1

Ольга врешті-решт зібралась в дорогу. Про цю подорож вона вже давно мріяла. Однак сімейні обставини, побутові клопоти та буденні справи ніяк не давали молодій жінці здійснити таку далеку поїздку. Під їх впливом доводилося неодноразово відкладати здійснення цього заповітного бажання. Та тепер все вдалося влаштувати й вона змогла розпочати свою хвилюючу й неблизьку мандрівку.

Жінка стояла в вікні залізничного вагону й з неабияким інтересом розглядала картинки снігової зими, що швидко пропливали перед її поглядом. Краєвиди країни, що колись могла стати її Батьківщиною, де вона народилася, проте про яку знала і тепер ще так мало. Зрештою в триденній подорожі більше й робити було нічого. Сусіди по купе на жаль виявилися мовчазними та нецікавими, а піддаватися нудьзі молодичці зовсім не хотілося.

Ледь не заколисана монотоннім перестуком коліс потяга Оля вже вкотре пригадувала історію своєї родини. Вона була така незвична й печальна водночас. Мабуть банальна для других але не для неї. Все так заплутано склалося. І навіть усі деталі того що трапилося молода жінка взнала нещодавно. Все було так складно, так хвилююче, так дивовижно…

Наче читаючи якийсь «жіночий роман» Оля згадувала той незабутній вечір. Задумливу маму, що здавалось враз постаріла на десяток літ. Її сумний погляд. Дивну бентегу котрої донька ніколи не бачила у своєї неньки за все своє життя. Все це наче злилось в один калейдоскоп котрий став передмовою котру молода жінка почула від матері незабаром.

Свого рідного батька, Оля, як нещодавно виявилося, ніколи не бачила в свідомому житті. Той чоловік якого вона стільки років вважала своїм «справжнім» татом несподівано виявився «чужим». Її батько, той хто весь час був біля неї, хто піклувався і дбав про дівчинку, як прояснилося не дав її життя. І чимало-важливий шматок дитинства Олі тільки нещодавно почав позбуватися своєї прихованої таємничості. Від цього у молодої жінки паморочилося в голові й вона з неабияким завзяттям чекала закінчення своєї подорожі.

А потяг стукотів по рейках і в пам’яті молодички зринали слова сказані мамою доньці напередодні її далекої поїздки… Вони (батьки Олі) заприязнилися ще в часи своєї юності. Її тато Василь був ставним українським парубком якому волею долі довелося служити у війську в далекому казахському містечку Павлоград. Там він і заприятелювався з молодою російською дівчиною на ймення Галина, котра приїхала піднімати цілину.

Випадкова зустріч під час звільнення… Несміливе залицяння та невмілі компліменти… Домовленість про наступне побачення… А дальше все закрутилося, завертілося… Перші поцілунки й признання в коханні, перше почуття та жагуча пристрасть, перші обійми і інтимна близькість… Все вперше і все так незвично, хвилююче та казково. Вони й незчулися як покохали одне одного. 

Два роки служби пролетіло швидко. Напружені армійські будні впереміж з нечастими звільненнями та побаченнями промайнули непомітно. Додому Василь, з війська, повертався не один. В товаристві з Галиною. Дівчина вже була «при надії» і хлопець напередодні від’їзду запропонував їй своє серце і руку. Галя відповіла згодою і була надзвичайно щасливою з цього.

В рідному селі Василя Галину сприйняли неоднозначно. Так, вона була вродливою дівчиною, щирою й доброзичливою. Доволі швидко знайшла собі кілька подруг серед місцевих дівчат. Здобула повагу й любов багатьох сельчан. Та рідні Василя не сприйняли її. Мати хлопця віддавна мріяла бачити своєю невісткою іншу дівчину. Галя їй відразу не сподобалася і жінка навіть й не намагалася приховати своє невдоволення вибором сина. До юної невістки новоспечена свекруха ставилась завше неприязно, навіть зверхньо.

Однак Василь всього цього спершу не помічав. У нього і так було чимало виснажливих справ. Влаштувавшись працювати в колгоспі електрозварником він від світанку до пізнього вечора пропадав на роботі. Вдома молодого чоловіка вистачало тільки на те що помитися, повечеряти та з останніх сил добратися до ліжка. Навіть нечасті вихідні йшли на елементарний відпочинок.

Непомітно злітав час і врешті-решт настав той день коли Галина привела на цей світ нове життя. Дівчинку. Василь був на сьомому небі від щастя, чого не скажеш про його маму. Жінка так і не зуміла прийняти в своє серце ні синової обраниці, ні маленької внучки. Неприховані ворожнеча, зневага й роздратування були помітні в кожнім її слові, жесті, погляді.

Більше того, жінка почала підбурювати проти Галі всіх родичів та  приятелів Василя. Мовляв невістка ледаща, білоручка, невихована й безкультурна. Вдома нічого по господарству не допомагає, куховарити не вміє, до неї відноситься без належної поваги та шани. Звісно не всі вірили в такі нісенітниці. Та знайшлись й такі що сприйняли слова жінки за щиру правду. Серед них, на жаль, виявився і Василь.

Ні, він звісно любив свою молоду дружину та обожнював маленьку доньку, але як же не вірити рідній матері? Тим паче що Галя за останній час дійсно разюче змінилася. Послідні тижні вагітності дались їй нелегко. Молода жінка стала дратівливою, непередбачуваною, дивною. Її емоційний стан нагадував непостійну березневу погоду коли сонячна посмішка вмить поступається місцем ряснім безпричинним сльозам, а ті – насупленому сердитому погляду. Народження дитини додало до цієї неприглядної картини ще й мазок втомленості та недосипання.

Оля не відає що тоді творилося в душі батька й які думки вирували в його голові. Вона навіть не в змозі собі цього уявити. Молода жінка лише знає те що розповідала їй мама. Знає як тій було непросто з маленькою дитиною на руках в чужому краї, без будь якої підтримки зі сторони оточуючих. Знає скільки рідна ненька пролила сліз ночами нарікаючи на невдячну долю, черствого чоловіка та злобливу свекруху.