Розділ 10. Двобій ілюзорів

Розділ 10. Двобій ілюзорів

- Я викликаю на двобій того, хто зможе перемогти мене! – закричав Пуцьвірінок, підходячи до трьох охоронців, які з цікавістю розглядали його.

Певно, у них рідко бували розваги, мало хто проходив цим перехрестям, а зараз назрівали цікаві події.

- Це у мене у вусі дзижчить, чи комар пищить? – спитав один охоронець в іншого. – Якесь щеня хоче двобою?

- Викликаю тебе на сцену показати все, що ти вмієш! І після моєї перемоги я з друзями і, - Пуцьвірінок кинув погляд на зв’язаних розбійників, - з моїми полоненими, які теж не вірили в мою перемогу, а тепер шкодують про це, пройду далі, через це Перехрестя! Хто з вас хоче бути переможеним самим Пуцьвірінком, учнем великого Калякатаки? – хлопець виставив уперед ногу й випнув груди, вузькі і зовсім непереконливі, витягнув уперед руку й непорушно завмер.

Охоронці перезирнулися. Той, котрий вимагав у Бертліза документи, вийшов наперед, поправляючи на голові свій височезний ковпак.

- Та я, однією піснею тебе переможу, мале непорозуміння! – пафосно вигукнув він, теж стаючи в позу оратора. – Потім хвалитимешся онукам, що Гримчачок з Низьких Барабанчиків поклав тебе одним звуком свого ідеального голосу!

- Поки що, - із завиванням проговорив Пуцьвірінок, - я чую тільки якесь дисгармонійне бурмотіння! Починай, Гримчачок, я слухаю!

І охоронець, суперник Пуцьвірінка, який прийняв його "виклик на сцену", почав співати. Це, чесно скажу, було трохи кумедно, адже він мав надзвичайно смішний вигляд. Але голос мав божественний! Я заслухався. Пісня була про воєнні звитяги ілюзорів, про їхню честь і совість, про те, які вони вправні воїни і мають найпрекраснішу зовнішність у світі. Коли він закінчив, усі притихли, бо Гримчачок і справді був чудовим співаком. Дивно, і що він робить тут, серед охоронців Перехрестя? Вже потім я дізнався, що кожен ілюзор в цьому краї мав якийсь талант, і було зовсім не дивним, якщо чудовий художник пасе овець або талановитий письменник миє посуд у ресторані.

Пуцьвірінок, коли відзвучала пісня Гримчачка, зблід. Можливо, він відчув, що його талант не такий сильний, як у супротивника. Бо був молодим і недосвідченим, але, озирнувшись на нас, стиснув зуби і... почав танцювати.

Ох, і літав він над землею, я вам скажу! Це був танець гопак, котрий міг станцювати не кожен ілюзор, що вже казати про звичайну людину. Ноги й руки Пуцьвірінка мелькали в повітрі, як вітряки, він то присідав, то вигинався дугою, то дріботів, то йшов перевальцем. Він виконав стільки різних швидких та неймовірно складних рухів, що у мене аж голова запаморочилася від цього. І закінчив він неймовірно швидким вихором, крутився навколо своєї осі й не зупинявся! І ковпак під час цього блискавичного танцю ні разу не спав з його голови! Можливо, його тримала якась магія?

Пуцьвірінок крутився, крутився й крутився у заключному па свого неймовірного танцю, і навколо нього почав утворюватися спочатку невеличкий, а потім все більший і більший вихор з вітру, пилу, опалого листя, землі, дрібних гілок... Скоро цей вихор навколо хлопця почав рости, перетворюючись на смерч. Здійнявся шалений вітер. Якщо хлопця зараз не зупинити, то все навколо влетить в його магічний вихор і може бути біда! Це, певно, розуміли й охоронці, бо ворота, які вони охороняли, загрозливо затріщали, і деякі бантики та стрічки почали відриватися від стулок: їх затягувало у вихор Пуцьвірінка.

- Все, все! Зупинися, великий воїне! Ти переміг! Я ж не знав, що ти з легендарних героїв! - закричав Гримчачок, перекрикуючи шум вітру. – Я здаюся!

Вихор раптом різко стих, навколо Пуцьвірінка утворився широкий вал з піску та гілок, притягнених його магією, а сам він, червоний від напруги та втоми, ледве стояв на ногах...

- Пропустіть нас крізь ворота цього Перехрестя, без документів! – сказав він чітко, дивлячись на Гримчачка, а потім упав на землю і зомлів...