Розділ 38

Байки -  це величезна небезпека, ризик, який розбурхує кров, вивільняє адреналін та проганяє страх. Це смертельна загроза, що манить. 
Ми зараз сидимо з хлопцями у їдальні універа. Залишилася одна пара. Я за сьогодні так втомилася, що це жах. 
— Каріно?  
— Що, Джес? 
— Де ти літаєш? 
— Та так, задумалася.  Що ти хотіла? 
— Питаю, чи поїдеш з нами на нараду до батьків? 
— Що? Куди? ––  розгубилася я. 
— Все, Дейве! Тепер твоя черга, –– сказала вона, піднімаючи руки і сміючись. 

Що? Я подивилася на Дейва, що сидів поруч.  
— Заспокойся, сьогодні поїдемо знайомитися з батьком. Типу сімейна вечеря.  
— Очманіти! –– я шокована.  
— Дейве, здається, вона зблідла, –– сказав Стів.  
— Звичайно, не щодня їдеш знайомитися з головою кримінально світу, –– додав жару Нік. 
— Та стуліть пельки! Каріно, тихіше. Все добре. Це просто вечеря, на якій я представлю тебе у якості своєї дівчини.  
— А можна, щоб ми не їхали? ––  я поглянула на нього. 
— На жаль, ні. Я вже сказав батькові, що ми сьогодні будемо. 
— Трясця! Я була шокована, мене охопила паніка. Навіть трохи страшно стало, адже це його батько. Я можу йому не сподобатися, і що тоді? Твою ж на ліво! 
— Добре, вдома поговоримо. Ходімо на пару, а потім додому, ––  сказала Стейсі, і ми піднялися. Кожен пішов у свій бік, а я все думала, що буде. Зайшла в аудиторію, сіла на своє місце. Тепер я сиділа, Енді я обходила стороною, і він мене теж. Чорт, а що мені одягнути? А яку зачіску зробити? А макіяж? Трясця! Потрібно буде у дівчаток попросити допомогти. 
Відсидівши пару, як на голках, кулею вилетіла з аудиторії і пішла до стоянки. Друзі вже були на місці.  
— Ну, що поїхали додому? –– сказав Стів. 
— Дейве, на котру нам треба їхати? ––  запитала я, сідаючи на диван. 
— На восьму годину вечора, тому о сьомій будь готова. 
— Ох, добре. 
— Каріно, а підемо магазинами прогуляємося? ––  запропонувала Стейсі. 
— Згода!  
— Ей, богині, тільки не пийте, ––  сказав Стів, сміючись. 
— Та досить! 
— Так, давайте, ––  сказала Рейчел і Джес, і ми пішли нагору збиратися 
Я прийняла душ, переодяглася, волосся залишила вільним, зробила стрілки, і була готова. Коли спустилася вниз, то дівчатка вже були тут.  
— Їдьмо! ––  сказала Стейсі, і ми вийшли з дому. Сіли в машину Джес і, доки їхали, трохи побалакали. 
— Каріно, ти головне не хвилюйся. Батько Дейва – класний, хоч і суворий на вигляд, але всередині він душка, –– сказала Рейчел. 
— Ага, дуже обнадійливо. 
— Рейч має рацію, Каріно, –– сказала Стейсі. 
— Ви мені допоможете? Я не знаю, що одягнути. І яку зачіску, макіяж, ––  сказала я. 
— Так, звичайно, про що мова? ––  сказала Джес. 
— Дякую.  
Так ми доїхали до торгового центру, вийшли з машини і пішли на шопінг. Зайшли в перший магазин, і тут дівчатка сказали: 
— Чорт, і ця сука тут! –– сказала Стейсі. 
— Ти про що? ––  сказала я. 
— Бачиш ту дівчину? ––  вона кивнула у бік білявки, що сиділа і пила каву. 
— Так. 
— Це Лінсі. Батько Дейва рік тому хотів одружити, але Дейв відмовився, хоч батько й наполягав, але незабаром здався. 
— Ого! 
— Угу, вона ще те стерво! 
Ми пройшли далі до магазину, і ця Лінсі нас помітила.  
— Ой, які люди! Джес, Рейчел, –– сказала голосом, повним отрути. 
— Привіт, Лінсі.  
— А це ваша іграшка? ––  вона подивилася на мене. 
Ну й тварюка! 
— Стули пельку! Каріна - дівчина Дейва, –– Стейсі сказала. 
— Що? Та це смішний жарт! 
— Це правда, ––  Джес сказала. 
— Ой, а вона знає, хто ви? Що ви кілерки? 
— Знаю, –– сказала холодно я. 
— Ой, ваша іграшка ще й говорити вміє, –– сказала вона і вийшла з магазину. 
Далі зайшли до кількох магазинів; в одному з таких мене покликала Стейсі. 
— Каріно, поглянь, яка краса! Вона точно для тебе. І ти його сьогодні одягнеш, –– сказала вона, тримаючи в руках чорну сукню до колін. Вона була закрита, але плечі були повністю оголеними. Воно і справді було дуже елегантним. 
— Так, Стейсі, ти маєш рацію, –– сказала Джес, підійшовши до нас. 
І ми його купили, а потім ми пішли до спа. 
— До речі, в нас ще сьогодні перегони, ––  Стейсі сказала. 
— Ага, а о котрій? –– запитала я.  
— Об одинадцятій вечора. Ви встигнете, не хвилюйся, ––  сказала Стейсі. 
Та як тут не хвилюватися? Мене всю всередині трясе. Після кафе ми поїхали додому. 
— О, наші богині та білка повернулися, –– сказав Нік, коли ми зайшли у вітальню. 
— Відвали, –– сказала Джес. 
— Гаразд, я піду до себе, трохи відпочину, –– сказала я. 
— Добре, ми потім до тебе прийдемо, –– сказала Стейсі, а я кивнула в знак згоди і пішла до себе. 
Зайшла до кімнати і побачила Дейва, що сидів на моєму ліжку.  

— Ти тут? 
— Так, на тебе чекав. Ходи до мене, ––  потягнув він до мене руки. 
Я поставила пакети, зняла пальто і пішла до нього. 
— Мені тебе не вистачає. Безмежно тебе кохаю, ––  сказав він, дивлячись на мене. 
— Я тебе теж. 
— Може не поїдемо на перегони? –– сказала я. 
— Чому це? 
— Та проведемо час разом. 
— Давай після гонки поїдемо куди-небудь, тільки вдвох? 
— Гаразд.  
Я сиділа перед дзеркалом вже зібрана. Дівчатка мені дуже допомогли з зачіскою і мейком. Ох, бачила б мене мама! Як мені її не вистачає! Через кілька хвилин зайшов Дейв.  
— Готова? ... ––  він поглянув на мене з ніг до голови. ––  Яка ти гарна! 
— Дякую. Все нормально? Зачіска, макіяж, сукня? –– він підійшов і взяв за руку. 
— Ти – прекрасна! Ходімо, нам час. 
— Ох, добре. 
Ми вийшли з дому, сіли в машину і поїхали. Через двадцять хвилин ми зупинилися біля величезного будинку з купою охорони. Вийшли з машини, Дейв переплів наші пальці, і ми пішли в будинок. Він був величезним, розкішним - тут все кричало про те, хто є господарем. Ми пройшли у вітальню, де у кріслі сидів чоловік у чорному костюмі. Це й був батько Дейва. Вони дуже схожі. 
— Привіт, тату! Хочу познайомити вас. Це – моя дівчина Каріна, –– сказав хлопець. 
— Добрий вечір, –– сказала я. Він був серйозним, і мене це лякало. 
— Привіт, діти, проходьте за стіл. Вечеря готова. 
Ми пройшли за стіл, сіли і нам подали вечерю. 
— І так, Каріно, чув про тебе. Мій син від тебе божеволіє. Розкажи про себе. 
— Мені дев'ятнадцять років. Маю тітку і сестру; навчаюсь в університеті з Дейвом, тільки ми на різних курсах. 
— А батьки? –– перервав він мене, а в мене відразу ж грудка в горлі стала. 
— Вони загинули в аварії рік тому.  
— Прийми мої співчуття, –– його голос став м'яким. 
— Дякую. 
— Ти десь працюєш? 
— Так, працювала офіціанткою в клубі та кафе, ще тату-майстром у салоні. 
— Хм, цікаво. А ти знаєш, чим займається Дейв? 
— Так, знаю. 
— І тебе це не лякає? 
— Ні. 
— Що ж, добре. Сину, тобі пощастило з дівчиною. Вона тобі ідеально підходить. Я радий за вас, а тепер вибачте, у мене є деякі справи, ––  сказав чоловік, встав із-за столу і пішов. Я не встигла і слова сказати: сиділа шокована. Поглянула на Дейва, а той сидів так, ніби нічого не трапилося. 
— І це все? 
— Так. Бачиш? А ти боялася. Їдьмо додому, –– сказав хлопець. 
Ми встали і пішли на вихід, сіли в машину і поїхали додому.  
— Ну, що ми сьогодні після перегонів їдемо? –– запитав Дейв. 
— Так, але куди? 
— Є в мене одне місце. Вже  там і побачиш. 
— Одні секрети. 
Приїхавши, ми зайшли до будинку, друзі були у вітальні. 
— Ну, і як все пройшло? ––  запитав Нік. 
— Та нормально. Ти ж знаєш, як зазвичай, –– відповів Дейв. 
— Бачиш, Каріно, а ти боялася, ––  сказала Рейчел. 
— Ага, я піду переодягнуся і приведу себе до ладу, –– сказала і пішла. 
Прийняла душ, переодяглася у світшот і джинси, взула черевики, волосся залишила розпущеним - і все.  
— Ну, що будемо робити після перегонів? –– запитав Стів. 
— Удома будемо, нічого не хочеться. Просто відпочинемо, –– сказала Стейсі. 
— А ми поїдемо після перегонів, –– сказав Дейв. 
— Добре, а куди? ––  запитав Нік. 
— Потім скажу. Це сюрприз. 
— Ой, та ну тебе, романтику! 
— Сьогодні телефонувала Емма. Сказала, що післязавтра приїде, а Джош через тиждень теж приїжджає, –– сказала Джес. 
— О, круто. 
— Ну, що їдьмо? Вже час! –– сказала Рейчел. 
— Так, їдьмо! 
Ми вийшли з дому, сіли на мотоцикли та поїхали. Через двадцять хвилин ми були на місці. Здалеку я побачила Тіма. Отже, і він тут. Трясця! 
— Стіве, поглянь, хто тут! –– сказав Нік, вказуючи на Тіма. 
— Бачу. 
— Так, хлопці, спокійно! І, до речі, сьогодні їдемо тільки ми з хлопцями. Ви, дівчатка, ні, –– сказав Дейв. 
— Так, гаразд. Будьте обережні! –– сказала Рейчел. 
Ми так стояли, дивилися на інші заїзди, поки дійшла черга хлопців. Першим поїхав Нік, його суперником був новачок, тому він переміг з легкістю. 

Далі поїхав Стів, і він теж виграв. Останнім був Дейв. Його суперником був Тім. У мене серце пішло в п'яти: перші два кола вони їхали на однаково, Дейв майже лідирував. На останньому колі вони зрівнялися. Я затамувала дихання. Мить - і Тім штовхає Дейва. Я не чую власний голос.  
— НІ!!  
Дейв летить у бік, кілька разів перевертається. Я сідаю на мотоцикл і їду до нього. Сльози заливають моє обличчя. Серце шалено б’ється. «Ні! Ні! Ні! Хай він живе! Будь ласка!» ¬––  галасую я.  Ми під'їжджаємо до нього. Господи, тільки не це! Прошу! Ні! Він лежить весь у крові, але дихає. Я підбігаю до нього.  
— Дейве, будь ласка, поглянь на мене!  
— Каріно! –– ледь хрипить він. 
— Я тут! Я тут! –– за спиною чую плач дівчаток. 
— Я люблю тебе до нескінченності! Знай це. 
— Дейве, ти будеш жити! Не смій мене кидати, будь ласка! Я кохаю тебе! ––   трясця, як же боляче! Я не можу. І тільки зараз помічаю велику рану на його животі. 
— Дейве, не кидай мене! Чуєш? Прошу! 
— Я кохаю тебе! –– теж каже він і заплющує очі. 
— Ні! Ні! Ні! Дейве! АААААААА! НІ! ––  кричу в простори неба. 

Кінець