Розділ 37

Чорт, як же сильно болить голова! Ох, що вчора було? І чому я одягнена? Важко підіймаюся з ліжка. Нічого не пам'ятаю взагалі. Знаходжу телефон і телефоную Джес. 
— Алло, –– говорю я. 
— Чорт, Каріно, не кричи! Голова болить, - каже вона. ––  Ми зараз у вітальні. Спускайся, разом будемо згадувати, ––  каже, трохи сміючись. 
—  Ок, –– говорю я і кладу слухавку.  
Так, треба привести себе до ладу.  Іду у ванну, приймаю душ, одягаюсь і йду вниз. 
— О, а ось ще одна алкоголічка, –– каже Нік. Коли я заходжу, дівчатка теж не дуже виглядають. 
— Не кричи, голова болить, ––  проходжу і сідаю біля Дейва. Він дивиться на мене і посміхається. Бачте, смішно йому! А мені ось взагалі не до сміху.  
— Чого ти пику корчиш?  
— Мені можна, а ось тобі соромно повинно бути, –– каже. 
— Джес, що вчора було? Я тільки пам'ятаю, як ми сиділи у вітальні, а далі провал. 
— У мене теж. 
— Чорт! 
— Ми вам допоможемо згадати, –– каже Джош і вмикає телевізор. А там ми п'яні. 
— Звідки це у вас? ––  відразу каже Джес. 
— Неважливо, ––  каже, сміючись, Нік. 
— Кретин! 
— Так, не відволікаємося! Дивимося далі! 
На екрані ми п'яні гуляємо по торговому центру. Я заплющила очі від сорому. 
— Ей, дивись давай, –– смикає мене Дейв. Я піднімаю голову. Далі показує наші походеньки в караоке. Жерсть. Потім Стейсі полізла до бармена цілуватися, волаючи про те, що вона незаймана. Нік сидить і рже. 
Далі я вилізаю на барну стійку танцювати боса і кричу, що я богиня і щоб мене всі слухали.  
Далі Емма вилізла до мене, і ми кричали разом: «Якщо нас не буде слухатися, ми всіх каструємо!» Стейсі тим часом сиділа, ревіла і кричала, що вона втратила Ведмедя. Рейчел мене взагалі здивувала: вона з якимось типом сперечалася, а потім кинулася на нього і почала на ньому відпрацьовувати прийоми, наче боксер. 
— Рейч, це точно ти? ––  запитала я. 
— Як бачиш. І так, я вмію дуже добре битися. 
— Це видно! ––  відповіла я. 
— Ну, що, богині, згадали? ––  Дейв подивився на мене. 
— Ой, все, перестань! Нам і так погано! ––  сказала я.  
— Стейс, а ти Ведмедя свого знайшла? ––  запитав Джош, а вона кинула в нього подушку. 
— Такс, ну і буйні ви вчора були. Ловити вас було круто, ––  сказав Нік. 
— Що? 
— Ви коли о шостій ранку стояли біля дверей, хотіла знову втекти гуляти, ––  сказав Джош. 
— А, ясненько. 
— Це ще нічого. А от  вкладати Каріну спати - це взагалі катастрофа, ––  сказав Дейв.  
— Нумо розповідай! –– сказав Нік.\ 
— Коли її в кімнату заніс і поклав на ліжко, вона намагалася встати, кричала, що хоче веселощів. А коли я сказав «ні» і що треба спати, вона повідомила мені, що, коли я сердитий, то схожий на жабу, ––  ось тут мені і самій стало смішно. 
— Ти подивися! Вона ще й ірже! 
— А далі що?   
— Ти почала говорити що хочеш на Місяць, садити помідори та спати, ––  ха-ха, нічого не пам'ятаю. 
— І все? 
— Ні, це ще квіточки. Ти почала знову співати, а коли я затулив тобі рота рукою, ти вкусила мене і сказала, щоб я віддав тобі твій горіх, бо інакше відкусиш мені хвоста.  
— Здається, вона думала, що вона білка, –– сміючись, сказала Джес. 
— Ні, потім вона почала ридати і казати, що вона втратила жирафа.  
— Так, досить! У мене вже живіт болить від сміху, –– сказала Емма. 
Мені й самій було смішно. 
— А перед тим, як заснути, ти сказала що, я бука, і захропіла. 
— Ей, я не хроплю!  
— Хропиш, та ще й як! 
— Все, більше не питимемо! Так, дівчатка? ––  Стейсі сказала. 
— Так, ––  сказали ми всі хором.  
— До речі, а як пройшла ваша справа? –– запитала Рейчел. 
— Нормально. 
Ми ще так сиділи, хлопці над нами іржали та й сміялися. 

Місяць потому 

Зараз я збираюся на перегони, що відбудуться увечері о десятій годині. На вулиці зараз панувала осінь - моя улюблена пора року. Стіва вже виписали, і він повністю видужав. Хлопці показали йому те відео, де ми п'яні, і вони стали нас називати богинями. Стів був шокований, коли побачив Емму. В універі все добре, але з роботи я звільнилася. На перегонах дуже непогано платять, тому цього мені вистачає. Емма поїхала через тиждень після того, як Стіва виписали з лікарні. Міка і тітка поїхали додому до Бостона. 
Джош теж поїхав. У мене все добре Дівчатка навчили мене стріляти, у мене виходить доволі непогано; мені так подобається, хоч це небезпечно і страшно, але це ж я. І ще Нік навчив мене основ самооборони: це було боляче, але тепер я можу не боятися йти одна вночі. З Дейвом у нас все добре. Здається, коли дізналася правду, почала його кохати ще більше. Тепер у нас немає секретів. А ще я познайомила його з тіткою і сестрою офіційно у якості хлопця. Хоч я страшенно нервувала, але все пройшло добре, і завтра мені виповнюється дев'ятнадцять років. Ох, багато чого змінилося, але моє життя почало наповнюватися фарбами. 
Приїхавши на трасу, побачила тут чимало народу.  
— Оце так народу! ––  сказав Стів. 
— Ага, жесть! –– сказав Нік. 
Ми так постояли, поки не підійшла наша черга. Першими поїхали хлопці. Коли поїхав Стів, ми усі затримали дихання, але все минулося: він переміг. Потім поїхали ми з дівчатками. Я їхала остання і теж прийшла на фініш першою. Ми забрали наші призові гроші.  
— Ну що? Тепер додому? 
— Та ну! Нудно. Я хочу до клубу, ––  сказав Стів. 
— Ну тоді поїхали, –– відповів Дейв. Ми всі дружно завели байки і спокійно собі поїхали відзначати нашу перемогу. Приїхавши до одного з нових клубів, зайшли всередину одразу ж у віп-зону відпочинку, замовили напої. 
— Дівчатка, ходімо танцювати! –– сказала Стейсі. 
— Тільки не співайте і на барну стійку не вилазьте, –– сказав Нік. 
— Відвали! ––  сказала Рейчел, і ми пішли. 
Музика була дуже класна, нам було весело. Доволі натанцювавшись, ми пішли до хлопців трохи відпочити. Я сіла біля Дейва. 
— Втомилася? ––  запитав він. 
— Не дуже.  
Посиділи ще трохи, потім знову пішли танцювати.  
Коли танцюю, раптом відчуваю чиїсь руки на своїй талії. Різко обертаюся. 
— Це я! ––  каже він. 
— Бачу, –– він притягнув мене до себе і пристрасно поцілував так, що мій розум відразу розплавився. 
— Потанцюймо? –– прошепотів у губи. 
— Під таку музику?  
— Яка різниця? 
— Гаразд.  
І ми почали танцювати повільний танець. Я поклала свої руки йому на плечі, він свої - мені на талію. Дивлячись в його очі, я тонула. Як сильно я його кохаю! Без нього мені не жити. Він нахилився до мене: 
— Я шалено кохаю тебе! 
— І я тебе кохаю! ––  відповіла я і розчинилася. Були тільки я і він. І нехай все йде до біса! 
— А давайте підемо гуляти? До ранку. Зустрінемо світанок на одному з дахів хмарочоса, –– запропонував Стів. Він ніби читав мої думки. 
— Я за! –– одразу ж відповіла я. 
— Ви серйозно? Ми на підборах, –– Стейсі сказала. 
— Ну, то зайдемо в магазин і купимо вам кроси. В чому проблема? –– сказав Стів. 
— Так, давайте! Буде круто. 
— Ай, добре! Чорт з вами! Ходімо! –– сказала Джес.  
І ми вийшли з клубу, Нік зателефонував водієві, щоб той забрав машину від клубу. 

Ми пішли гуляти містом, дуріли, сміялися, зайшли до крамниці і купили дівчаткам взуття. Далі купили бургери, сіли у парку на лаві і їли. Хлопці купили каву і чай, щоб зігрітися. Потім ми знайшли якусь будівлю, піднялися на дах, перед цим купивши пледи, піцу, тости, панкейки, гамбурги, картоплю фрі та ще купу всього. Забралися на дах, коли на годиннику була четверта година ранку. Ми все розстелили, зручно влаштувалися.  
Це ідеальний день народження.  
— Так, друзі, як багато люди втрачають, ––  сказав Нік. 
— Ти про що? ––  запитав Стів.  
— Та так, облиш.  
— Каріно, з днем народження, кохана! –– сказав мені Дейв і простяг мені коробочку.  Що? 
— Дейве! ––  я взяла коробочку і розпакувала її. Там красувалися діамантові сережки: вони були дуже красиві. 
— Дякую! Кохаю тебе, –– сказала я і поцілувала його. 
— Ей, чому ми не знаємо, що в тебе день народження? –– ображено сказала Джес. 
— Джес, Каріна не любить його святкувати.  
— Це правда? ––  запитала вона.  
— Так, Джес. Вибачте. 
— Гаразд. Тоді з днем народження тебе! –– сказала Джес, інші теж привітали, і ми продовжили так сидіти.  
Стільки минуло часу! Навіть не віриться, що ми з Дейвом сварилися. Як багато часу ми втратили, щоб нарешті зрозуміти, що ми  кохаємо одне одного. Так ми й зустріли осінній світанок. Це диво. Як же це красиво!