Розділ 36

Коли приїхали додому, ми сіли у вітальні, а я пішла переодягатися в домашній одяг і згодом спустилася вниз. 
— Ну, що робитимемо? –– запитала я.  
— Ну можна замовити купу їжі і влаштувати посиденьки будинку, а ввечері кудись піти, наприклад, погуляти містом, –– каже Стейсі. 
— Круто, мені подобається, –– відповідаю. 
— Так, ідея супер, –– відповіла Джес. 
Друзі обрали, що замовлятимемо, а я сиділа в телефоні і гортала стрічку інсти.  
— Каріно, а ти що будеш? –– запитала Стейсі.  
— Та ви обирайте, мені все одно.  
Друзі замовили їжу, і ми почали вибирати фільм. Зрештою, зійшлися на жахастику. Привезли їжу і ми сіли дивитися. Фільм був дуже страшний, я ховалася у Дейва за плечем, а він лише сміявся і гладив мене по голові, міцно обіймаючи. Дівчата боялися і тільки верещали, а хлопці лише сміялися. 
Коли фільм закінчився, ми з дівчатками зітхнули з полегшенням. 
— Так, давайте тепер щось нормальне, а не це? Мені вистачить, –– сказала я. 
— Гаразд, –– відповідь Нік. 
Ми вибрали далі пригодницький фільм, який виявився дуже класним. Після перегляду ми обговорювали його.  
— Ого, друзі, як час пролетів! Уже п'ята година вечора, –– сказала я. 
— Так, час летить швидко. До речі, куди поїдемо на канікули? ––запитав Нік.  
— А куди ви зазвичай їздите? –– запитала я.  
—  О, це цікаво. Ми летимо на Багами відпочивати. 
— Круто. 
— Вони вічно якісь дурниці витворяють, коли п'яні. На це варто подивитися, –– сказала Стейсі. 
І я розсміялася. Ох, як же мені зараз добре, навіть не зважаючи на те, що вони діти небезпечних людей у місті, та їх усі бояться. Вони такі добрі. Дейву хтось телефонує, він дивиться і хмуриться, але здіймає слухавку.  
— Хлопці, у нас є справа. 
— Трясця! Просто зараз? –– тягне Нік. 
— Так, збираймося і їдьмо! Дівчатка, ви залишаєтеся вдома, –– каже Дейв і повертається до мене. –– Каріно, не хвилюйся. Все буде добре, –– цілує в губи, а я киваю.  
— Ну і що робитимемо? –– каже Джес. 
— Давайте зробимо прибирання, а що ще робити? –– каже Рейчел. За кілька хвилин хлопці спускаються з другого поверху, а у мене мову віднімає від того, що бачу, і шкіру охоплює холодок: хлопці повністю переодягнуті у чорні речі та в руках зброя. Це що? Автомати? Чорт, та вони озброєні до зубів! 
— Все, ми поїхали. Скоро будемо, –– каже Нік, і вони виходять із дому. 
— Що це було? –– не можу ще відійди від шоку.  
— Зброя. Каріно, з тобою все гаразд? –– запитує Емма. 
— Так, цілком. І ви її зберігаєте тут, у будинку? 
— Так. Хочеш подивитися? –– запитує Рейчел.  
— Так. 
— Ходімо! –– каже вона, і ми йдемо на другий поверх. 
— Рейч, Дейву це не сподобається, –– говорить Стейсі. 
— Стейс, заспокойся! 
— Ох! 
Ми піднялися на другий поверх, Рейч відчинила одну з дверей і пройшла всередину, а я за нею. І те, що я побачила, мене шокувало: вся кімната була заставлена зброєю. Набравшись сміливості, спитала: 
— І ви з усього цього вмієте стріляти? 
— Так. 
— Нічого собі! Круто!  
— Каріно, підійти сюди, –– покликала мене Джес.  
Я підійшла до неї.  
— Я трохи розповім тобі про це, якщо тобі це справді цікаво. 
— Звичайно. 
— Гаразд, дивись. Тут у нас італійська зброя. Це, –– вона взяла пістолет в руку, –– Bereetta. Найчастіше ми ним користуємося, адже він один із найкращих і зручніших, –– вона поклала його на місце, підійшла до іншого столу і взяла ще один. –– Це снайперська гвинтівка, те, з чого ми стріляємо, –– сказала вона. 
— Амені можна потримати? –– запитала я. 
— Звичайно, –– вона дала його мені, а в мене руки трохи тремтіли, але я все ж таки взяла його. Він досить важкий. Відчуття, коли ти тримаєш в руках небезпечну зброю, мені подобається. Так, мені дуже це подобається. Я віддала гвинтівку Джес. 
— Завтра, якщо буде час, покажемо, як вони працюють, точніше кажучи, стріляють. 
— Гаразд, –– відповіла я, і ми вийшли з кімнати.  
Такс, вражень вистачило, навіть занадто, але це було круто. Ми спустилися у вітальню і взялися за прибирання.  Час пройшов швидко. 
— Ну, і що тепер? –– запитала Стейсі. 
— А давайте приготуємо вечерю, –– запропонувала я. 
— Так, точно. 
І ми почали готувати. Десь через годину все було готово. Наготували ми чимало страв і сіли у вітальні трохи відпочити. Я вирішила трохи порозпитувати дівчаток. 

— Розкажіть мені детальніше про ваших батьків і про все це, –– попросила я. 
— Каріно, тобі й справді все це цікаво? Тебе це не лякає? –– запитала Емма. 
— Ну, як сказати? Спочатку мені стало страшно, я не знала, як реагувати і що робити, але потім, трохи заспокоївшись, я все обдумала. До речі, хотіла запитати, а що Ви робили тоді в тому клубі? –– адже я так і не дізналася.  
— Та ми там були на діловій зустрічі ––  Стейсі сказала. 
— Ділові зустрічі проводяться у клубах? 
— Ну, не зовсім. У нас там була зустріч із клієнтом, якому ми вигідно продали товар, точніше кажучи, наркотики, –– відповіла Рейчел. 
— А ти там що робила? –– запитала Джес. 
— Працювала. Мене попросили приїхати, бо в клубі не вистачало людей. 
— А, тоді ясно. Я, коли тебе там побачила, була шокована.  
— Так само і я, як вас побачила. Мені було неприємно розуміти, що ви мені збрехали. 
— Каріно, сонце пробач мені! Ми за тебе хвилювалися, –– сказала Джес і обійняла мене. 
— Та все нормально. Я розумію тепер. 
— А давайте вип'ємо? –– запропонувала Стейсі. 
— Ходімо, –– сказала Рейчел, і Стейсі пішла до бару, дістала звідти пляшку червоного вина. 
Ми сиділи ось так десь години дві чи три, спорожнили дві пляшки вина. Нам було весело, ми сміялися, балакали  про щось.  
— А давайте поїдемо гуляти! –– сказала Рейчел, коли Джес принесла третю пляшку. 
— Ідея супер, але як ми поїдемо? 
— Я викличу водія. Він нас відвезе. 
— Гаразд, давайте. 
Ми, зовсім п'яні, взагалі ніякі, зібралися. Рейч викликала водія, і ми поїхали, взявши у машину ще вина. Увімкнули музику, танцювали, пили і поїхали до клубу. У клубі ми відривалися, замовили ще віскі, але нам цього було мало, тому ще замовили бурбон і поїхали далі. 
— Давай поїдемо на шопінг, –– сказала Джес. 
— Так, давайте. 
І ми поїхали в торговий центр. Це було весело. Ми накупили всякого шмаття, і тут Стейсі спало на думку поїхати в Дісней Ленд. І цього, як виявилося, нам було мало: ми полізли купатися на пляжі. На вулиці було три години ночі, холодно, а ми полізли купатися.  
Як ми опинилися вдома, я не пам'ятаю. Коли прийшли додому, у вітальні горіло світло, а на годиннику була шоста година ранку, ми ж тільки з'явилися додому. 
— Трясця, нам зараз влетить! –– сказала я. 
— Не хвилюйся, нічого не буде. Ми скажемо, що знімали стрес, –– сміючись, сказала Джес, і я теж розсміялася. Мені було весело, і я була дуже, дуже п'яна. 
— А давайте втечемо? –– запропонувала Емма. 
І ми погодилася. Як тільки ми розвернулися, щоб іти, як тут двері ззаду відчиняються. 
— Куди це ви збираєтеся? А ну назад! –– почувся грізний голос Ніка. Ми обернулися, і Джес сказала: 
— Ми гуляти, –– сказала вона і втекла, а ми за нею. Так ми бігали по двору, а хлопці за нами. 
Нас усіх понесли в будинок, а ми сміялися. Нам було весело. Дейв заніс мене в кімнату, вклав на ліжко, вкрив ковдрою і ще щось говорив, я ж у відповідь лише сміялася і хотіла встати, але він мене вкладав назад.  Я сміялася над тим, який він смішний, коли сердитий; як у нього щоки надуті, як у жаби, і що він схожий на буркотливу бабку, яка заважає веселитися. Я ще щось бухтіла, але він сказав, що завтра на мене чекає серйозна розмова.