Розділ 34

— Гаразд, хочеш правду? Я розповім. У мого батька є фірма, як ти вже знаєш, але вона слугує лише прикриття. Мій батько – голова кримінально світу в нашому місті і найвпливовіша людина нашого міста, а я його син. Тобто його спадкоємець. Батьки Стіва, Ніка, Джоша, Рейчел, Джес, Еммі, Стейсі - союзники мого батька та його вірні друзі, теж головні, але вже в інших містах. Ми не просто сини та дочки, ми їх копії, спадкоємці. У моєму світі мене називають "Хан". Ось і все. Ну, як?  Задоволена? –– каже сумно, а у мене немає слів. Я очікувала почути будь-що, але не це. "Хан»? Це маячня! 
— Це жарт? –– говорю, дивлячись на нього, а він лише сумно усміхається. 
— Ні, сонце. Правда. Вибач, –– каже ласкаво, встає і підходить до мене, сідає біля моїх колін і, дивлячись у вічі, питає: 
— Каріно, скаеш що-небудь?  
— Що я повинна сказати? –– говорю, встаючи з крісла. 
У мене так шок? Як так? І Емма? Я дивлюся на подругу, а вона сидить з опущеною головою. 
— Еммо, чому ти мовчала? Чому ви всі мовчали? –– у мене всередині стільки всього, що я зриваюся на крик.  
— Каріно, послухай! Це все було заради твоєї безпеки, –– каже Емма, а я не можу повірити. Роблю крок вперед, але Дейв бере мене за руку. 
— Дейве, мені потрібен час! Будь ласка, –– кажу, не обертаючись. Зрештою, йду до себе в кімнату, зачиняю двері і падаю на ліжко. Потрібно якось перетравити те, що почула: кримінал, глава, мафіозі, спадкоємці – це все ніяк не могло вкластися в голові. Хоча тепер зрозуміло, звідки стільки грошей на все це. Чорт забирай, тільки зараз до мене доходить те, що вони небезпечні! Тепер мене вб'ють?! Чорт, чорт, чорт! Що мені робити? Так, без паніки. Енді щось говорив про вечірку? Це те, що мені зараз потрібно! Можливо, це і безглуздо, але я не зможу це пережити. Новина надто шокувала. Я написала Енді, що прийду. Він надіслав адресу. Часу ще купа. Щоб відволіктися, вирішила подивитися фільм, тому увімкнула ноутбук, знайшла цікавий фільм, зручно вмостилася на ліжку і почала дивитися. 
Так і минуло кілька годин, настав час збиратися. Сходила в душ, обрала, що одягнути, полізла в шафу, дістала червоне плаття,  що щільно прилягало до тіла і було до середини стегна і з не дуже глибоким, але помітним, декольте. Ну і щоб Дейва трошки позлити, все ж він винен. Підбори не стала взувати, обрала зручні черевики. Вони якраз підходили під цю сукню, їх мені Джес купила. Зробила трохи великі стрілки і губи нафарбувала темною бордовою помадою. Поглянула в дзеркало і залишилася задоволеною  отриманим результатом. Час їхати, тому одягла тепле пальто, взяла сумочку і вийшла з кімнати. Спустилася вниз, друзі там про щось говорили. Я вирішила послухати.  
— І що тепер? –– запитав Джош. 
— Я не знаю. А якщо вона не прийме цієї правди і захоче піти чи взагалі поїхати в іншу країну? –– сказала Джес. 
— Джес, що за дурниці? Яка країна? Але те, що вона може піти, - це так. Дейве, а ти чому мовчиш? –– запитала Стейсі. 
— Не знаю. Якщо захоче піти, не відпущу. Вона – моя, я її люблю. Без неї я збожеволію, ти знаєш. Але сподіватимемося на краще, –– його відповідь мене здивувала. На очі навернулися сльози, але я їх швидко змахнула. 
— Що ви верзете? Адже ми друзі, і вони з Дейвом разом. Їй просто потрібно дати час, не тиснути на неї. Це тебе, Дейве, стосується! Ясно? –– сказала Джес. 
Так, Джес має рацію: вони мої друзі, які мені допомогли у важкі часи, взяли із собою у Нью Йорк, потім допомогли з навчанням, підтримували і були поруч, але мені справді потрібен час. Я тихенько спустилася вниз і сказала: 
— Друзі, я йду. Буду пізно, бувайте! 
— Каріно? –– покликала мене Джес, я обернулася. 
— Так? Щось не так?  
До мене підійшов Дейв. 
— Що відбувається? Куди ти? 
— Мене запросили на вечірку.  
— І ти туди підеш у цьому? –– запитав він, дивлячись на мене з ніг до голови. Його очі спалахнули. 
— Так. 
— Ні! 
— Вибач, але я зроблю так, як я хочу. Бувайте! –– сказала я, обернулася. Почула, як Емма сказала, що шикарно виглядаю. Я посміхнулася і пішла далі на вихід з дому. Вийшла із двору, сіла в машину та поїхала. Приїхала я швидко, зупинилася біля великого будинку. Ох, вже ці мажори! Пафос так і пре! Гучна музика, купа народу, алкоголь. Я вийшла з машини і пішла в будинок шукати серед цього натовпу Енді, він був у вітальні в компанії якихось хлопців. Коли побачив мене, помахав. 
— Ти прийшла! Привіт! 
— Так. Привіт, –– я сіла на вільне місце на дивані. 
— Як у вас тут весело, –– сказала я. 
— Так. До речі, ти маєш шикарний вигляд, –– сказав він. 
— Дякую. 
— Дозволь познайомити з моїми друзями. Це Клара, Сандра, –– він кивнув у бік дівчат. –– І Кемерон. І ось Тім, –– він киває мені, я обертаюся і бачу Тіма. 
— О, які люди! Каріна! –– каже він, сідаючи навпроти мене, а я бачу, тільки те, як він штовхнув Стіва, і мене бере злість. 
— Привіт, –– говорю холодно. 
— Каріно, ти вже знаєш? –– запитав Енді.  
— Так, вони розповіли.  
—  І ти, знаючи правду, прийшла сюди? –– запитав Тім, а я здивовано подивилася на нього. 
— Що? Про що Ти? –– він розсміявся разом з Енді. 
— Так, Енді, ти казав правду: вона така наївна. 
Я нічого не зрозуміла. Що відбувається?  
— Ти, Каріно, прийшла у лігво ворогів своїх друзів. Не страшно? –– каже Енді. 
Чорт забирай! І що робити? Так, треба йти. Я встала. 
— Куди це ти? –– каже Тім, теж встаючи. 
— Я йду! –– кидаю і йду на вихід, намагаючись пройти крізь натовп. 
Чорт, як я могла так вляпатися?! Слава Богу, нічого не трапилося. Фух, я швидко вийшла з дому, сіла в машину і поїхала. Мені не хотілося  повертатися додому, тому я поїхала до парку. 
«І що далі, Каріно? Я знаю, що потрібно робити!» - міркувала вголос. Я взяла телефон і набрала номер. 
— Алло, Дейве, –– я так за ним скучила. Хоч він мені і збрехав і був холодним, я впевнена: цьому є пояснення. 
— Каріно? Щось трапилося? Де ти? 
— Ні, все добре. Я зараз надішлю адресу. Ти можеш приїхати? Тільки один,  без інших.  
— Так, добре. 
— Давай, чекаю. Я відключилася, надіслала йому адресу і почала чекати. 
Через кілька хвилин він приїхав. Я вийшла з машини та покрокувала назустріч. Підійшовши, міцно обійняла його. Я зрозуміла, що не можу втратити його. Він для мене важливіший за життя. Без нього я задихаюсь, він - моє повітря. 
— Маленька моя, що сталося? –– говорив він, обіймаючи мене. 
— Давай не тут, –– я трохи відсторонилася від нього. 
— Гаразд.  
Ми сиділи, обійнявшись, у моїй машині на задньому сидінні та мовчали. Я не знала, що сказати та як він відреагує. 
— Дейве, я дещо скажу, але ти не злись: зі мною все нормально, –– я відсторонилася і подивилася на нього, він кивнув. 
— Як ти знаєш, я поїхала на вечірку, на яку мене запросив Енді, –– як тільки я сказала його ім'я, Дейв відразу напружився. Я продовжила: –– І там був Тім. 
— Що, Каріно?! Ці виродки нічого тобі не зробили? 
— Ні, зі мною все нормально. Вони лише сказали, що я прийшла у лігво ворогів своїх друзів. Потім я відразу ж пішла - і все. 
— Чорт! Чорт! 
— Дейве, це правда? 
— Так, вони - наші вороги та головні конкуренти, тому Тім, ця мерзота, і штовхнув Стіва, хоч на його місці мала бути ти. 
— Що? –– я не вірила своїм вухам. 
— Тобто ти повинна була їхати з ним, а не Стів. Але він в останню хвилину поміняв місця, адже знав, на що здатний цей тип. 
— Нічого собі! Чорт, ось це я дурна! Відразу не зрозуміла, коли його побачила. 
— Нічого страшного. Головне, що з тобою все добре, –– він обійняв мене, міцніше притискаючи до себе. 
— Дейве, я хочу знати більше про ваш світ. Розкажи! –– попросила я. 
— Що? Ти дійсно хочеш знати? 
—  Так, ми ж разом. Я хочу краще тебе пізнати, хоч мені це і не подобається. Трохи страшно, але я готова. 
— Моя хоробрий дівчинка. Гаразд, я розповім, –– і він мене поцілував. Стільки пристрасті було у цьому поцілунку! Як довго я його не цілувала, вже й забула, які його губи на смак.