Розділ 32

Прокинулася я від ніжних поцілунків. Комусь вчора було замало. Я розплющила очі, і Дейв сказав: 
— Добрий ранок! 
— Добрий, аж занадто, –– грайливо сказала я. 
— Що сьогодні робитимемо? –– запитав він. 
— Хм, не знаю, може, будемо вдома? Не хочу сьогодні кудись йти. 
— Та як скажеш. 
Ми сіли у вітальні перед телевізором. Доки Дейв замовляв їжу, я шукала фільм. 
— Обрала? –– спитав він і сів поруч. 
— Поки ні, не знаю, що вибрати, –– сказала я. 
— Давай я що-небудь перегляну. 
Він взявся шукати фільм, а я за ним спостерігала і думала, що він ще та загадка, яку мені доведеться розгадати. Він зупинив свій вибір на якомусь фантастичному фільмі, і ми дивилися. Фільм і справді був дуже цікавий. Після перегляду ми сиділи на кухні і пили чай, на годиннику була тільки дванадцята година дня. 
— Давай у що-небудь зіграємо? –– запропонувала я. 
— Хм, цікаво. І у що? 
— Ну не знаю, може у «Правда чи дія»? Як тобі ідея? 
— Оу, несподівано. Ти серйозно? –– спитав він. 
— Так, а тобі є що приховувати?  
— Та ні, ти що. Добре. Якщо хочеш, то зіграймо. 
— Ок, тоді я починаю: правда чи дія? 
— Правда, –– не довго думаючи, відповів він. 
Я ж думала, що ж мені таке запитати 
— Скільки у тебе було дівчат?  
— Хм можна не відповідати? –– чого це він? 
— Не можна, кажи давай.  
— Багато, дуже багато, але тебе я полюбив і зрозумів, що таке справжнє кохання, –– оу, як мило! У мене немає слів. 
— Моя черга, сказав він, а я кивнула. –– Правда чи дія? 
— Дія, –– відразу відповіла. Мені стало цікаво, що він придумає. 
— Ось воно як! Гаразд, тоді зателефонуй Ніку і скажи, що він Чубакка брудна. 
— Що? Ні! Дейве, ні. Я не буду цього говорити. 
— Давай, нічого не знаю, це твоє завдання, –– сказав, сміючись. 
Блін, ну що ж, нехай простить мене Нік, але мені доведеться це сказати. 
— Гаразд, –– сказала я і зателефонувала Ніку.  
— Привіт, Каріно! 
— Привіт, Ніку. Я хотіла сказати, що ти - брудна Чубакка, –– сказала я і завершила виклик. Мене одразу ж розірвало від сміху. Чорт, це божевілля! 
— Ось, задоволений? –– сказала я, і тут у Дейва хтось зателефонував. Він поглянув на екран і засміявся, потім повернув до мене, я побачила, що телефонує Нік.  
Це і справді мені здавалося смішним. Дейв підняв слухавку, і його обличчя почало змінюватися: стало серйозним, навіть трохи лякаючим. Злість чітко читалася на його обличчі. Він дослухав до кінця і сказав: 
— Наскільки все серйозно? –– знову тиша, і він сказав: –– Добре, ми зараз виїжджаємо. Без мене нічого не робіть, –– сказав він грубо і поклав слухавку. Я була в шокована. Що таке трапилося? Він був розлючений.  
— Дейве, що трапилося? –– запитала я. Він бУв занадто напруженим. 
— Так, трапилося, нам потрібно Повертатися, –– сказав він і, піднявшись з дивана, пішов на другий поверх. Я нічого не розумію, але йду за ним, заходжу в кімнату і бачу, як він збирає сумку. 
— Поясни, що трапилося? –– сказала, підходячи до нього. 
— Нічого пояснювати, в мене термінові справи, треба повернутися - ось і все, –– відповів він холодно. Це кольнуло в серці образою. Зовсім нічого не розуміла, але теж почала збирати речі. Через дві години ми вже були вдома. Протягом усієї дороги ми не розмовляли, ця тиша мене пригнічувала. Ще й те, що він мовчав, приховував від мене щось. Ми вийшли з машини, і я побачила що всі хлопці стоять біля будинку, кожен біля свого байка. Що відбувається? Ми підійшли до них. 
— О, ви приїхали? –– сказала Стейсі.  
— Так. Ну що все готово? –– відповів Дейв.  
— Так.  
— Каріно, йди в будинок, –– сказав він холодно, і мені стало неприємно. 
— Може мені хтось пояснить нарешті, що трапилося? –– сказала я, дивлячись на них. 
— Каріно, йди в будинок, я сказав, –– мовив Дейв. 
— Дейве, заспокойся! Каріно, ми все пояснимо, обіцяю, але трохи пізніше. А зараз йди додому, ми скоро будемо, –– сказала Емма. 
— Гаразд, Еммо, чекатиму, –– сказала я і пішла в будинок. Що вони таке приховують? Ну гаразд, залишимо це на потім. Я піднялася до себе в кімнату і вирішила трохи помалювати, але нічого не виходило, тому вирішила зробити прибирання в кімнаті: переставила кілька речей, перебрала гардероб. Коли закінчила в своїй кімнаті, пішла до вітальні. Там теж зробила прибирання: протерла пил, пройшлася пилосмоком, а потім пішла на кухню, де теж навела у шафках лад: перебрала продукти в холодильнику, закінчила з прибиранням. Це хоч трохи відволікло. Коли сіла у вітальні і поглянула на годинник, то була шоста година вечора. а від них нічого. Ніяких новин, ніяких пояснень. Куди вони, чорт забирай, поділися? А якщо вони в небезпеці, і їм потрібна допомога? Не витримала, зателефонувала Дейву, але він, чорт забирай, відхилив виклик! Що? Якого? Набрала Джес: теж саме. Ну, вже ні! Мене це все дістало! Ось тільки нехай з'являться, я їм влаштую! зателефонувала востаннє Еммі, проте вона теж відхилила виклик.  
Гаразд, Каріно, заспокойся! Впевнена у цьому є пояснення. Так? Так, добре, потрібно не думати про них. Я пішла на кухню і вирішила щось приготувати. Знайшла в інтернеті рецепти шарлотки і ще кілька цікавих, і почала готувати. 
Через дві години вже все було готове. На годиннику була восьма година вечора, але ніхто мені так і не зателефонував. Мені набридло сидіти у вітальні, тому я піднялася до себе. Як тільки сіла на ліжко, мені хтось зателефонував. Сподівалася, що це хтось із друзів телефонує, але це була Трейсі.  
— Алло, –– підняла я слухавку. 
— Привіт, Каріно, я знаю що сьогодні не твоя зміна, але у нас тут завал, ми нічого не встигаємо, ще й постійні клієнти. Можеш, будь ласка, приїхати? –– чому б і ні? Робити і так нічого.  
— Так, добре. 
— Правда? Дякую, але сьогодні доведеться працювати до першої години ночі. 
— Нічого, все добре. 
— Дякую велике, тоді чекаю. Гаразд, –– сказала я та завершила виклик. 
Зараз була тільки восьма година вечора, тому я пішла в душ, переодягнулась, нафарбувалася, взяла рюкзак, поклала телефон і гаманець туди, вийшла з дому, пішла до гаража, вигнала байк та поїхала на роботу. Приїхала через двадцять хвилин. Поставила байк біля чорного входу і пішла всередину. Мене одразу зустріла Трейсі: 
— Ох, Слава Богу, приїхала! У нас тут жах. 
— Та бачу, біля входу купа тачок. 
— Угу, все переодягайся. Я чекаю біля бару. 
— Ок.  
Переодягнувшись, пішла до бару, де була Трейсі. 
— О, ти тут! Отже, береш перший і четвертий столик, і 7 віп-кімнату, –– сказала Трейсі. Ого, багато. Але нічого, у нас ще були віп-кімнати на другому поверсі, там просто кімнати з великими столами на багато персон. 
— Добре, –– сказала я і пішла працювати. 
Через дві години я була виснажена, але треба було йти на другий поверх, там ще не робили замовлення. 
Піднялася зайшла в кімнату і втратила дар мови. Ні, в цих кімнатах я була раніше, нічого нового, але те, хто сидів за столом, мене вразило. Там були друзі і Дейв. Мене це вразило, але я не виказала цього, підійшла до столу, де ще сиділо кілька чоловіків у ділових костюмах. Вони виглядали дуже суворо. 
— Добрий вечір! Що замовлятимете? –– сказала я серйозно, але в мені кипіла буря емоцій, стриматися було важко, а питань було ще більше. Але я зараз на роботі. 
— Мені Мартіні, –– сказав найсуворіший з них. 
— А вам? –– я повернулася до хлопців. 
— Мені віскі, –– сказав Джош, дивлячись на мене з повагою. 
— Мені бренді, –– сказала Стейсі. 
— Мені теж бренді, –– сказала Джес. 
— Мені Джім тонік, –– сказав Нік. 
— А вам? –– я подивилася на Дейва. На моєму обличчі було нуль емоцій. 
— Мені скотч. 
— Добре, через кілька хвилин ваше замовлення буде готове, –– сказала я і вийшла з кімнати, важко видихнувши. Мені так важко стримувати емоції! Пішла до бару, віддала замовлення бармену і стояла чекала, поки через кілька хвилин все буде готове. Я взяла тацю і пішла на другий поверх, зайшла в кімнату, поставила перед ними напої. 
— Гарного вечора, –– сказала я і пішла вниз працювати далі. Через три години вони пішли, а я залишилася працювати. До кінця зміни залишилася година.  
Віддавши останнє замовлення, закінчуючи зміну і йду переодягатися. Коли переодягнулася, хотіла вже йти, але мене кличе Трейсі: 
— Каріно, добре що ти ще тут! Ось, тримай, –– вона мені простягла конверт, я глянула всередину і побачила, що там були гроші. Дуже багато. 
— Ти що! Ні! Залиш собі, –– сказала я.  
— Ні, Каріно, це твої гроші, так що бери. Ти ще й вийшла не у свою зміну, –– я жахливо втомилася за сьогодні, ще й вже був початок другої ночі, тому я взяла гроші. 
— Добре, дякую. Бувай!  
— Бувай! –– сказала вона, і я пішла на вихід. На свіжому повітрі стало якось легше дихати. Те, що сьогодні було, просто видавило останні сили. Сіла на байк і поїхала додому.