Розділ 30

Дивилися ми фільми довго: до одинадцятої години вечора. Мене вже почало хилити в сон: так добре в його обіймах.  
— Що завтра робитимемо? ––  запитала я, позіхаючи. 
— Що хочеш, те і будемо. А зараз ходімо спати, –– сказав він і взяв мене на руки. 
— Гей! ––  мляво обурилася я, а він лише усміхнувся і взяв мене міцніше. Зрештою, поніс на другий поверх і заніс в кімнату. Мій сон як рукою зняло. Він акуратно поклав мене на ліжко і навис зверху і глянув в очі. Ох, ця напруга! 
— Все, лягай зручніше і засинай! –– сказав він дуже приємним голосом, від якого шкірою пройшлись мурахи.   
— Не хочу, –– сказала я грайливо, намагаючись бути спокусливою, хоча це явно не мій «профіль».  
— А що ти хочеш? 
— Тебе! –– вкрадливо відповіла я, і в його очах блиснуло бажання. 
— Впевнена? 
Господи, він зведе мене з розуму! Замість відповіді я його поцілувала. Він одразу ж відповів. Пристрасть відразу накрила з головою. Його поцілунки, ласки запаморочливо полонили голову, і я в них забулася. 
Згадуючи вчорашню ніч, метелики в животі танцювали від радості і щастя. Мені страшно було розплющувати очі і взагалі ворушитися. Ніби, якщо я зроблю якийсь рух, то казка вмить зникне, і Дейв піде чи зникне. Але все ж таки розплющила очі, трохи піднялася на ліктях і зрозуміла, що я в кімнаті одна. Речі були розкидані, нагадуючи про події минулої ночі. Дейва не було, і його речей теж. Мені стало важко дихати, страх полонив мене. «Ні! Ні! Він не міг! Він мене любить. Він не міг так вчинити! Ні, тільки не він, не мій Дейв!» –– тихо голосила я. Зрештою, обернулася в простирадла і хотіла встати з ліжка, як раптом двері відчиняються, і заходить Дейв. Господи, а я вже собі надумала казна-що! Трясця! У нього в руках таця зі сніданком, сам він уже був одягнений у чорний світшот та джинси. «Так, Каріно, ну в тебе і фантазія!» 
— Добрий ранок, –– сказав він, підходячи ближче. На його обличчі сяяла щаслива і така моя улюблена посмішка.  
— Добрий! ––  сказала у відповідь, зніяковівши. У голові одразу зринули картинки минулої ночі, і мої щоки відразу спалахнули рум’янцем. 
— Каріно, все нормально? –– запитав він, дивлячись на мене. Він помітно напружився. 
— Та все добре! –– відповіла я, піднявши на нього погляд. 
— Гаразд, а то я вже подумав, що ти шкодуєш про те, що трапилося. 
Чорт, ну як він міг таке подумати? Дурник мій! 
— Ні, нізащо! Я б із задоволенням все повторила, ––  сказала, дивлячись на нього, і він усміхнувся. 
— Тоді добре, ось їж, ––  він поставив тацю з їжею на ліжко. Який же він милий!  
— Дякую! –– і взялася їсти млинчики з шоколадом, що вже полюбилися. 
Після сніданку в ліжку потрібно було вставати, але мені було страшно, моторошно і ніяково, адже знала, що я там побачу, коли встану. Побачу те, що я переступила межу і стала жінкою. 
— Добре, почекай мене внизу. Я зберуся і спущусь, ––  сказала я, а він поглянув на мене, злегка примружившись. 
— Гаразд, чекаю внизу, ––  і поцілував мене, а потім вийшов. 
А я швидко почала збиратися: кулею полетіла у ванну, швидко прийняла душ, потім пішла ритися у валізах, у що б це одягнутися. Знайшла худі і вільні штани кольору хакі на зав'язках. Залишилося висушити волосся і зробити мейк. Через двадцять хвилин я була готова. Змінила постіль на чисту, попередню треба буде заховати і викинути.  
— А ось і я, –– сказала, коли спустилася вниз. Дейв сидів у телефоні у вітальні. 
— Швидко ти. Ну, що? Куди підемо?  
— Не знаю, а куди б ти хотів? 
— Ну, у мене є ідея. Ми можемо орендувати байки та разом покататися. 
— Класно, мені подобається! 
— Тоді ходімо! 
Ми вийшли з дому, сіли в машину і поїхали. 
— Є місця, які тобі сподобаються і які варто побачити, –– сказав Дейв, коли ми зупинилися біля стоянки мотоциклів. 
— Мені вже кортить їх побачити, –– сказала я, виходячи з машини. 
І тут я згадала, що ми ось так їхали тільки тоді, коли він мене тренував. Це було лише раз, а відтоді стільки всього сталося.  
Як же це круто відчувати себе і свободу, що ти жива і живеш, а не гниєш на самоті і апатії, проклинаючи кожен день і кожну секунду свого життя. Мені дуже пощастило зустріти Дейва і друзів, завдяки яким я тепер вільна і щаслива, а найголовніше – кохана, у мене є Дейв. І тут мені захотілося зробити щось божевільне, тому мені в голову прийшла геніальна ідея. Звичайно, страшно, адже ми мчимо на величезній швидкості. Я повільно відпускаю кермо і в той же час тримаю рівновагу, щоб не впасти, піднімаю руки і розводжу в сторони на кілька секунд, піднімаю очі до неба. «Ммм, кайф!» ––  повертаюся у попереднє положення. Такий шалений адреналін, що руки аж тремтять. Ми зупиняємося біля маленької кав’ярні, ставимо байки на паркування і йдемо всередину, сідаємо за столик біля вікна в затишному місці. 
— Що це було? –– одразу питає він, хмурячись. 
— Ти про що? –– вдаю, що не розумію, про що він.  
— Ти знаєш, про що я. Що було на дорозі? 
— Ну, мені захотілося зробити щось шалене, і я це зробила. 
— Божевільна! Більше так не роби, будь ласка, 
— Гаразд. То це і є твоє місце, яке я маю побачити? ––  запитала, озираючись. 
— Ні, ми ще не доїхали. Ми тільки на півшляху до нього. 
Мені вже страшенно хочеться його побачити. До нас підійшов офіціант, і ми зробили замовлення: я - чай і чізкейк, Дейв – кава, кекс. 
— Що плануєш робити на осінніх канікулах? ––  чорт, я про них зовсім забула. 
— Чесно кажучи, я про них забула зовсім. А коли вони? 
Він коротко засміявся і усміхнувся. 
— Ну, ми зазвичай влаштовуємо вечірки або йдемо відриватися в клуб до ранку. 
— Мда, круто, ––  сказала я, згадуючи, як останній рік проводила канікули аж до випускного:  страх, як весело. 
— А цього року? ––  запитала я, відволікаючись від похмурих думок. 
— Хотіли вечірку, але зараз не до них, ––  він теж зітхнув. Я зрозуміла, що він про Стіва. 
— Як думаєш, що зараз роблять наші друзяки? ––  запитала я. 
— Не знаю, а що? 
— Та ось подумала, що може ми зателефонуємо їм по відеозв'язку? 
— Класно, давай я наберу Стейсі. 
— Ок, –– він дістав телефон і зателефонував. Я сіла до нього ближче. 
— Нарешті зволили зателефонувати! –– сказала Стейсі, дивлячись у камеру. 
— Ой, не бурчи тільки. Краще скажи, як ви? Що робите? ––  запитав Дейв. 
— Та так, нічого особливого, телевізор дивимося, а Джес і Емма поїхали в магазин на шопінг, а ми тут сидимо, –– вона перемкнула камеру, і ми побачили Ніка, Джоша. Вона махали нам і Нік крикнув: 
— Коли ви додому? Без вас нудно! 
— Та ну! Мені здається, вам і без нас добре. А де Рейчел? ––  запитала я. 
— Десь поїхала, сказала, що по справах. Ні, таки без вас нудно: було весело, коли ви «гаркалися», ––  відповів Нік, і я розсміялася. 
— Та ми ще два дні будемо тут, так? ––  запитала я, поглянувши на Дейва. 
— Так. 
— Капець, –– сказав Нік. 
— Гаразд, друзяки. Раптом що, телефонуйте і не зникайте, –– сказала Стейсі і перевела камеру на себе. 
— Гаразд, бувайте, ––сказала я, і Дейв завершив виклик. 
— Ну що? Куди тепер? ––  запитала я. 
— Їдьмо, дізнаєшся! ––  сказав він, встаючи. 
— Ух, скільки загадок! ––  сказала я і пішла за ним. Ми розплатилися і вийшли на вулицю, сіли на мотоцикли і поїхали.