Розділ 24

Приїхали ми тоді, коли вже була дев'ята година вечора. Як же не хотілося їхати, але треба було. Сьогодні ж перегони. Чесно кажучи, дуже хвилююся, адже минулі перегони були для мене провалом, і мені не хотілося підводити хлопців. Ми з Дейвом зайшли до будинку. 
— О, нарешті приїхали. Ми вже хотіли без вас їхати, — сказав Нік. 
— Ага, ще б ви поїхали! — сказав Дейв. 
— Так, гаразд, я в душ швидко і згодом спущусь. 
— Ок, можеш не поспішати: час ще є, — сказав Стів. 
Я кивнула і пішла на гору, сходила в душ, переодягнулася і спустилася вниз, де сиділи хлопці у вітальні, пили чай. Я сіла поряд з Дейвом, він подав мені чашку з моїм улюбленим зеленим чаєм. Ох, як це було мило. 
— Які милі! - сказала Стейсі, змірявши мене поглядом, від чого я зніяковіла. 
— Так, добре. Давайте поговоримо про сьогоднішні перегони, — сказав Стів. 
—  Так, точно! Сьогодні особливий заїзд, адже сьогодні боротимуться кращі з кращих гонщиків, і найнебезпечніших, — сказав Джош і поглянув на мене.  
— Так, адже ці перегони нелегальні, тому ризик є, — сказав Стів. 
— Ви всі знаєте своїх суперників, але Каріна в цьому новачок, — сказала Стейсі.  
— Так, Каріна, — сказав Стів. 
— Ну, так розкажіть детальніше, — сказала я. 
— Каріно, пам'ятаєш, я тобі вже казав, що тебе можуть штовхнути, і нікого це хвилювати не буде? — сказав Дейв. 
Так, згадала те тренування, це тепер здавалося таким далеким. 
— Так, пам'ятаю. 
— Так ось сьогодні буде те саме, але тут є ризик померти, тому будь обережна, я прошу тебе. 
— Так, я зрозуміла тебе, — сказала я, але якщо сказати, що була шокована, то це нічого не сказати. Так ризик є завжди, і я це знала дуже добре. 
— Будь дуже уважна: тебе можуть штовхнути, підрізати будь-якої миті, — сказав Стів, а у мене всередині все похололо від його голосу. 
—  Так, не лякайте ви її. Вона сама все чудово знає і розуміє. Так, Каріно? — сказала Рейчел. 
— Звичайно.  
— Ну ось! 
Ми ще трохи посиділи, побалакали, але тему перегонів не піднімали. Друзі наді мною і Дейвом приколювалися, жартували. Але настав час їхати, і ми зібралися. Поки їхала, все думала, що сьогодні мене чекає, та й взагалі я трохи нервувала і боялася. 
Сьогодні на трасі було чимало народу. Класна атмосфера, музика, рев моторів. Коли ми під'їхали, на нас одразу ж звернули увагу. Ну, звичайно, адже хлопців знали, і вони були одними з кращих гонщиків, тому цьому я не здивувалася. Ми стояли і чекали початку. 
— Так, Карино, ти поїдеш останньою, але спочатку поїдемо ми з хлопцями,  —сказав Дейв. 
—  Так добре, — сказала я і відразу побачила Тіма. Він дивився просто на мене і йшов у мій бік, я вирішила теж до нього підійти. 
— Привіт, — сказала я. 
— Привіт. Класно, що ти тут, — до чого це він? 
— Про що ти? 
— Та так, бачу, ти знову з друзями, — сказав він і кивнув у бік хлопців, які не відривно дивилися в наш бік. 
— Так, а що?  
— Нічого. Ти знаєш, що сьогодні ми суперники? 
— Так, знаю. Тобто ти маєш на увазі, що, — хотіла сказати, але мене перервав Тім. 
— Ні, я не твій суперник, а твого друга, — він кивнув у бік Стіва.  
— Оу, ну гаразд. 
— І ще. Будь обережна! 
— Гаразд. 
— Добре, мені час йти. Удачі! — сказав він. 
— І тобі, — відповіла я і пішла до хлопців. 
Вони одразу ж набігли із запитаннями. 
— Каріно, що він хотів? — запитав Дейв. 
— Нічого, просто говорили, і все. 
— Каріно, будь обережна, — сказала Стейсі. 
Чого це вони так кажуть? Знову щось приховують? 
— Та чого  це ви? 
— Та просто не подобається нам цей тип, — сказала Рейчел. 
— Зрозуміло. 
Щось вони дивно поводяться останнім часом, аж занадто. Ось почався заїзд: першими поїхали хлопці, а з ними і Дейв. Я трохи нервувала. Ось вони проїхали два кола, і залишився останній. Дейв переміг. Втім я і не сумнівалася у його перемозі. Залишився тільки Стів. Ось оголошують його заїзд з Тімом. Вони стартують, але на середині третього кола трапляється те, чого ніхто не уявляв: Тім штовхає Стіва, і той перевертається і злітає з траси. 
Ми всі завмираємо. Ні! Ні! Тільки не він! 
Господи! Стейсі кричить, і ми все зриваємося до нього. Стейсі падає поруч 
з ним, він непритомний, Джес плаче, Рейчел схлипує, я на межі істерики. Хтось з натовпу викликав швидку, Джош падає поряд зі Стейсі. 
— Тримайся, брате! Чуєш? Тримайся! — його голос тремтить. 
Я дивлюся на це, і мені нічим дихати. Сльози ось-ось і бризнуть. Тут до нас підходить Тім? 
— Комусь не пощастило, — і усміхається. Що відбувається? 
— Ну ти й тварюка! — Нік сіпається в його бік і б’є в обличчя.  Його зупиняє Дейв. 
— Ніку, заспокойся! Облиш! — він відтягає його від цієї тварюки, а я не можу повірити, що Тім таке зробив. Тім стирає з обличчя кров, посміхається і йде. Тут приїжджає швидка допомога і забирає Стіва. Стейсі поїхала разом  з ним, а ми за швидкою допомогою на байках. Поки їхали, я молилася, щоб він вижив. Та він виживе, адже сильний. 

Через два дні ми з друзями збираємося в лікарню. Стів зараз у стані в коми, він вижив, у нього перелом ноги і двоє ребер. Лікарі сказали, що його привезли вчасно, тому вдалося його врятували. Коли Стейсі телефонувала Еммі і розповіла, що трапилося, вона сказала, що найближчим часом приїде. Нам усім зараз важко. Я швидко зібралася і спустилася вниз, хлопці вже чекали. 
— Я готова. 
— Поїхали, — сказав Нік.  
Коли приїхали, зайшли до лікарні та пішли до палати Стіва, звідти вийшов лікар. 
— Добрий день! Як Стів? — запитала Стейсі. 
— Добрий. Та все добре, він прийшов до тями, але поки до нього не можна. Приходьте завтра, — почувши ці слова, мені стало добре. 
— Господи, дякую! 
Джес і Стейсі радісно обійнялися, вони сміялися зі сльозами на очах, ми з Рейч, хлопці теж видихнули. 
— Добре, дякую, лікарко, — сказала Стейсі, і він пішов, а ми радісні поїхали додому. Удома ми ще трохи посиділи у вітальні, а потім розійшлися по кімнатах відпочивати. Я зайшла в кімнату, лягла на ліжко. Як же я втомилася! Ці дні були дуже напруженими, але почувши сьогодні радісну новину, я була рада, що з ним все добре. Сходила в душ, а коли увійшла в кімнату, зайшов Дейв. 
— Як ти? 
— Нормально. Я щаслива, що з ним все добре. 
Дейв підійшов мене, міцно обійняв я. Пішла у ванну, переодяглася, доки Дейв шукав фільм. 
Коли вийшла з ванної, ми в вмостилися на ліжку і почали дивитися фільм. 
— Що за фільм? — запитала я, коли він увімкнув фільм. 
— Та якийсь давній. 
— Ммм, — сказала я і поринула в перегляд фільму. 
Непомітно мене затягло у сон.