Розділ 23

На годиннику була восьма година вечора, а хлопців все не було. Ми так само сиділи у вітальні, але тільки вже дивилися фільм. Я вже почала хвилюватися, може щось трапилося.  
— Щось хлопців довго немає, — сказала я. 
— Та не хвилюйся, все нормально, — сказала Стейсі.  
— Ну добре, — відповіла я, але все ж гризли сумніви і хвилювання. Через годину хлопці нарешті приїхали. 
Я відразу кинулась до Дейва. Коли я підійшла до нього, то відразу помітила садна на обличчі, розбиту губу і брову. Що, чорт забирай, трапилося? Хлопці теж мали не кращий вигляд. 
— Господи, що трапилося? — запитала я. 
— Нічого, — відповів Дейв грубо. 
— Тобто нічого? 
— Ось так, нічого, — сказав він, відштовхнув мене вбік і пішов нагору. Я стояла і нічого не розуміла. Що це на нього найшло? 
— Де вас носило? Чому ви в такому вигляді? —  запитала Стейсі. 
— Так, досить! Дістали вже! — рикнув Джош. 
— Воу, Джоше, легше, сказав Стів. 
— Вибачте, — сказав він і теж пішов. 
— Якої холери відбувається? — сказала я. 
— У нас дещо трапилося серйозне, Каріно, але тебе це не стосується. Йди, будь ласка, до себе. Ми потім тобі все пояснимо, — сказав Стів трохи грубим голосом. Та що ж, чорт забирай, трапилося? Та й ще й Дейв… 
— Гаразд, — трохи різко сказала я і пішла на гору. Як же мене дратувала вся ця ситуація! Зайшовши в кімнату, увімкнула світло. Чорт, на моєму ліжку сидів Дейв. Якого? Що взагалі відбувається? 
— Що ти тут робиш? —  запитала я грубо, адже мені було неприємно чути його грубе поводження у вітальні. 
— Чого ти така зла? Я не можу прийти до своєї дівчини? — що? Господи, я збожеволію: його зміна настрою мене доконає. 
— Ні, йди! — грубо кажу. 
— Вибач мені, я занадто різко відреагував. Просто сьогодні був дуже важкий день. Вибач мене, маленька, —  сказав він, підходячи до мене. 
— Дейве, я сказала йди, — сказала я, коли він підійшов майже впритул і його дихання обпалювало шкіру. Зараз я не хочу його бачити. 
— Ти серйозно? 
— Так, — відповіла, відвертаючись від нього. Він нічого не сказав, відсторонився і пішов, грюкнувши дверима. Я ж полегшено видихнула, ось тобі і стосунки, Каріно. Закохалася в придурка? Тепер пожинай. Я сходила в душ, переодягнулась. Спати не хотілося, тому вирішила трохи помалювати. Навіть це мене не відволікло від думок про Дейва і всього того, що сьогодні сталося. Якісь проблеми? Що може в них станеться? Хоча може мене це і справді не стосується. Добре, завтра буде видно, треба лягати спати. Вранці я прокинулася дуже рано, десь о сьомій годині ранку, хоч заснула тільки о п'ятій годині. Я всю ніч не могла заснути. Я встала, пішла в душ, переодягнулась і тихенько вийшла на кухню випити чаю. Заварила чай, сіла за стіл, зайшла в Інстаграм, щоб згаяти час. Мені написала колишня однокласниця Меган. 
— Привіт, як справи? 
— Та все чудово, ось переїхала до Нью-Йорка. 
— Так, я знаю. Ти у нас тепер мажорка. 
— Ні. Гаразд, мені треба йти. 
— Хах, ну гаразд. Я вийшла з мережі, поклала телефон на стіл. Такс, це було дивно, адже Меган у нас була королева школи. Ну, гаразд. Раптом я почула, що на кухню хтось зайшов, і це був Дейв. Я ніяк не відреагувала, відвернулась і пила далі свій чай. 
— Добрий ранок! — він серйозно думає, що після вчорашнього я буду з ним говорити?  
— Отже, ігнор. А якщо так, —  каже він, підходить до столу, сідає навпроти і дістає величезний букет троянд. 
— Пробач мені, будь ласка, я дуже жахливо вчора вчинив. Я не повинен був на тобі зриватися, —  він дивиться в очі. 
— Дейве, я не знаю, що… 
— Каріно, сонечко, я все розумію. Сьогодні ми проведемо весь день разом, тільки ти і я, — він узяв мене за руку. 
Ого ось це так! Він такий милий, я просто його не впізнаю. 
— Ну, добре, —  погодилася я. Нам ще є про що поговорити. 
Він мене поцілував, і я повністю розтанула в його руках. Забула все, навіть, як дихати. 
— Оу, у когось добрий ранок, —  на кухню заходять хлопці. 
Ми відсторонюємося один від одного. 
— Та годі вам, — каже мій хлопець? Господи, це так дивно і не звично. Хлопці проходять сідають за стіл, і тут Стів каже: 
— Каріно, я так розумію, у вас з Дейвом все гаразд? — я киваю. 
— Чудово! Радий за вас. Каріно, я хочу вибачитися за вчорашнє. 
— Та все нормально, я розумію.  
— Так, а тепер я хочу знати, що вчора було, — каже Дейв, похмуро дивлячись на Стіва. 
— Дейве, заспокойся. Усе нормально, нічого серйозного. 
— Та вчора ми всі були наче заведені.  
— То ви мені поясните, що трапилося? — говорю і дивлюся на Стіва. 
— Навіть не знаю. Дейве, можна їй сказати? —  він дивиться на хлопця. 
— Ні! — різко каже він. Ого, як гостро він відреагував! 
— Гаразд. Тоді, Каріно, вибач. 
— Дейве, я хочу знати, — кажу, дивлячись йому в очі. 
— Я сказав «ні», і крапка! Її в це вплутувати я не дозволю! 
— Гаразд, у нас сьогодні ввечері перегони, — говорить Нік. 
— О котрій? —  кажу я. 
— О десятій годині вечора. 
— Добре, я тоді піду дівчаток будити, — встала і пішла до дівчат, постукала до Джес. 
— Так? —  почула я і зайшла. 
— Добрий ранок! —  проходячи в кімнату, сказала я. 
— А, це ти. Добрий ранок! — сказала Джес. Вона сиділа біля дзеркала, робила мейк. 
— Там хлопці вже на кухні, і ще у нас сьогодні перегони ввечері о десятій. 
— А, та я знаю, і що Дейв? Ось так просто тебе пустить на них? —  стоп! А до чого тут взагалі Дейв? 
— А чому він повинен мені щось забороняти? 
— А тобі нічого не розповіли? Тоді зрозуміло. 
Я нічого не розумію, що мені не розповіли. 
— Джес, поясни. 
— Вибач, не можу. У Дейва спитаєш. 
— Він заборонив мені говорити. 
— Оу, навіть так. Воно і правильно, — вона встає, іде до мене, сідає поряд на ліжко. 
— Каріно, послухай. Тобі і справді краще зараз нічого не знати: це небезпечно. Можливо, трохи пізніше ми все тобі пояснимо. Обіцяю! — каже вона. 
Ох, всі ці секрети починають мене дратувати. Та й ще вона каже, що це небезпечно. 
— Ох, Джес, добре.  
— Чудово, і не переживай, все нормальною 
— О'кей. 

Вона закінчує збиратися, і ми виходимо з кімнати, спускаємося вниз у вітальню. Решта дівчаток вже тут. 
— Добрий всім ранок, — каже Джес, сідаючи в крісло, а я сідаю на диван біля Дейва. 
— Добре, і що ми сьогодні будемо робити? — запитує Нік. 
— Ну ви робіть те, що хочете, а ми йдемо, — каже Дейв і бере мене за руку. 
— Усе з вами ясно, голуб'ята, — каже Джош, усміхаючись. 
— Бувай! — він йде до виходу, і я за ним. 
— Куди ми? — питаю я і повертаюся до нього. 
— Це секрет, потім побачиш. Ходімо, — він бере мене за руку, і ми йдемо до його машини. Дейв мовчить, як партизан. 
— Ну скажи!  
— Ні. 
— Ну добре, — відвертаюсь і дивлюся у вікно. Ми їдемо кудись за місто; на вулиці така гарна осіння погода, листя на деревах жовтіє, та й вже холоднішає. 
Через двадцять хвилин ми приїжджаємо до затишного заміського будиночка. Він дуже гарний. 
— Вау, тут так гарно, — говорю я, виходячи з машини. 
— Так, згоден, — він підходить, бере мене за руку, і ми йдемо до хати. Усередині ще краще: тепло, горить камін, усе оздоблено у світлих тонах. Дейв проводить мені маленьку екскурсію по дому. 
— Як тут красиво! 
— Ну ходімо, трохи погуляємо. Тут є красиві місця, — каже він. Я його не впізнаю: це зовсім інша людина; не можу повірити. 
— Ходімо! А ти, я так розумію, часто тут буваєш?  
— Так. Іноді. Коли все набридає, тікаю сюди. 
Ми виходимо надвір і йдемо гуляти. 
Дейв сказав правду: тут нереально круто. Ми гуляли кілька годин, балакали про все. Він мені розповів про батьків: тато бізнесмен, а мама займається благодійністю. Мені стало так сумно, коли я згадала про своїх батьків, але відразу прогнала погані думки.  
Ми зараз сидимо в будинку, гріємося біля каміна і п'ємо чай. Він теж любить зелений чай, як і я, що мене дуже здивувало. 
— Каріно, може ти сьогодні не братимеш участі в перегонах? — раптом каже він. Ми сидимо, обійнявши одне одного.  
— Дейве, ти чого? Я буду брати участь. Того разу я програла, — кажу, згадуючи ті перегони. 
— Ну, раз тебе не переконати, тобі гаразд. Але будь дуже обережна. Добре? — ласкаво каже він мені на вушко. 
— Добре, — ми так сидимо до восьмої години вечора. Мені так з ним добре, особливо тут, але треба повертатися назад. 
— Ну, що поїхали? — каже Дейв, ніби читаючи мої думки. 
— Так, давай збиратися, — ми почали збиратися, потім вийшли з дому, сіли в машину та поїхали додому.