Розділ 22

Ми зараз з Мікаелою стоїмо в аеропорту, аби їхати додому назад у Нью Йорк. Ох, це були найважчі два дні в моєму житті. Ми з нею були на могилі батьків, точніше мами, потім поїхали до мене додому. Ох, стільки часу пройшло, стільки спогадів! Але я все це вирішила залишити в минулому, тепер починаю нове щасливе життя. Після того, що трапилося в мїоїй кімнаті, Дейв після поцілунку сказав: 
— Каріно, подумай! Я тебе кохаю і чекаю відповіді. І ще! Не хвилюйся: цей тип тобі нічого не зробить, ми з пацанами все вирішимо, — і після цього він пішов, а потім інші мені сказали те саме, тому дуже на них сподіваюся. 
Через кілька годин літак вже приземлився, у мене було таке хвилювання і страх, тому все одно оглядалася по сторонах. Чорт, у мене, здається, параноя. Ось ми у побачили усіх, але ж де Дейв? Я думала, він приїде. Ну і добре. Подумаєш, буду його уникати. Першою мене обійняла Джес: 
— З поверненням! — я її також обійняла. 
— Дякую. Як ви тут? 
— Та все добре, — відповів Нік, обіймаючи мене. 
— Добре, друзі, я вже поїду, — сказала Міка. 
— Так, добре. Раптом що, приїжджай! Ми тобі завжди раді, — сказала Стейсі. обіймаючи її. 
— Добре, — сказала вона і попрощалася з друзями, а потім поїхала на таксі додому. 
—  Ну що? Як ви тут без мене? — запитала я, коли Міка поїхала.  
—  Нудно, капець, — сказала Стейсі, обіймаючи мене за плечі. 
—  Та гаразд, а якщо серйозно? 
— Та все нормально, вдома поговоримо.  
— Гаразд, — сказала я, і ми сіли в машину і поїхали додому. 
Приїхали, зайшли у вітальню, а там сиділа Рейчел. 
— О, нарешті приїхали. Привіт! — сказала вона, підходячи до мене.  
— Привіт! Ну розповідайте! 
— Каріно, сядь, будь ласка, — сказав Стів. Так, мені це вже не подобається, але я сіла у крісло. 
— Ми все залагодили. Той хлопець - просто твій фанат, ще з твоїх перших гонок. Ось і вирішив так звернути на себе твою увагу, — що? Маячня якась.  
— Що? У вас теж є фанати? 
— Так, і дуже багато, — сказала Стейсі. 
— Ого, нічого собі. Ну, добре, що все з'ясували. Я тоді піду, відпочину з дороги, страшенно втомилася. 
— Так, звичайно. Добраніч!  
— Вам теж. 
Сказала я і пішла до себе, треба сходити в душ і розібрати речі. Через годину я вже розклала речі, переодяглася і лягла спати. 
Я крутилася, але ніяк не могла заснути. Трясця! Сон ніяк не йшов. Я встала, одягнула штани і худі, пішла тихенько на кухню, зробила собі чай з м'ятою, глянула на годинник: була друга година ночі. Взяла чашку і пішла на заднє подвір'я, сіла на лавочку. Як же на вулиці добре! Тихий нічний вітерець і тиша, можна спокійно так сидіти. 
— Ти чому тут? — почула я дуже знайомий голос, обернулася і побачила, що там стояв Дейв. 
Господи! Відразу згадався той поцілунок. Так, Каріно, зберись! 

— Та не могла заснути. Ось вирішила чаю випити, - сказала я. 
— Зрозуміло. Може разом посидимо? — щось це мені нагадує. Усміхнулася до себе. 
— Ну давай, — сказала я. 
Він повільно підійшов і сів поруч, мене миттєво полонили мурахи.  
— А ти чого не спиш? — тихо запитала я.  
— Та я ось тільки приїхав, — ого, цікаво. 
— Ясно, — невиразно сказала я. Трясця, мені було незручно з ним ось так сидіти. Я не знаю, що мені робити. 
— Каріно, ти подумала над моїми словами? — дідько, ось що мені робити? Він ще так і дивиться. Я вже давно все вирішила. Підсунулася до нього і поцілувала. Він одразу ж відповів, наче тільки цього і чекав, а я в ньому розчинилася. Ох, як довго я про це мріяла! 
— Ти моя і тільки моя – сказав він мені в губи. Господи, у мене голова запаморочилася. 
— Твоя, - в тон йому сказала я. Певно, це сон.  Ну хоч уві сні можна його цілувати. 
Вранці прокинулась на годиннику було дев’ята година ранку. Ого, я ніколи так довго не спала. Встала, пішла в душ, переодягнулась, нафарбувалася, одягнула джинси і чорний світшот і кросівки. І тільки коли я вже зібралася виходити з кімнати, згадала, що те, що вчора було, не сон, а реальність. Після того, як ми поцілувалися, він мене відпустив, не сказав ні слова, тільки глянув. А що сьогодні буде? Як мені поводитися? Чорт, як страшно, але я все ж несміливо відчинила двері і вийшла. Але тут мене схопили за талію і притиснули до стіни. 
— Добрий ранок, моя! — сказав хлопець. 
— Ти що твориш? — обурилася. 
— Вибач, — він мене поцілував. Ох, він мене зведе з розуму. 
— Яка ти смачна! — Господи, я зараз зомлію. 
Ми відсторонилися від один одного і дивилися в очі. 
— Ходімо! — він узяв мене за руку, переплів наші пальці. 
— Що? Стоп! 
— Каріно, ти тепер моя дівчина, і я не приховуватиму цього більше.  
— Дейве, давай не будемо, будь ласка, поки? Я не готова. Раптом наші друзі не так зрозуміють. 
— Та все нормально. Все, пішли – він потягнув мене за собою, і я пішла. Господи, божевільний! А у мене всередині страх, але Дейв міцно тримав мене за руку. Ми спустилися вниз, друзі були на кухні і про щось сперечалися, але побачивши нас, завмерли шоковано, але Стів лише посміхнувся і сказав: 
— Ох, і довго ж до вас доходило! 
Тут ляскають вхідні двері, і на кухню заходить Джош. 
— Ого, ось це я вдало сходив до магазину, — він поклав пакети на стіл. 
— Ми тепер з Каріною разом, — гордо сказав хлопець. 
— Вітаємо! — сказали друзі. Мені було незручно. Я глянула на Рейчел, а в 
її на обличчі не було жодних емоцій. Вона навіть усміхнулася мені, я ж думала, що зараз буде істерика, але ні. Цікаво. Треба буде поговорити з нею. Ми сіли снідати. Дівчата так і дивилися на мене, отже, буде допит із пристрастями. Дідько, мені вже страшно! Після сніданку ми сіли у вітальні, Дейв сів біля мене і обійняв. 
— Так, дівчатка, ви сьогодні залишаєтеся вдома, а ми поїздимо по справах, і ввечері щось буде, — сказав Стів. 
— А куди Ви це? - запитала Стейсі. 
— Я ж сказав: по справах. 
— Будьте обережні! — сказала вона. 
— Ой, Стейс, досить, — сказав Нік. 
Ну, ми тоді підемо, — сказав Джош. Хлопці піднялися, і з ними встав Дейв,  нахилився імене поцілував при всіх. Я розгубилася, але відповіла. Нас нахабно перервали: 
— Ой, ну все! Ми втратили хлопця. Дейве, вистачить вам. Ходімо! Час – гроші, — сказав Нік, а я трохи зніяковіла. 
— Відвали! — сказав хлопець, відірвався від мене і пішов на вихід, а за ним і решта хлопців. 
Як тільки вони пішли, дівчатка відразу на мене налетіли: 
— Ну, подруго, розповідай! — Джесс сказала. 
— Ну, що говорити? Ми зустрічаємося, — сказала я. 
— І як давно? — сказала Стейсі. 
— Тобто? Ми тільки вчора, та й те: ми до пуття про це не говорили. 
— Капець, не можу повірити, — каже Рейчел. 
— Та все і так було зрозуміло, що вони будуть разом, — сказала Джес. 
— До речі, Рейчел, я хотіла з тобою поговорити. 
— Я знаю, про що саме. Можеш не хвилюватися, все нормально, — сказала вона, усміхаючись. 
— Правда? — я не вірила. 
— Так, ми з Дейвом усе вирішили, – сказала вона. 
— Добре. 
— Ну це потрібно відзначити. Я зараз повернуся, — сказала Стейсі, пішла на 
кухню і повернулася з пляшкою шампанського. 
— Ні, я не буду, — відразу сказала я.  
— Ну ні! Давай хоча б один келих. 
— Вас не бентежить, що зараз тільки десята година ранку? 
— Ой, подумаєш, — сказала Рейчел. 
— Я не буду, краще наллю собі соку. 
— Ну, ти і зануда, — сказала Стейсі, сміючись. Ми так і сиділи, балакали, дівчатка пили шампанське, а я сік. Вони увімкнули музику, почали танцювати, і я з ними. Нарешті я щаслива, у мене є хлопець, сестра, тітка, найкращі друзі. Що ще потрібно для щастя?