Розділ 21

— Мені стало там нудно, і я вирішив поїхати додому, — каже Дейв. 
Ну та звичайно! Я так і подумала. 
— Тоді зрозуміло, — сказала я. 
— Що робиш? — запитав він, проходячи до вітальні. 
— Та ось збиралася фільм дивитися 
— Може разом подивимося? – каже він, дивлячись на мене, а я ніби можу 
відмовити, але не хочу. Мені його не вистачає. 
— Добре, сідай. 
Він сів поруч. Чорт! Цю тортуру я не витерплю! Мене кинуло в жар. 
— Що за фільм? — запитав він 
— Після. 
— Нічого собі! Я думав, ти таке не дивишся. 
— Неправильно ти думав, Дейвчику, — дідько, я це в слух сказала? 
— Що ти сказала? Повтори! 
— Тобі здалося, — сказала я, вмикаючи фільм. Трясця, я збожеволію з ним! Коли дивилися фільм, нам було весело ми іноді сміялися, а коли були сцени у ліжку, я йшла воду пити, мені було ніяково. 
— Чого ти тікаєш? 
— Нічого. Просто води хочу. 
— Та так, звичайно, на столі стоїть кока кола. 
Але мені дуже сподобалося, нам добре разом, і мене тягне до нього. Але я розумію, що нам не бути разом. Не помітила, як та заснула до кінця фільму. 
— Оу, які милі! — чую голос крізь сон. Розплющую очі і бачу хлопців. Дідько, я заснула. Піднімаю голову, і що бачу? Це моя кімната? Я ж у вітальні була. Дивлюся вбік і бачу Дейва. Невже ми заснули разом? 
Я штовхнула його в плече. 
— Що? — сонно пробурчав він, але відразу різко підскочив. 
— Твою на ліво, — сказав він, дивлячись на мене. 
— Якого біса ти тут робиш? — спитала я. 
Він нічого не відповів, лише дивно на мене подивився, підвівся з ліжка, встав і пішов? Що відбувається? 
— Друзі, що у вас відбувається? — запитав Нік. 
— Нічого, а ви чого тут? — перевела я тему. 
— Та ось приїхали додому, зайшли у вітальню. Там телевізор увімкнений, поставлений на паузу, купа всього на столі - ось ми і пішли вас шукати, —сказав Стів.  
— Ясно. Я просто заснула у вітальні, ось і вce. 
— Гаразд, відпочинь, завтра поговоримо, — сказала Стейсі.  
— Добре. 
І вони вийшли з кімнати, а я не знала, що мені думати. Так, із важкими думками я заснула. 
Вранці піднялася з ліжка, згадала, що було вчора. Трясця, та мені сподобалося проводити з Дейвом час, але те, як хлопці нас застали, - жахливо. Та ще й те, як я його назвала. Дідько, Каріно, що з тобою відбувається? Якби я знала відповідь... Так, гаразд, треба вставати: сьогодні ми з сестрою їдемо додому. Я пішла до ванної кімнати, прийняла душ, переодягнулась, нафарбувалася. Час і виходити, але чорт забирай! Мені страшно і соромно. 
Можна і не виходити, так? "Господи, що я верзу?" - з цими словами я вийшла з 
кімнати і спустилася вниз. 
У вітальні було порожньо. Здається, усі ще спали. Чудово! Мені треба зателефонувати сестрі. 
— Привіт, — привіталася, коли вона відповіла. 
— Привіт.  
— Готова їхати додому? — сказала я з ноткою суму у голосі. Мені все ще було складно в це все повірити. Чому мама мені все не розказала? Чому мовчала? 
— Так, сьогодні літак о восьмій годині вечора. 
— Чудово, заїдеш? — запитала я. 
— Звичайно, на таксі. 
— Тоді добре, до вечора!  
— Бувай! — сказала я і завершила виклик. В мене був мікс емоцій і почуттів, і це так дивно. Після того, що я дізналася, це так дивно їхати додому. 
У мене є час, щоб трохи покататися містом і подумати. Вийшла з дому, зайшла в гараж, а в очі кинулась Макларен Р1. Чорт забирай! Викотила мотоцикл і поїхала. 
Катаючись, я знайшла дуже затишну кафешку, тому зупинилася біля неї. Усередині було ще краще, ніж зовні: так атмосферно, саме те, що мені зараз потрібно. Я зайняла вільний столик, замовила чай без цукру, дістала з рюкзака альбом і олівець і почала малювати, щоб хоч трохи відволіктися від усього того, що відбувається. 
Через двадцять хвилин мені приходить смс з інстаграму: "Ти ще красивіша, коли малюєш." Що? Це той дивний тип стежить за мною? Твою на ліво! Озирнулася на всі боки, в залі було дуже мало людей. На телефон знову прийшло смс: "Не в той бік дивишся." Дідько! Швидко зібралася, заплатила за чай і вийшла. 
Чорт, що відбувається? Так, без паніки. Якщо він за мною стежить, то знає, де я живу? Так? Я сіла на мотоцикл і поїхала додому, мені стало дуже страшно. Треба все розповісти друзям. 
Приїхавши, зайшла в будинок, постійно озираючись назад. Друзі були у вітальні, Дейва не було. Де його носить? 
— У мене проблема, — сказала я, проходячи в кімнату 
— Що трапилося? — відразу ж запитала Джес. Я сіла на диван і все із самого початку розповіла. 
— Чорт, і що робити? — сказав Стів.  
— Зараз головне не панікувати, — сказав Джош. 
— Так, Каріно, дай мені свій телефон, — попросив Нік. 
— Тримай, —я віддала йому телефон. 
— І що мені тепер робити? Ми ж сьогодні з Мікаелою їдемо додому. 
— Нічого, ми все зробимо самі, — сказав Стів.  
— Ну так я зараз всю інфу скину собі, і будемо працювати. Не хвилюйся, все буде добре, — сказав Нік. 
— Ви ще хакери? —запитала я. 
— Ну не профі, але є трохи хакери.  
— Ясно, я піду до себе, треба речі зібрати. 
— Добре. 
Я зайшла в кімнату, видихнула. "Чому зі мною постійно трапляється всяка лабуда? Може мене хтось прокляв? Так, гаразд треба збирати речі," — міркувала. Я пішла до шафи, багато речей брати не брала, адже ми їдемо всього на два дні. Через двадцять хвилин валізу було зібрано. 
Раптом двері відчиняються і заходить Дейв. Він підходить до мене і раптово обіймає, міцно притискаючи мене. Так, ніби боїться нашкодити. 
— Каріно, все буде добре. Чуєш, маленька? 
Що? Як він мене назвав? Маленька? 
— Дейве, — я тільки зараз зрозуміла, як сильно втомилася бути сильною і все тримати у собі, ховати свої почуття та емоції. 
— Чшшш, тихо, — він все сильніше обіймає, а я його. Як же мені добре в його руках, і нехай все йде до біса, якщо я ще раз скажу, що він мені неприємний. 
Ми з ним так і стоїмо в обіймах. Мені вже все рівно на те, що він говорив. Це все неважливо. Зараз я хочу, щоб він був поруч. 
Я трохи відсторонююсь від нього, піднімаю голову і дивлюся в його такі неможливо красиві очі, і тут він каже те, що мене шокує.  
— Каріно, я кохаю тебе. Чуєш? Кохаю. Вибач мені.  
Мені це причулося? Я дивлюся на нього і не можу повірити, а як же його слова про жалість? 
— Дейве, це поганий жарт, — відходжу від нього. Що він верзе? Не вірю! Це обман.  
— Ні, це не жарт. Я тебе кохаю, — каже він, а у мене душа падає. Навіщо він так? 
— Дейве, вистачить! Я не вірю. Це все брехня. У тебе є Лейла, до неї і йди, — все, я більше не можу. Який він хороший актор! Якби я тоді не почула його слова, то зараз би повірила. 
—  Каріно, вона в минулому. Ти сама чула: між нами нічого немає, — каже він, підходячи до мене. 
— Дейве, вистачить! Я не вірю.  
— Навіщо ти так, Каріно? 
— Мені твоя жалість не потрібна! Йди геть! — говорю якомога жорстокіше. 
— Я так і думав, що Ти нас підслухаєш, тому і сказав ті слова, — що? Ні, це брехня! 
— Дуже хрінова відмазка.  
— Яка ж ти вперта, — говорить він, зітхаючи, і робить те, що я ніяк не очікую: несподівано підходить до мене, обхоплює моє обличчя руками і цілує в губи. Я трохи розгубилася, але через секунду вже йому відповідала. Ух, які у нього губи! Неможливо відірватися та й не хочеться особливо; втрачаю від нього голову. Що ж він зі мною робить?