Розділ 19

Прокинулася я від того, що хтось стукав у двері. Я розплющила очі, і миттю усвідомила, що проспала. Стукіт повторився. 
— Так? 

Двері відчинилися, і увійшла Міка. 
— Добрий ранок! 
— Добрий! 
— Спускайся снідати. 
— Так, добре. Усі вже встали? 
— Ще ні.  
— Гаразд, зараз зійду. 
Міка кивнула і вийшла, а я відкинулася на подушки. Чорт, навіщо я вчора Стіву набазікала? Та я собі не зізнавалася, а вчора ось так просто сказала. Трясця, я справді закохалася! Я швидко сходила в душ, переодяглася, нафарбувалася і спустилася вниз. Міка сиділа у вітальні. 
— Так, я вже поїду. Таксі ось має приїхати. 
— Ну поснідала хоча б з нами, стільки всього наготувала. 
— Та годі, дрібниці. Ось і таксі! Все, бувай, я пішла. 
— Бувай! 
Вона вийшла з дому, а я сіла на крісло у вітальні. Потрібно було все обміркувати. Такс, ну і наробила я справ. Дідько, невже я і справді закохалася у Дейва? Ну, ні! Трясця, Стів має рацію: я занадто довго це заперечувала, але це нічого не змінить: ми надто різні. 
— Добрий ранок! — зайшли у вітальню хлопці. 
— Добрий. Міка вже поїхала, але залишила нам сніданок. 
— Ого, класно, дякую, — сказав Нік. 
Ми поснідали і вирішували, хто і що сьогодні робитиме, сидячи у вітальні. 
— Друзі, я хочу із сестрою поїхати додому. 
— Що? На зовсім? — сказала відразу Джес. 
— Ні, ми повернемося. Це сімейні справи. 
— А, тоді добре. 
— Ну, ви тоді вирішуйте, а я з'їжджу до тітки. Треба поговорити з нею, — сказала я, встаючи. 
— Ок, як звільнишся, набереш, — сказав Стів. 
Я піднялася до себе, переодяглася у футболу і джинси, одягла чорні кросі і вирішила зателефонувати тітці.  
— Алло, привіт! Ти не зайнята? 
— Ні, а що?  
— Можна я приїду? Треба поговорити? 
— Так, добре. Чекаю. Адресу надішлю. 
— Добре, скоро буду, — сказала я і завершила виклик. 
Спустилася вниз, і якраз прийшла смс з адресою. Я вийшла з дому, сіла на мотоцикл і поїхала. За двадцять хвилин я була на місці. Будинок був великий, красивий. Я підійшла до дверей, постукала. 
— Привіт! —сказала я, коли тітка відчинила двері. 
— Привіт! —я зайшла, а всередині було дуже затишно і зручно. Ми пройшли на кухню.  
— Чай будеш? — запитала вона. 
— Так. 
Вона зробила мені чай. Трясця, що ж мені сказати?! 
— Ти хотіла про щось поговорити? - почала вона перша. 
— Так, про батьків. Чому ти сказала, що вітчим винен в аварії? — набралася сміливості це сказати. Я не знаю, як називати людину, яку вважала батьком. Трясця, як важко! 
— Ох, це довга історія. Ну як винен? Це через нього вона сталася. Він вплутався у небезпечну справу, і його вирішили «прибрати», щось на кшталт цього. Я не дуже розумію, що саме, але там якась темна справа, яка пов'язана з компанією. Це диво, що ти залишилася жива, — сказала вона. 
У мене просто немає слів: так боляче це чути. Ніби це не про свою сім'ю, а про чужу. Як же важко у все це повірити і прийняти, але потрібно ще дещо дізнатися. 
— А де мій справжній батько? — запитала я тремтячим голосом. 
— Він… Каріно, я не знаю. Сестра нічого про нього не говорила, — виходить, у мене ніколи не було сім'ї. Це все ілюзія, обман! Трясця, мені важко дихати. З мене досить. Це нестерпно! Я більше не переживу правди. 
— Ясно. Гаразд, я вже поїду, — сказала я. 
— Добре. 
Я вийшла з будинку, а мене всю трясло, хотілося кричати, битися. Дідько, як же боляче! Але я сильна, тому пройду через це. Тепер це для мене минуле. Я більше нічого не хочу знати про сім'ю та свого батька. 
Заспокоївшись, я зателефонувала Джес:  
— Алло, ну що ви там? — запитала я. 
— Та ось якраз хотіла тобі телефонувати. Ми збираємося в парк, просто погуляти, провести час, погуляти по місту, покататися на гірках, — ого! Ось це – те, що мені зараз необхідно. 
— Чудово, я зараз приїду. 
— Ок, чекаємо. 
Я сіла на мотоцикл і через двадцять хвилин була вдома. Друзі саме виходили. 
— О, ти вже приїхала? Так, ховай байк у гараж: сьогодні ми їдемо машинами, — сказав Стів. 
— Ок, – я загнала його в гараж. 
— Так, Каріно, ти сідаєш у машину Дейва, — каже Стів і усміхається. Дідько! Ну, ні, тільки цього мені не вистачало! 
— Ні, - говорю. 
— Чому відразу «ні»? 
— Та тому що я його прикінчу по дорозі, він мене дратує. 
— Можу сказати це саме і про тебе, дурнувата, але виходу іншого немає. Так що сідай, — каже цей придурок. 
— Ні, нехай Нік сідає. 
— Може досить вам? Давай я сяду, — каже Стейсі. 
—  Чудово!  
— Ні, дунувата, давай хутчіше! -каже він, підходячи до мене так близько, що його дихання обпалює обличчя. Він взяв мене за лікоть і повів до машини. Що він творить? Ідіот. 
— Пусти мене, придурку! 
— Заспокойся 
Мені все ж таки довелося сісти. У дорозі я мовчу: не хочу псувати собі настрій. 
— Нам треба поговорити, — сказав він. 
Цікаво, що йому потрібно? Познущатися? 
— Я не хочу. 
— Добре, тоді я скажу. Ти мене любиш?  
— Що? Ти головою вдарився? Ні, звичайно!  
— Брешеш! Я чув твою розмову зі Стівом, — чорт забирай, ні тільки не це! Ненавиджу кретина! І що мені казати? 
— Я тоді трохи випила, тому верзла всяку маячню, — почала виправдовуватися я. 
— Ну, добре, нехай буде так. Але знай: у мене є дівчина, яку я люблю,  — отже, дівчину любить. 
— І що? Це для мене щось має значити? Та мені на тебе все одно. Скажу це тільки раз і більше повторювати не буду! Я тебе не кохаю! — відповіла я, ковтаючи ком у горлі. 
— От і чудово! 
Усю дорогу, що залишилася, ми мовчали. Приїхавши, я вискочила з машини, адже більше не могла перебувати з ним наодинці. 
Ми так класно відпочивали: гуляли, їли морозиво, солодку вату, рузі розповідали смішні історії з життя, каталися на гірках, на колесі огляду - я ніби повернулася у дитинство, там, де є батьки, де все добре та я щаслива, але все закінчується. Коли сідало сонце, ми дивилися на чудовий захід: він дуже красивий. 
— Куди далі? — запитала Стейсі. 
— Не знаю, мені все одно, — сказала я. 
— А їдьмо в клуб? Завершимо цей день танцями та алкоголем? — Запропонував Нік, і мені ця ідея сподобалася, але тільки без алкоголю. 
— Я за. 
— Добре. Так, давайте, — сказали дівчатка. І ми поїхали. Я знову сіла до Дейва, і він, звичайно ж, не міг промовчати:  
— Тільки не пий багато. 
— Це не твоя справа, — відповіла я і відвернулася дивитися на нічне місто. Мені хотілося напитися йому на зло, але потім передумала. Кому і що я доведу? Правильно: нічого, тільки виставлю себе ідіоткою.