Розділ 16

Їхати на цій тачці - величезне задоволення. Водити машину мене навчив ще тато, чи як мені його тепер називати. Але ця машина вона нереальна! Дейв думає, що він веде гру але це не так. Тепер мені стало все зрозуміло. Цікаво, наскільки дорога йому його машина? От і перевіримо. Я тут нещодавно, але знайшла дуже цікаве місце під назвою урвище, і саме туди я і їду, але перед цим потрібно декому зателефонувати. 
— Алло! Джес, слухай, а Дейв далеко?  
— Та ось тут, якраз тебе шукає. Даю йому слухавку. 
— Ти де? — одразу каже він.  
— Не переживай і тільки не кричи. Гаразд? — говорю я схвильованим голосом. 
— Що трапилося? 
— Я збільшила швидкість і не впоралася з керуванням, тому мало не з'їхала в урвище. Правду кажучи, таки з'їхала, але я жива, не хвилюйся. А ось машина... Дейве, вибач, будь ласка, вона вибухнула. 
— Що?! Ти! Де ти? Я приїду! — ричить він. 
— Гаразд, я надішлю Джес адресу. Тільки приїжджай один, будь ласка. 
— Ок, чекаю. 
Чудово! Півсправи зроблено. Я якраз доїхала до місця, обережно припаркувалася, надіслала адресу, тепер залишилося тільки чекати. 
Через двадцять хвилин приїхав Дейв. На його обличчі була неприхована злість, божевілля, а ненависть так і плескалася у темних очах. Він був на моєму байку. Чудово! 
— Ти! Що ти робиш? Га, дурнувата? — грубо сказав він, підійшовши до мене.  
— А що таке? Злякався? — сказала я і усміхнулася. 
— Та ти хоч знаєш, скільки вона коштує, га? — довбаний кретин! Ненавиджу!  
— Уви собі, знаю! — в мені бушувала лють, агресія. 
— Тоді що ти твориш? - він подивився на мене, а мені захотілося... Так, стоп!  
— А ти що? Навіщо піддався мені? — запитала я, і мені так неприємно стало, згадуючи його слова. Ненавиджу! 
— Я тобі не піддавався! Чому ти так вирішила? — ох, та він актор набагато кращий, ніж я.  
— Я все знаю, і жалість твоя мені не потрібна! 
— Що? А що тоді тобі потрібне? — запитав він хриплим голосом. Дідько, що він верзе? 
— Нічого мені не потрібно! Я тебе ненавиджу! — сказала це, обернулася і пішла до байка, сіла на нього і поїхала подалі.  
Минуло два тижні, саме сьогодні повинна приїхати моя сестра. Ох, як же я хвилююся! Не знаю, що робити 
Страшно хвилююся і сподіваюся більше дізнатися інформації, ніж від тітки Міранди, а так все нормально. З Дейвом я не розмовляю і взагалі намагаюся з ним не перетинатися 
В університеті все добре, навіть знайшла нових друзів. Зараз ось сиджу і чекаю на Мікаелу в парку. На роботі теж все добре, колектив дуже приємний.  
— Привіт! — лунає голос позаду спини, я обертаюся і бачу перед собою дівчину з довгим світлим волоссям, пухкими губи сірі очі, густі вії; та вона просто красуня, фігура відмінна. 
— Привіт! — у мені зараз стільки емоцій, я навіть не знаю, що робити. 
— Каріно, сестро, — каже вона, підійшовши і обійнявши. Я тільки зараз розумію, що вона моя рідна людина, моя сестра. Я не можу стримати сліз, та й вона теж. Господи, нам стільки потрібно сказати один одному! 
— Ну все, тихо.  
— Заспокойся, — каже вона, погладжуючи мене. 
— Мені стільки треба тобі сказати, — говорю, відсторонившись від неї. 
— Та і мені теж. Господи, як я чекала на цю зустріч! 
— Почекай! Тобто ти знала? І як давно?  
— Дідька лисого! Все знала з дитинства, все життя знала, — каже вона, дивлячись мені в очі. 
Дідько, ну за що мені це? Як боляче! Так, треба зібратися! 
— Я, коли дізналася, не повірила, думала, що це якась маячня. 
— Так, у це важко повірити, але головне, що ми тепер разом. 
— Так, головне.  
Ми ще довго сиділи, говорили, плакали, сміялися, обіймалися. Міка сказала, що вона тут ще буде приблизно місяць, а потім знову поїде. Вона дуже здивувалася, коли я сказала про перегони.  
— Каріно, це дуже небезпечно і ризиковано, але якщо це те, що тобі дійсно подобається і до чого лежить душа, то я тебе підтримаю. Але будь обережна!  
— Так, я знаю, що це ризик, але в мене до цього дійсно лежить душа. І так, я буду дуже обережна, обіцяю. 
— Добре. 
Ми з нею розійшлися о восьмій годині вечора, перед тим обмінявшись номерами телефонів. Ох, яка я щаслива, що тепер я не одна! Це якийсь подарунок долі, хоч я в неї і не вірю. Приїхавши, побачила, що хлопці були на кухні. Здається, у нас гості? 
— Каріна нарешті прийшла, а у нас гості, — сказала Стейсі, коли я підійшла до них. 
— Так, я бачу, — сказала, дивлячись на дівчину, яка сиділа біля Дейва. Дідько, а вона красива: доглянуте волосся, фігура, довгі ноги, великі груди, губи - вона ніби зійшла з обкладинки журналу. Невже йому подобаються такі? Втім мені все одно. 
— Каріно, знайомтеся! Це Лейла - моя кохана дівчина, — представив її Дейв. 
Отже, Лейла? 
— Мені дуже приємно, — сказала я і вимушено посміхнулася. 
— Мені теж, — відповіла вона, змірявши мене з ніг до голови. Невже ревнує? Ха! Весело. 
— Гаразд, друзі, я піду до себе, сьогодні дуже втомилася, дуже хочу відпочити. 
— А ми думали, що ти з нами трохи посидиш, — сказала Джес. 
— Джес, я дуже втомилася. Якось наступного разу. Обіцяю! 
— Ну гаразд. 
— Гарного вечора вам! - сказала я і тільки хотіла йти, як відчула на собі погляд. Здійняла погляд і наткнулася на його очі. Мене ніби струмом вдарило. Він так дивився, що я мимоволі завмерла. Дідько! Я швидко схаменулась, відвела погляд і пішла до себе. Трясця, що це було? Він перший раз подивився на мене, та й ще в очі, після того випадку біля урвища. Він навіть у мій бік не дивився, а тут таке. Ще й при своїй дівчині! Дідько! Я зайшла в кімнату, впала на ліжко. Сьогодні був дуже важкий день. Добре, що завтра вихідний день від навчання але не від роботи. Пощастило, що у мене вечірня зміна. Я швидко переодяглася, сходила в душ і лягла спати. 
Вранці встаю рано, коли на годиннику сьома ранку; йду в душ, одягаюся, роблю легкий макіяж. Іду на кухню, щоб 
приготувати сніданок. Зрештою, вирішую приготувати пасту, тости з джемом, яєчню з беконом, панкейки. Гадаю, хлопцям сподобається. Щоб не було так нудно, вмикаю музику в навушниках і беруся готувати. Через годину все готово, я сервірую стіл. Якраз уже восьма година ранку. Хочу вже йти кликати хлопців, як вони вже спускаються. Дідько! І Лейла тут. Отже, вона тут ночувала. Просто супер. Дідько, чому мене це так бісить? Гаразд, хай йому грець!  
— Добрий ранок! — кажу я.  
— Добрий! Ммм, який запах! — каже Нік. 
— Сідайте! — кажу я. 
— Ні, я не буду, — раптово каже Лейла. 
— Чому? — запитує Джес. 
— Тут занадто багато калорій, і я таке не їм. 
— Зрозуміло. Ну гаразд, — кажу і сідаю за стіл. Навпроти мене сідає Дейв. Дідько! Швидко поснідавши, встаю із-за столу. 
— Каріно, дуже дякую. Дуже смачно, — каже Стів. 
— Дякую, мені приємно, — говорю я. 
— Ти сьогодні красиво виглядаєш, — раптово каже Нік. Що? Дідько, тільки не це! Дивлюся на друзів: вони шоковані, особливо Джес.  
— Дякую, Ніку. Гаразд, я пішла. 
— Стій! Почекай, у нас сьогодні гонки, — каже Стейсі. 
От чорт!  
— Супер! І о котрій? 
— Об одинадцятій годині вечора. Ти з нами? Якщо так, то я зараз зателефоную і домовлюся, — ого, я якраз закінчую о десятій.  
— Так, звичайно, буду, ще питаєш. Я якраз о десятій буду вдома. 
— Чудово! Ти сьогодні працюєш? 
— Так. 
— А де? Якщо не секрет, — каже Лейла. 
— У клубі "ВЕНЕРА", — говорю. 
— Ого, це ж елітний клуб! Класно. А ким? 
— Офіціанткою. А що? — вона мене починає бісити. 
— Та так, нічого, — в'їдливо каже вона. 
— Чудово! Я тоді пішла, — сказала і пішла на вихід, вивела байк і поїхала.