Розділ 15

Я з Джес вже кілька годин ходили по магазинах. Вона накупила купу всього, я ж взяла небагато: дві пари джинсів, три світшоти, один чорний, інша біла, третя - червона, чорний кардиган, чорна сукня, обтягуючі футболку, шорти - все, на що вистачило грошей. Я не люблю ходити по магазинах: це не моє. Але сьогодні зробила собі виняток. Мені так все набридло. А завтра ще й в університет! Я дуже хвилююся, ще й робота. 
— Ну все! Я купила, що хотіла. Думаю, можемо їхати додому, або зайти до кафе. Тут на першому поверсі є, — каже Джес, стоячи біля каси. 
— Так, зайдемо. 
— Чудово, ходімо! 
Ми спустилися в кафе, взяли каву і сіли за столик. 
— Каріно, хочу щось сказати, — раптом Джес сказала. 
— Так, кажи, — я подивилася на неї. 
— Я хочу сказати, що хочу, щоб ми були подругами. Справжніми, щирими. я 
Я хочу тобі допомогти не з жалю, не думай так. Я просто бачу і знаю, що ти дуже щира, чиста, світла. І знай: ти завжди можеш розраховувати на мою допомогу. І взагалі я завжди прийду на допомогу, - я її слухала, і мені було ніяково. Яка вона хороша. 
— Джес, ти вже для мене дуже близька людина, подруга. Ти мене врятувала. Якби не ти, я б там і залишилася. Я дуже тобі вдячна за все, і не тільки тобі - усім вам, — я підсіла, і ми обійнялися. 
— Розкажи мені про коледж, — сказала я. 
— Там дуже класно, тобі сподобається. А професори такі кумедні, але суворі. 
— Ого жах! — я закотила очі. — Що ж мені буде не солодко. 
— Не хвилюйся! Все буде чудово. От побачиш, — хотілося б мені вірити, але щось мені не давало спокою.  
Далі ми балакали про різні дрібниці і так просиділи близько години. Вона ще трохи розповіла про коледж, а потім ми поїхали додому. Вдома були тільки Дейв, Стів і Джош. Ми пішли до них. 
— О, повернулися? 
— Так, — відповіла Джес. 
Я відчула на собі погляд Дейва, стало трохи незручно; згадала ту ситуацію з Рейчел. 
— Гаразд, друзі, я пішла до себе, віднесу 
сумки. 
— Добре, спускайся до нас, — сказав Джош. 
— Ок, — я пішла до себе, сумки поклала біля ліжка. Мені надійшло повідомлення: «Ти ідеальна», — писав невідомий номер. 
Трясця, хто це?! 

"Що тобі потрібно?" — мене це почало напружувати. 
"Мені потрібна ти!" — що чорт забирай? Так, гаразд! Це просто тупий жарт - і все. Адже так? 
Потрібно заспокоїтися. Я спустилася вниз, друзі грали у приставку. 
— Ну і хто веде? — запитала я, сівши біля Джесс. 
— Я, — відповів Стів. 
— А можна я теж потім з вами зіграю? 
— Що? Дурнувата, ти вмієш грати? — запитав Дейв, відволікаючись від гри. 
— Так, мене навчили. 
— Ну раз навчили, то давай перевіримо? - про що це він? 
— Ти про що? — запитала я, дивлячись на хлопця. 
— Зіграймо один на один? 
Господи! Тільки не це!  
— Невже боїшся? 
— Ні, я нічого не боюся. Просто не хочу, і все. 
— А ось на це варто подивитися. Ну, Каріно, давай, — сказала Стейсі. 
— Трясця! Гаразд, давай, — я глянула на Дейва, він посміхнувся. Дідько, навіщо я погодилася? Мені кінець! 
— Давай на бажання? — раптом пропонує. Що він робить? Він так на мене дивиться... У мене мурашки по шкірі. Ні, не погоджуватися!  
— На яке? — все: назад шляху немає. На його вустах заграла напівусмішка. Хм, що він задумав? 
— Якщо виграю я, то ти повинна намалювати мені свій портрет, — що? Що він верзе? Навіщо йому мій портрет? Гаразд зараз відіграюся. 
— Добре, але якщо виграю я, то ти віддаєш мені свою тачку, — подивилася на нього. Він звів брови догори. Сому його це так здивувало? 
— Ого, народ, ось це ставки! Дейве, ти реально погодишся? Віддаси свою улюблену дівчинку? — сказав Стів. Це він про машину? Дідько, ну і хлопці дають! Я шокована, але мені цікаво, що ж він відповість. Поки він мовчить. 
— Окей, згода. Дурнувата, можеш тільки мріяти про мою тачку! — сказав Дейв, дивлячись просто в мої очі. Які ж у нього... Дідько, Каріно, куди тебе понесло? 
— Подивимося, — сказала я. Сподіваюся, мені вдасться виграти, адже дуже хочеться покататися на його машинці: вона дійсно дуже крута. Це Макларен Р1 - вона неймовірна. 
— Ну, що готові? — сказав Стів. 
— Я завжди готова, — відповіла я, але мене всю трясло: не хотілося б програвати. 
Стів запитав у Дейва, а той лише кивнув. Ми сілі на підлогу, взяли джойстики. 
— Так, ваше завдання - проїхати три кола. Той, хто приїде перший, той і виграв. Усе ясно? — сказав Стів. 
— Так! — відповіли ми хором. 
— Гаразд, тоді розпочинаємо. 
Ми стартували вже на перших секундах. Я побачила, що він навіть у це профі, але я не відстаю. Мене трохи занесло убік, та він вирвався уперед. 
— Дурнувата, вже здаєшся?  
— Йди до біса! — я його швидко наздогнала і навіть обігнала. 
— Воу, Каріно, ти молодець, — сказала Стейсі. Ось ми проїхали перше коло. Ми з ним їхали на рівні, але тут щось пішло не так: Дейва занесло, і він вилетів у бордюр і розбився? Таке можливо взагалі? 
— Дідько, Дейве, ти серйозно? — сказав Стів. 
— Тобі, дурнувата, пощастило, що у мене джойстик завис, — він поклав джойстик на стіл. 
У мене просто немає слів. Що сталося? Він мені піддався? Але чому? І тут він робить те, що мене дійсно шокує. 
— Тримай, можеш кататися, але тільки на 1 день, — він дає ключі від машини. Господи, що відбувається?  
— Але, Дейве, ми ж... 
— Дурнувата, мовчи, — він підвівся і пішов. 
— Дейве, стій! — Стів пішов за ним на другий поверх. 
— Я нічого не зрозуміла. 
— Дідько, Джес, що це щойно було? — запитала Стейсі. 
— Думаєш, я знаю що? 
Так, мені все це набридло! Я встала і пішла за ним. Тільки-но піднялася, а Дейв та Стів стояли в коридорі. Я швидко сховалась за ріг, щоб вони мене не бачили. 
— Дейве, що ти твориш? Думаєш, я не знаю, що ти їй піддався? Невже ти в неї і справді закоханий? — Господи, у мене перехопило подих. 
— Дідько, Стіве, що ти верзеш? Яка на холеру любов? Ти при своєму розумі? Та я її терпіти не можу, просто її пожалів. Мені її шкода. Ясно? І у мене є дівчина, — що? Жалість? Дівчина? От я ідіотка! Він зі мною грався! Виродок! Чортів кретин! А я, ідіотка, мало не повелася на це.  
— Ти серйозно? Жалість Ти себе чуєш? Яка в біса дівчина? 
— Так, це саме жаль, нічого більше. Ми з Кармен недавно познайомилися, так що... 
— Ах, так? Ну гаразд. Тоді ти будеш не проти, якщо Нік до неї клинці підбиватиме? Вона йому сподобалася, — що? Нік? 
— Що? Він серйозно? Та хай що хоче, те і робить. Мені по цимбалах! — от придурок! 
Що він верзе? 
— Добре, я йому перекажу.  
Тут я почула кроки, мабуть, вони пішли. У мене в руці все ще були ключі від його машини, і я вирішила трохи пограти. Я спустилася вниз. 
— Гаразд. Якщо мені випав шанс покататися на такій тачці, то треба ним скористатися по повній. Я поїхала. Якщо довго не буде, то я її розбила, — сказала я дівчаткам і вийшла з дому. Ну, що гра починається!