Розділ 14

Як сильно болить голова! Стоп, де це я? Я підняла голову. Трясця, чия це кімната? Ні, тільки не це! Я згадала все, що було вчора. Це просто жахливо! Ось що мені тепер робити? Раптом у двері постукали. 
— Так!  
До кімнати заглянув Дейв 
— Доброго ранку, соне! — промовив хлопець з усмішкою. 
— Кому як. Мені ось не дуже, — сказала я і опустила погляд. 
— Ну так після того, що було вчора, можу сказати, що мене зґвалтували, — сказав хлопець, сміючись. 
— Ах ти ж зараза! Ти! Ти! — у мене просто немає слів. Від обурення я хотіла кинути в нього подушку.  
— Так, все! Все, дурнувата, заспокойся! Приводь себе в ладу і йди на кухню, снідатимемо, — сказавши це, він вийшов. 
— Трясця! — сказала я в порожнечу. 
Так, добре. Я почала збиратися, сходила в душ і знову одягла його футболку, але тільки без штанів, була в одних трусиках. 
Вийшла з кімнати і пішла на кухню. Звідти линув запаморочливий запах. 
— Та годі! Сніданок? — сказала я, побачивши Дейва біля плити.  
Ого, оце так! Я шокована, у мене немає слів. 
— Та що тут такого? — обернувшись, сказав він. 
— Та я просто думала... — а й справді, що я думала? Трясця, як я заплуталася! 
— Що ти думала? 
— Та облиш! — пройшла на кухню і сіла за стіл.  
— Нічого помпезного: млинці, — сказав він.  
Серйозно млинці? Господи, що ще я про нього не знаю? Так, а навіщо мені про нього щось знати? 
— Класно, напевно, дуже смачно, — сказала я, дивлячись на тарілку з млинцями. Вони реально виглядають дуже апетитно. 
— Не спробуєш - не дізнаєшся, — сказавши це, він подивився на мене так, що всередині ніби щось обірвалося. Ніби він говорив не про млинці, а про щось інше. Ох, ці очі! Вони зведуть мене з розуму!  
— Угу, — все, що відповіла, відводячи погляд. Трясця як незручно! Що взагалі відбувається?  
— Так, все, їж! — він поставив тарілку. 
— Дякую! — відповіла я, спробувавши шматочок. Це дійсно було дуже смачно! Я таких млинців ще не їла, це дуже дуже смачно! Та він просто талант! 
— Вау! Це дійсно смачно! Навіть занадто. В тебе талант. 
— Хах, дякую, дурнувата. 
Цікаво, де він так навчився готувати? 
— Де ти так навчився готувати? — запитала, дивлячись на нього. 
— І все тобі треба знати, — відповів він, сміючись. У його очах танцювало якечь шаленство.  
— Невже це така таємниця? 
— Бери вище! Це секрет, — сказав хлопець і засміявся, і я радом з ним. Хто б міг подумати, що я сидітиму на кухні, їстиму млинці у футболці хлопця, з яким у нас дивні, м'яко кажучи, стосунки, і сміятися? Та життя - штука непередбачувана. 
— Гаразд, я пішла збиратися. Відвезеш? — сказала я через кілька хвилин. 
— Так.  
Я піднялася і одразу ж згадала, що зараз в одних трусиках. Трясця!  
— Гаразд, я пішла. 
І тут у спину почула: 
— Класна дупа! — незворушно я пішла далі. Зайшовши до кімнати, почала збиратися, одягнулася в те, у чому була в клубі, а тоді спустилася вниз. Дейв вже мене чекав. 
— Поїхали? — запитала я, підійшовши до хлопця. 
— Так, — відповів він, оглядаючи мене з ніг до голови. 
Мені було так соромно: в голові ще лунали його слова. Трясця, як мені тепер поводитися? Я так заплуталася! 
У машині ми їхали мовчки, Дейв лише кілька разів дивився на мене. У його погляді щось таке було, ніби він шукав в ньому відповідь.  
Приїхали додому, зайшли до будинку. Хлопці були у вітальні. 
— Ооо, з'явилися? Голуб'ята! — крикнув Джош. 
— Чорт! — тихо сказала я, а Дейв почув і розсміявся. 
Ми пройшли у вітальню, де вже усі були. Рейчел вона так хибо і озлоблено на мене дивилася. 
— ТВАРЮКА!!! — вона зарепетувала і зіскочила з місця до мене, замазнулася, аби мене вдарити. Але тут її перехоплює Дейв. Я дивлюся на нього і читаю на його обличчі злість.  
— Дейве, ти її захищаєш? 
— Рейчел, вгамуйся! — він сказав це таким голосом, що мені стало лячно. 
— І це після того як ти... 
— Стули пельку! — різко обірвав її хлопець. Але що вона хотіла сказати? Щось тут не так... 
— А тебе, сучко, ненавиджу! — сказала вона, дивлячись на мене. 
— Так пішла ти! Істеричка! — сказала я і пішла до себе в кімнату, швидко переодяглася, сходила в душ, а потім лягла на ліжко. Треба трохи відпочити. Зі мною відбулося чимало подій, все, більше пити не буду! Це погано на мене впливає. Раптом двері відчинилися. 
— Можна? 
— Так, Джес, проходь. 
— Слухай, я тут збираюся їхати на закупи до універу. Ти зі мною? — хм, а це звучить класно. 
— Так, звичайно, я тільки переодягнусь і потім зійду вниз. 

— Ок, чекаю внизу, — Джес вийшла, а я пішла до шафи. 
Знайшовши джинси та футболку, швидко переодяглася, волосся зібрала у 
хвіст, спустилася вниз. 
— Готова? 
— Так, поїхали. 
Ми вийшли з дому, сіли в машину і поїхали. 
— Ти як? — запитала Джес, коли ми трохи від їхали. 
— Нормально, а що? 
— Та просто що у вас із Дейвом відбувається? Там у вітальні була така сцена. 
— Нічого не відбувається. Рейчел - просто ревниве стерво, ось і все!  
— Але ви приїхали разом, — трясця, ну і що мені говорити? 
— Та я просто з клубу вийшла на вулицю, мені стало жарко. Потім і він вийшов. Ми трохи поговорили. Але цей ідіот схопив мене, закинув на спину і відвіз. Ось і все. 
— Ого! Можу сказати точно: ти йому подобаєшся. Ні! Він закоханий у тебе! 
— Що? Ні! Джес, ми ненавидимо один одного. Ти забула? 
— Ні, пам'ятаю. Просто ви двоє - унікальні. Це факт! 
— Гаразд, вистачить про це. 
— Добре. Чому така різка зміна іміджу? 
Я не чекала такого питання, адже сама не думала про це.  
— Та не знаю, просто захотілося чогось нового. 
— Ясно. Тобі дуже личить, справді. 
— Дякую.  
Далі ми балакали ні про що, а через двадцять хвилин вже приїхали в торговий центр. Він був чудовий і такий величезний, там все було просякнуто розкішшю.