Розділ 12

Це місто - чудове, та ці непохитні хмарочоси…Слів не вистачає, щоб його описати. А пам'ятки - це просто щось нереальне. Як же я жила, не бачачи всього цього? Стільки часу втратила! Як же мені пощастило зустріти Джес та хлопців. Я дуже їм вдячна, але коледж - це вже занадто. Завтра вийду на роботу, а там подивимося, що буде далі.  
Я зупинилася біля перукарні. Як там Рейчел сказала? "Убога"? Подивимося, хто тут убога. Мені набридло себе жаліти. Все! Більше не буде тієї Каріни, яку вони знали. І зміни розпочнуться просто зараз! Я злізла з байка і пішла до салону. Гроші у мене ще були, тому можу собі дозволити. Через дві години я вийшла з салону. Тепер мені все подобається. Волосся я обрізала по лопатки і пофарбувала у два кольори: кінчики світліші, а верх – чорний. Мені дуже подобається. 
Приїхавши додому, у чудовому настрої заходжу до будинку. Вдома тільки хлопці у вітальні грають у приставку. 
— Я вдома! — говорю, підійшовши до них. 
Вони обертаються і на їхніх обличчях читається шок. 
— Нічого собі! — приходить перший до тями Стів. 
— Що ти зробила з собою, дурнувата? 
Я здригнулася від несподіванки, а Дейв стояв на сходах.  
— Дейве, ти чого? Каріно, не слухай його! Тобі дуже личить. 
— Дякую, Ніку, а дівчатка вдома? 
— Ні, вони поїхали, — каже Джош. 
— До речі, хотів запитати, що ти вирішила щодо навчання? 
Я довго думала і зважила всі «за» і «проти», і вирішила, що це чудовий шанс. 
— Я згодна, Стіве! Тільки мені потрібно вирішити з роботою деякі питання. 
— Молодець!  
— Гаразд, я пішла до себе! 
Треба подумати, що робити з тату-салоном. Напевно, відмовлюся: так буде правильніше. 
Як і думала, із салоном проблем не було: тепер я працюю тільки в клубі, і все. Та й було б якось важко мати дві роботи, ще й навчання. 
Раптом двері відчиняються і заходять Джесс і Стейсі.  
— Каріно, це правда? — запитує з посмішкою на обличчі. 
— Так. 
— Боже, як я рада! — підходить і обіймає мене. 
— Ти молодець, зробила правильний вибір, — каже Стейсі. 
— Ти, до речі, чудово виглядаєш, подруго.  
— Дякую, Джес. 
— А де ви сьогодні були? 
— Так, їздили на роботу, — каже Стейсі. 
— А де ви працюєте? 
Мені й справді цікаво звідки у них стільки грошей на всю цю розкіш  
— Ну, я навчаюсь на економічному, піду слідами батьків, — каже Стейсі. — Буду у батька у фірмі працювати.  
— Ого, круто! А ти, Джес? 
— Ну а я професійна гонщиця. У батьків теж фірма, тому я теж навчаюся на економічному.  
— Ясно, прикольно! 
Оце так, хто міг подумати? 
— Так, нічого не плануйте на вечір. Ми підемо до клубу. 
— Добре, Джес. 
— Ну гаразд, ми пішли, ще й на навчання після завтра.  
— Угу, добре. 
Дівчатка вийшли, а я поглянула на себе в дзеркало, і мені шалено сподобався мій новий образ. Я вирішила сфотографуватися і викласти в "Інстаграм". Завантаживши фото, побачила, що воно вийшло досить непоганим. Мені написав якийсь хлопець: «Привіт, красуне!». Я зайшла на профіль, але там не було фото, лише якісь картинки та вісімсот підписників. Такс, нічого особливого, але хто він? Я вирішила відповісти: "Привіт, хто ти?" І вийшла з мережі. Робити нічого, тому я вирішила спуститися вниз. Там сиділи хлопці і грали в приставку. Дейва з ними не було. Хм, дивно, де це він? 
— А мені можна? — кажу я, підійшовши до них. 
— Ти серйозно? — запитує Нік. 
— Так. 
— Добре, сідай, я тебе навчу. 
— Чудово! 
Через дві години у мене почало виходити, і я навіть виграла. 
— Навчив на свою голову, але ти молодець, швидко вчишся! 
— Дякую, Ніку. Ти - хороший вчитель. 
Тут заходять дівчатка. 
— А що ви робите? 
— Нічого особливого, граємо. 
— І ти, Каріно? 
— Так, і Нік мене навчив. 
— Класно! 
Увечері ми почали збиратися в клуб. Я одягла чорну сукню і підбори, волосся залишила розпущеним, нанесла легкий мейк. Я спустилася вниз, хлопці вже були там. 
— Я готова, — сказала, спустившись.  
— Чудово виглядаєш! — сказав Нік. 
—  Спасибі, - відповіла, трохи збентежившись. 
—  Все, готові? Тоді час! — сказав Стів. 
Ми приїхали в клуб, там було дуже класно. Він був новий, ми якраз потрапили на відкриття. Всередині голосно гуркотіла музика, ми зайняли vip-зону. До нас одразу ж підійшла офіціантка і запитала, що ми замовлятимемо.  
— Мені безалкогольний коктейль. 
— Слабачка. Мені текілу, — сказала Рейчел. 
Стейсі замовила мохіто, а Джес Маргариту. Ну, а хлопці віскі. 
— Хоча ні, мені теж текілу, — передумала я. І ні, це не через стерву Рейчел! 
— Каріно, ти чого? — запитала Стейсі. 
— Нічого, все нормально. Я просто хочу розслабитися трохи, мені і справді це не завадить. 
Я швидко піймала погляд Дейва на собі. Я подивилася у відповідь і відразу ж пошкодувала про це: його погляд просто мене вбиває. Ох, ці очі! Але я відразу відвела погляд, не хочу з ним проблем, він лише мажор і бабій. Ми сиділи, все було чудово. Тут несподівано до нас підходить компанія хлопців.  
— Гей, кого ми бачимо! Невже Джес, Дейв і ти? – каже незнайомий хлопець. 
— Привіт, Еріку, Семе, Дано, — звернувся до них Дейв. 
— Ти не проти, якщо ми приєднаємося? — каже Ерік. 
— Ні, всім разом буде веселіше. 
Вони до нас підсіли: Дана сіла біля Стіва, а Ерік і Сем - з боків від мене. Сем дуже цікавий, ми почали спілкуватися. 
— Привіт! Я Сем, а це Ерік, — сказав хлопець і зиркнув на Дейва. 
— А я Каріна, — відповіла, злегка усміхнувшись. 
— Як ти познайомилася з хлопцями? 
— Ну це довга історія, якось потім тобі розповім. 
— Ясно, а хлопець у тебе є? — і що мені йому відповідати? Ще й Дана так на мене дивиться. 
— Ні. 
— Ось як. А чому так? 
— Ну ось так якось вийшло. 
— Гаразд, нумо відпочивати.  
Через дві години ми вже трохи п'яні, я так особливо. Я вийшла подихати повітрям: у клубі занадто жарко. Або ж це алкоголь. На вулиці так красиво: нічне місто просто прекрасне,  сотні вогників. Раптом Двері ззаду відчиняються, і там стоїть Дейв. Твою ж наліво! Який же він гарний! 
— Каріно, все гаразд? — питає хлопець, підходячи до мене. Ну ось чому він не може бути таким завжди таки милим? 
— Так, я просто вийшла подихати повітрям. А ти чого тут? — запитала я, дивлячись на нього. 
— Та ось побачив, що тебе немає, і пішов шукати.  
— Навіщо? 
— Я за тебе хвилююся. 
Смішно. 
— Та годі, це нісенітниця, — сказала я і відвернулася. 
— Це правда! 
— Добре, вистачить, я пішла назад. 
Тільки я хотіла зробити крок, як мене повело вбік, і я мало не впала, але міцні чоловічі руки мене втримали. 
— Може тобі вже вистачить? — сказав хлопець, дивлячись на мене 
— Це не твоя справа, — відповіла, намагаючись вивільнитися з його хватки. 
— Ходімо, я відвезу тебе додому. 
Що? Він марить? 
— Ні. 
Тільки і встигла сказати, як хлопець закинув мене на плечі. 

— Ти що твориш? Відпусти мене! Дейв! 
— Тихо! Ти не крутись, а то кину. Ти і так важка, — сказав він, несучи мене до машини.