Розділ 10

Зранку, прокинувшись зі головнем болем, якось змусила себе встати і прийняти душ. Стало набагато легше; я згадала, що сьогодні в мене ще запланована зустріч із таємною незнайомкою.  
Зібравшись, я спустилася вниз і зайшла на кухню, де зустріла там Джес.  
— Добрий ранок!  
— Добрий! Ти як? Ти щось рано. 
— Нормально. А чому рано?  
— Ну інші встають не раніше першої години дня.  
— Ааа, тоді зрозуміло. 
Мені прийшло повідомлення. Я його відкрила. РЕСТОРАН «АСТРА». СПОДІВАЮСЯ, ТИ ПРИЙДЕШ. Ще б знати, де цей ресторан знаходиться. Трясця, що вона хоче від мене? 
— Джес, а ти знаєш, де знаходиться ресторан « Астра»?  
— Так, знаю. А тобі навіщо? 
— Я маю там зустріч сьогодні.  
— Зрозуміло. А о котрій зустріч в тебе?  
— О дванадцятій.  
— Так, давай я тебе підвезу. Мені якраз по дорозі.  
— Правда? Супер! Дякую.  
— Та немає за що. Я тут сніданок готую. Не допоможеш? 
— Так, звичайно.  
Ми з Джес приготували сніданок. Якраз і друзі спустилися.  
— Добрий ранок! — сказала Рейчел. 
— Добрий.  
Ми сіли снідати, Дейва не було, хоча ще вчора був вдома. Але мене це не хвилює.  
Після сніданку я пішла до кімнати, аби розпакувати речі. Через півтори години всі речі були розпаковані. Це так дивно: нова кімната, нове місто. Але я щаслива, що я тут. Зрештою, вирішила відновити свої акаунти у соціальних мережах. Відновивши їх, я була шокована від того, скільки моїх знайомих мене втратило. Я настільки випала з життя, що це жах. Поглянувши на годинник, вирішила, що саме час збиратися. Одягнувши футболку і джинси, спустилася вниз. Джес уже була там.   
— Готова? 
— Так. Їдьмо! 
Ми вийшли з дому, сіли в машину і поїхали. Через двадцять хвилин ми приїхали, і, вийшовши з машини, я побачила шикарний ресторан. Зайшовши туди, побачила, як там красиво. Сівши за столик, я замовила каву. Через кілька хвилин до мене підійшла жінка, яка мала коротке біляве волосся і невеличкі очі. 
— Привіт, Каріно!  
— Добрий день!  
— Ти, певно, здивована, але дозволь мені все пояснити.  
— Гаразд, я вас слухаю.  
— Скажу одразу: я твоя тітка Міранда.  
Що? Яка ще тітка? Що за маячня?  
— Що? Цього не може бути.  
— Я розумію. Ми із сестрою не спілкувалися якийсь час. Я дізналася, що вона померла, і вирішила тебе знайти.    
Такс, ось це так сюрприз! Як вона мене тут знайшла?  
— Навіщо? І звідки ви дізналися, що я тут? 
— Каріно, я все про тебе знаю. І про твоїх друзів також. І про те, що сестра твого батька тебе вигнала з будинку. Перед тим, як тобі зателефонувати, я за тобою спостерігала.  
— Це якась маячня. Мама ніколи про вас не говорила.  
— У нас були складні стосунки, але потім все налагодилося. Ми помирилися, тому що їй потрібна була допомога. Твої батьки не були щасливі разом.  
— Що? Чому?  
— Тому що твою матір видали заміж за нелюба.  
Господи, в мене немає слів! Як таке можливо?  
— Твій батько зраджував твоїй мамі, а вона йому. Згадай їхні нібито робочі відрядження. Я знаю, це все дуже важко прийняти. І вони загинули у цій аварії не випадково: твій батько тобі не є рідним. Вони одружилися тоді, коли сестра завагітніла.    
У мене немає слів. Це якийсь жах!  
— Тобто у мене є брат чи сестра?  
— Так, сестра. Її звати Мікаела. Я її забрала собі, тому що чоловік сестри не хотів цієї дитини.  
— Так, все! Досить! Замовкніть, будь ласка! Я більше не хочу це слухати.  
— Сказавши це, встала із-за столу і пішли на вихід. Я не могла повірити в те, що це правда. Яка сестра? Невже це все правда? Я викликала таксі і поїхала додому.  
Мені було так погано. Мені було важко дихати. Все було брехнею. Господи, за що?! Як мені тепер жити далі?  
Приїхавши додому до друзів і зайшовши в будинок, побачила, що у вітальні сиділи Рейчел і Стейсі з хлопцями. Я мовчки пройшла. Не хотіла з кимось зараз говорити, тому піднялася до кімнати, зачинила її на ключ. Переодягнулася, прийняла душ, а у вухах дзвенить, голова жахливо болить. Як же мені погано! Трясця! Лягла на ліжко, застромила у вуха навушники, увімкнула музику на всю гучність. Тільки музика зараз є моїми ліками для сну після такого. Заплющила очі і через кілька хвилин нарешті заснула.    
Мені нічого не хотілося, потрібен був тільки час для того, щоб все це усвідомити й прийняти, тому я встала, одягнула худі і штани і вирішила трішки пройтися по місту. Якщо треба, то викличу таксі, гроші в мене є. я спустилася вниз, а друзі сиділи на кухні снідали. 
— Добрий ранок! — привіталася. 
— Добрий. Сідай їсти, — говорить Рейчел. 
— Дякую, але мені щось не хочеться. Я піду прогуляюся. 
— Каріно, що сталося? Чому на тобі цей одяг? — запитала Джес. 
— Нічого, все гаразд. 
— Ага, ми бачили вчора: ти на себе не була схожа. 
— Каріно, — в його голосі стільки ніжності.  
— Дейве, я сказала: все гаразд. Я відійду і потім тобі все розповім. Мені потрібен час.  
— Ну гаразд.  
— Все, друзі, я пішла. 
— Бувай! — відповіла Рейчел. 
Я вийшла з будинку і просто, не поспішаючи, пішла по тротуару, думаючи про це все. Тільки подумайте: в мене є сестра. Я завжди хотіла мати старшу сестру, і ось вона в мене є. Хоча це не має значення. Потрібно прийняти все, як є.  
У кишені завібрував телефон. "Сестра хоче з тобою поговорити. Ти не заперечуєш?" - майоріло на екрані повідомлення від "тітоньки". Трясця, це так дивно! Але я розумію, що вони - моя родина. Я написала і надіслала відповідь: " Ні, я не заперечую."  
Мені одразу ж телефонують із незнайомого номера. Одразу стає зрозуміло, хто це: сестричка.  
— Алло! 
— Привіт! — почала я.  
— Як ти? — лунає трохи дивне питання.  
— Нормально. Ти тут? 
— Ні, приїхала тільки тітка. А що? — пролунало з осторогою. 
— Та я думала зустрітися, ми все ж таки сестри. Щоб там не було, ти і тітка - мої єдині родичі.  
— Боже, Каріно! — почула, як вона видихнула полегшено.  
— Я приїду тільки за два тижні. І, до речі, ця змія поїхала з будинку, тому дім знову твій.  
Я не вірю, як таке можливо.  
— Ого! Дуже дякую. Справді. Дякую. 
— Та нічого, звертайся. Гаразд, мені треба йти. Я тобі потім зателефоную, коли приїду.  
— Гаразд, буду чекати. До зустрічі! 
— До зустрічі, сестричко! — і завершила виклик.  
Я погуляла ще трохи і вирішила повернутися додому до друзів. Моє життя так кардинально змінилося: ось тут я працюю у кафе і живу спокійно, а зараз знаходжуся у Нью- Йорку з друзями, та ще й родичі з'явилися. Такс, оце так поворот!  

Прийшовши додому, побачила друзів у вітальні. 
— Я вдома!  
— О нарешті! — сказала Джес.  
— Де ти була? — запитав Стів.  
— Я трохи прогулялася по місту. Нічого особливого.  
— Що вчора сталося? Ти прийшла, і сама на себе не була схожа.  
— Вчора виявилося, що в мене є сестра і тітка. 
— Ого! Нічого собі!  
— А ти що? — запитала Джес. 
— Ну що? Я не знаю. Сьогодні розмовляла із сестрою. Вони ж моя сім'я. І вони повернули мені будинок.  
— Ось це правильно. Молодець.  
Я пішла до кімнати. Потрібно трохи перепочити і подумати, що робити далі. Мені треба шукати роботу. Але де? І ким? Зрештою, цим питання я займуся завтра.