Розділ 9

Зранку теж ллє дощ, а я стою біля могил батьків.  
— Любі мої! Я прийшла попрощатися: я їду. Не знаю, на скільки. В мене все добре. Я починаю нове життя.  
Повертаюся і йду у невідомість, тому що не знаю, що мене чекає далі. Раптом телефонує Майкл.  
— Алло, привіт! 
— Привіт! 
— Слухай, Каріно, сьогодні всі наші збираються. Нумо з нами?  
— Класно! Так, звичайно. А де? І о котрій?  
— Супер! Я тобі адресу надішлю. Ну тоді десь о сьомій годині вечора зустріньмося? Тебе влаштує?  
— Так, чудово. До зустрічі!  
— Бувай! 
Навіть настрій трішки покращився. Давно я не бачила своїх друзів і однокласників. Колись ми збиралися відпочивати разом, а потім стався весь той жах – і я випала з життя.  
Приходжу додому, а там тільки хлопці і цей Дейв.  
— А де дівчатка?  
— А вони вирішили піти на шопінг, — говорить Нік.\ 
— А, зрозуміло.  
Йду до сходів і випадково зустрічаюся поглядом з Дейвом. Мене наче струмом вдарило. Цей його погляд… Всередині все в тугий вузол зав’язалося. Вдводжу погляд і йду до кімнати. Робити мені все рівно немає що, тому вирішила подивитися фільм, який нещодавно побачила в інтернеті.  За дві години до мене заходить Рейчел.  
— Привіт! Ти не зайнята?  
— Ні, проходь. 
— Ми сьогодні з дівчатками були на шопінгу, і я вирішила тобі дещо взяти.  
— Дякую, але не потрібно було. У мене все є. 
— Ага, знаю: світшоти, джинси і футболки. Я тобі три сукні взяла. Ми маємо майже однакові розміри.  
— Ти знаєш: я їх не ношу. Дякую, але вибач.  
— Так, нічого не знаю! — ставить на ліжко пакети. 
— Дякую! 
Мені дійсно дуже незручно: вони стільки всього для мене зробили.  
— Ми вирішили замовити доставку. Нумо з нами? 
—  А навіщо? Я сама можу приготувати. 
— Теж мені, нумо спускайся до нас! —говорить і йде. 
Я спускаюся вниз через десять хвилин. Ми сиділи, говорили, сміялися, тільки Дейв сидів якийсь похмурий. Цікаво, що це з ним?  
— До речі, Каріно, я хотів запитати. Що ти будеш робити з байком? — питає Нік. 
— Ой, чесно кажучи, не знаю. А ви що? 
— Ну, ми їх тут залишаємо. У нас там у місті є ще. Можемо і тобі один подарувати.  
— Дякую, але я не знаю. Мені його батьки подарували. Навіть не знаю.  
— Не хвилюйся! Він буде тут стояти в гаражі, — говорить Рейчел.  
— Ну, тоді добре.  
Ми ще так посиділи до двох годин дня, потім я пішла до своєї кімнати, аби помалювати трохи. А ще я почала захоплюватися віршами, навіть встигла кілька поезій написати. Коли була шоста година вечора, почала збиратися на зустріч. Майкл надіслав мені адресу о третій годині дня. Нарешті зібравшись, поїхала до друзів.  
— Каріно, нарешті! — до мене підходить Майкл. 
— Як ви тут? 
— Класно! Ходімо до всіх! 
— Ходімо! 
Я була дуже рада усіх побачити, багато хто змінився. Тільки ось я залишилася колишньою. 
— Друзі, це мій останній вечір тут. 
— Що? Як так? — питає Майкл. 
— Я їду завтра з друзями до Нью-Йорку. 
— Ого! Круто. Ти тільки нас не забувай, — сказала Меган. 
— Гаразд, не забуватиму. Я буду приїздити. Рідко, але буду. 
— Чудово! Ти молодець.  
Ми так сиділи до дев’яти годин вечора. Я випила тільки два келихи вина, а мене вже «хитає». Не сильно, звісно, але все ж. 
Я розумію, що мені вже досить, тому прощаюся з друзями і їду додому. Приїхавши, бачу усіх у вітальні. 
— Каріно? Що сталося? — питає Джес. 
— Нічого, все гаразд. 
— Ти п’яна? 
— Зовсім трішки. 
— І ти сідала за кермо у такому стані? — говорить Дейв.  
Чорт! Лише його тут не вистачало! Бісить! 
— Так. А що?  
— Ти точно дурнувата! У нас завтра о другій літак. 
— Ой, все, не докучай, — це все алкоголь, трясця.  
Я піднялася до кімнати, якось навела будильник на одинадцять годин і лягла спати. 
Як же на ранок боліла голова! Це просто жах! Ну як, ранком? Була вже одинадцята година дня. Друзі мене вчора висварили за те, що сіла за кермо, але це не важливо. Головне: Дейв нічого не сказав. Ехх, дивний він. Ми зараз їдемо в аеропорт, а далі – кількагодинний переліт. Мені, капець, як страшно. Ні, я наче і не боюся літати, але страшно через те, що буде далі. Хоча це вже не важливо.  
У самому літаку виникла невелика проблема.  
— Ні, ви серйозно? Чорт!  
Як виявилося, я і Дейв будемо сидіти разом. Трясця! Це катастрофа! 
— Каріно, що ти починаєш? — говорить Рейчел.  
— Нам не можна сидіти разом! 
— Чому? 
— Я ту дурнувату приб’ю! 
— Це взаємно! Ось бачиш чому. 
— Так, гаразд! Друзі, досить гаркатися! — говорить Нік.  
Ми всі сіли на свої місця. Мені було некомфортно; він дивно на мене впливає: поруч з ним моє серце готове робити запаморочливі кульбіти. Це ненормально.  
— Все, я трохи відпочину і посплю, тому не лізь до мене, придурку! 
— Так мені ти потрібна, дурнувата!  
Ось і весь наш «змістовний» діалог. Він точно хворий! 
Я дістала навушники, увімкнула музику і розслабилась, поринаючи у царство Морфея.  
Просинаюся від того, що мене хтось кличе. Намагаюся прийти до тями і чую дуже знайомий голос. 
— Дурнувата, вставай! 
— А що? Чого ти до мене лізеш? Відвали!  
— Так ти мені треба! Незабаром посадка.  
Ого, так швидко. Цікаво, скільки я спала? 
— А скільки я спала?  
— Кілька годин хропіла так, що мені вуха ледь не позакладало, — і хижо шкіриться придурок.  
— Що за маячню ти верзеш? Я не хропіла! 
Через кілька хвилин ми приземлилися. В аеропорту мене всю трясло, я дуже хвилювалася. Виходимо з аеропорту, і на нас уже чекають дві машини. Ми сідаємо і їдемо.  
Яке ж місто красиве! Ну просто фантастичне! Величезні будівлі, хмарочоси. Усю дорогу дивилася у вікно: пейзаж просто шикарний.  
Приїхавши до будинку друзів, я втрачаю дар мови. Будинок просто величезний, він набагато більший за ті, які я бачила. Це просто якась фортеця. Капець, ну звідки в них стільки грошей? Я шокована! 
— Ого, друзі, це будинок дуже крутий.  
— Ага, мені теж дуже подобається, — каже Рейчел.  
Ми підходимо до будинку, і раптом з нього хтось виходить. Джош? 
— Сюрприз! — він говорить, а я стою шокована.  
— Як ти тут опинився? Ти ж повинен бути в Англії! — питає Рейчел.  
— Ось так ти зустрічаєш свого хлопця?  
Що? Який хлопець?  
— Ой, та не будь ти вредною букою. — вона підходить до нього, і вони цілуються. Такс, круто, нічого сказати! Тільки ось я тут одна холостячка.  
— Ходімо в дім! — говорить Джес. 
Ми заходимо до будинку, а всередині він ще кращий вигляд має. Стейсі показує мені мою кімнату; в ній є власна ванна кімната. Я залишаюся на самоті й трішки відпочиваю.  
Ми сиділи з друзями у вітальні, яка була величезною і красивою, світлою і просторою. Сьогодні увечері вирішили зібратися в клубі і відсвяткувати переїзд. Друзі якраз обговорювали, в який саме заклад ми підемо.  
— Може в «Грозову бурю»? Там дуже класно, і коктейлі дуже смачні, — говорить Стейсі.  
— Ні, він дешевий. Давай в «Пекло»? — говорить Нік.  
— О, точно! Це ж наш улюблений клуб, — говорить Рейчел.  
— Ось і вирішли, — каже Стейсі.  
Мені хтось зателефонував. Я поглянула: номер незнайомий.  
— Алло! 
— Алло, Каріно! Це ти? — говорить жіночий голос. 
— Так, це я. Ви хто? 
— Нарешті я тебе знайшла. Зустріньмося завтра в ресторані? Адресу я тобі надішлю.  
— Стоп! Вибачте, але хто ви? Я вас не знаю. З якого дива мені з вами зустрічатися? І звідки ви мене знаєте?  
— Я розумію, Каріно. Це все дивно, але я тобі завтра все поясню. Тільки прийди, будь ласка. Це дуже важливо!  
— Ну гаразд. Я згодна. О котрій?  
— Десь о 12:10. Тобі підійде?  
— Так, добре.  
— Тоді до завтра.  
— До завтра.  
Я завершую виклик.  
Хммм, дивно. Що це за дівчина? Ну гаразд, завтра будемо бачити.  
— Каріно, а хто телефонував? — запитала Рейчел.  
— Дівчина якась. Просила завтра зустрітися.  
— Ммм, зрозуміло. Підеш? 
— Так. 
— Ну тоді гаразд. 
Ми так сиділи до семи вечора. Дейва не було. Цікаво, куди він подівся?  
— Так, ну що? Збираймося? Зустрінемося тут о десятій. Ок? — говорить Джес.  
— Ок, — сказав Стів.  
Ми всі розійшлися по кімнатах. Я зайшла до своєї і почала обирати, у що ж мені вбратися. Мені хотілося виглядати красиво. Нове життя все ж таки. Я порилася у валізах, адже ще не встигла розпакувати речі. Зрештою, найшла облягаючу сукню чорного кольору. Вона не занадто коротка, але і не довга. Якраз у пору. Чудово! Я пішла до ванної кімнати, прийняла душ і пішла одягатися. Одягнувши сукню, підвела очі чорною підводкою, намалювавши чорні стрілки. Волосся залишила розпущеним і взула чорні туфлі на платформі. Я була вже зібрана. Поглянула на своє відображення у дзеркалі і зробила висновок: сьогодні я просто красуня. Мені дуже подобалися моє чорне волосся і сукня. Все дуже гармонійно поєдналося. Поглянула на час. Чудово! Вже можна спускатися.  
Вийшовши з кімнати, побачила дівчаток, і ми разом спустилися. Моє серце завмерло, коли я побачила Його. Я перестала дихати. Він стояв біля сходів внизу разом з хлопцями.  
— Ну нічого собі! Кого я бачу? Невже ти одягнула сукню? — сказав Дейв, коли ми спустилися до них.  
— Так, одягнула. А що?  
— Нічого.  
Мені чомусь стало образливо. Я думала, що він щось скаже, але трясця! Що я верзу? Він же придурок! Так, все! Не думай про нього! Хоча це надзвичайно важко: він занадто красивий.  
— Ех, Дейве, ну ти і бовдур! — говорить Стів.  
— Відвали! 
— Їдьмо? — говорить Джес.  
— Так.  
Ми вийшли з будинку, а біля нього вже стояло три шикарних автомобілі.  
— Так, Каріно, ти їдеш з Дейвом, — говорить Джес. 
— Що? Ні, ще чого! 
— Так, все, дурнувата. Не виступай! Мені теж не дуже до вподоби ця ідея.  
Він схопив мене за руку і потягнув до машини.  
— Придурок! — буркнула я і сіла в машину.  
Їхали ми мовчки. Я лише зрідка ловила його погляд. У ньому читалося чи то бажання, чи то цікавість. Хоча звідки мені знати?  
Приїхавши, я вийшла з машини. Так, цей клуб дійсно крутий і дорогий. На вході стояла охорона, яка пропустила нас без проблем. Цікаво.  
Зайшовши всередину, я очманіла: все дорого, багато. Ми пройшли у VIP-зону відпочинку. У самому клубі було чимало народу.  
— Ну, що, дівчатка, будете пити? — запитав Нік.  
— Я буду Лонг Айленд, — сказала Рейчел.  
— А я текілу, м сказала Стейсі. 
— Я буду Маргариту, — сказала я. 
— Я мохіто, м сказала Джес. 
— Добре, зараз. 
Ми сиділи, говорили, прийшов Нік.  
Через десять хвилин офіціант приніс нам коктейлі. Ми з дівчатами пішли танцювати. Мені було так добре, я навіть відчувала себе щасливою. Ми ще трохи посиділи і вирішили поїхати додому. Була одинадцята година вечора, коли я знову їхала з Дейвом додому. 
Приїхавши, ми всі розійшлися по кімнатах. Я пішла у ванну, прийняла душ, переодягнулася і лягла спати.