Розділ 3

  Розплющивши очі вранці, я зрозуміла, що вперше спалося так спокійно за довгий час, і мене не мучили кошмари. Піднявшись з ліжка, насамперед я пішла у ванну. Сьогодні останній робочий день перед вихідними. Поки я упорядковувала себе, вирішила, що тепер пересуватимуся на мотоциклі, і з автобусами закінчено.
  На роботі справи йшли, як виявилося, не дуже. З ранку мене викликала до себе начальниця. Мені стало трохи тривожно – що могло статися?
- Добридень. Ви хотіли мене бачити? - Заходжу я до кабінету, перш постукавши.
- Так є розмова, сідай, - після цих слів, я рознервувалась ще сильніше.
- Звісно, я Вас слухаю, щось трапилося? - Запитую я, попутно сідаючи.
- Мені дуже шкода, але мені доведеться тебе звільнити. Підпиши, будь ласка, документи, - він простягає мені папір, а я в цей час сиджу з таким виглядом, ніби мене облили водою.
- Але чому? Що трапилося? Чи я щось не так зробила? - У мене навіть руки почали тремтіти.
- Ні-ні, з тобою все добре, просто мені доводиться скоротити колектив через деякі фінансові проблеми, - спокійно відповідає бос. – Зазирни до бухгалтерії, тобі видадуть зарплату.
- Ну ... - підтискаю губи я. - Гаразд, якщо так треба, - я підписую папери і прямую до виходу.
- Дякую за роботу, до побачення, - каже мені начальниця.
- Дякую і Вам, до побачення, - говорю я у відповідь і зачиняю за собою двері і прямую до бухгалтерії. Настрій був ніякий, навіть із грошима на руках. З переживаннями я поїхала додому, приготувала собі трохи поїсти, і щоб відволіктися, увімкнула серіал. Через деякий час мене відвернув телефонний дзвінок. Це була Джессіка. Правду кажучи, я не звикла, щоб мені так часто дзвонили.
- Привіт, моя гарна, - почувся приємний голос із телефону.
- Привіт, Джесс.
– Ти сьогодні до нас приїдеш? – я хотіла відмовитись, але раптом дівчина мене випередила. - Тільки не кажи, що ні, - ех, гаразд, доведеться передумати.
- Добре, Джесс, я приїду, але коли?
- Хмм, ну ми зараз не вдома, але думаю, що за хвилин сорок будемо, - неквапливо відповіла вона. Цікаво чим вони займаються?
- Ок, тоді через годинку приїду, - погоджуюсь я.
- Ура! Ну, все, до зустрічі! - несміливо відповідає Джесс і кладе слухавку.
- Угу, - відповідаю я і відкладаю телефон.
  Часу було небагато, тож треба було натиснути. Насамперед я пішла у ванну. Там я посушила волосся і зробила макіяж. Сьогодні стрілки вийшли з першого разу успіх. Вбиратися, як і вчора, я не стала, і зупинила свій вибір на джинсах, футболці та кедах. Волосся я вирішила залишити розпущеним. А що вони в мене довгі, є що показати.
  Я зібралася досить швидко, так що в мене залишався час, щоб присісти на доріжку. Я почала згадувати вчорашній вечір і зрозуміла, що сьогодні Дейв нікуди не подінеться. Мені стало не по собі, адже вчора він відреагував не надто дружелюбно на мою появу. Це дуже дивно, адже я нічого йому не зробила. Може, він злий, що я не віддячила йому за порятунок? Але ж він зник відразу після того, як підвіз мене додому. О, не знаю, це все складно. Сподіватимуся, що вчора він просто встав не з тієї ноги, а сьогодні все буде нормально. Саме час їхати, чудово.
  Сьогодні я швидше приїхала на вчорашню адресу, і знову побачила на ганку хлопців.
- Привіт, хлопці, - сказала я підійшовши до них. Я вже припаркувала мотоцикл.
- Привіт, - відповів Нік.
- Який у тебе класний байк, - сказав Стів. Чи розглянув сьогодні?
- Ага, дякую, - мило посміхнулася я. Дейв наче мене не помічав.
- У нас сьогодні перегони, поїдеш з нами? - Запитав Нік.
- Хіба що тільки подивитися, - знизала плечима я.
- А ти не ганяєш? – здивовано спитав Стів.
- Ні, - похитала головою я.
- Гаразд. Ходімо в дім? - Запропонував він і всі мовчки погодилися.
  Усередині мене одразу ж зустріла усміхнена Джесіка.
– Ти приїхала! – радісно сказала Джесс.
- Як бачиш, - з усмішкою відповіла я.
- Краще б не приїжджала, - повз мене пройшов Дейв.
- Вибач що? – я неприємно здивувалася. Що, чорт забирай, з ним не так?
- Що чула, - відповів він грубо.
- Гей, ви чого? - Запитала Стейсі
- Нічого, - кинув Дейв.
- Ну що, їхатимемо? - Запитав Нік, і хоч якось розрядив цю напружену обстановку.
- Так, можна прямо зараз, - відповіла Джесс.
- Ой, Каріне, ти ж не знаєш, у нас сьогодні перегони, - сказала Рейчел.
- Мені вже сказали, я знаю, - відповіла я.
- А, ну тоді чудово, - вона посміхнулася.
  Ми вийшли з дому та сіли на свої мотоцикли. У такт заревіли мотори і ми поїхали на гоночну трасу, яка мене дуже здивувала. Щиро кажучи, я очікувала побачити щось простіше.
- Ти впевнена, що не хочеш спробувати? - Запитав Стів, досить усміхаючись.
- Ні, іншого разу, - ледь усміхнулася я. Мене захоплювало все це, але всередині залишався страх.
- Добре, - відповів хлопець.
– А хто сьогодні їде? Чи все? - Запитала я.
- Нік, Стів, Дейв та Джесс, - відповіла Рейчел. – Першим їде Дейв. Він дуже хороший гонщик, - мені було справді цікаво подивитися, який він на трасі.
- Ти теж їздиш? - Запитала я у Рейчел.
- Так, але не сьогодні, - відповіла вона, не відриваючи погляду від Дейва. - Ти, до речі, йому сподобалася.
- Сподобалася? Кому? - Я щиро не розуміла про що вона каже.
- Дейву. Я бачила, як він на тебе дивиться, і сьогодні, і вчора, - вона так само не дивиться на мене. - Має дуже складний характер, але він хлопець класний.
- Мені здається, ти помиляєшся, я не можу йому подобатися, - зауважено відповідаю я.
- Ти б могла в нього багато чого навчитися, - продовжує вона. - Попроси його навчити тебе ганяти, - вона так швидко змінює теми.
- Не думаю, що це потрібно, - відповів я.
- Ти десь працюєш? - Запитує Рейчел. До розмови з нею потрібно готуватися.
- Вже ні, але працювала в кафе, - підтискаю губи я. – Мене сьогодні скоротили.
- Не поталанило. Але ти можеш знайти іншу роботу, - вона робить невелику паузу. – Перегони, наприклад.
- Ні, це не моє, - відповідаю я і тупцюю на місці.
- Але ти бодай подумай, на перегонах можна непогано заробити, - вона їх рекламує?
- Добре, дякую за пропозицію, - відповідаю я і думаю, що варіант таки непоганий.
  Сьогоднішній заїзд вийшов вдалим для всіх хлопців та дівчат. Особливо для Дейва, адже на нього ставили багато, і не помилилися.
  Хлопці дійсно дуже класні гонщики. Хоча в мене і був свій мотоцикл, я ніколи не думала про перегони всерйоз, але тепер, думаю, спробувати можна було б. Особливо якщо вони обіцяли мені допомогти.
  ***
  Коли ми з хлопцями повернулися до котеджу, ми всі сіли у вітальні. На тлі грала музика, світло було вимкнене, і єдиним освітленням служили неонові гірлянди.
  Ми весь вечір обговорювали сьогоднішні перегони, адже вражень залишилося справді багато. Дейв як завжди сидів мовчки і час від часу кидав на мене дивні погляди.
- А як давно ви тут мешкаєте? - Запитала я.
- Ми приїжджаємо сюди, щоб відпочити всім разом, - відповіла Стейсі.
- О, класно, а взагалі ви звідки? - Мені було дійсно цікаво.
- З Нью-Йорка. Ми там навчаємось і живемо, – відповідає Нік. Мені стало не по собі, я відчула себе злиденною.
- Гаразд, хлопці, мені час додому, - підводжуся я з дивана.
- Добре до завтра. Сподіваюся, ти приїдеш? Ми завтра хочемо піти до клубу, – запитала Джесс.
- Звісно, до завтра, - посміхнулася я і пішла до виходу.
  Коли я вже хотіла сідати на мотоцикл, мене хтось схопив за руку. Я обернулася і побачила Дейва.
- Що ти робиш? – невдоволено питаю я.
- Стейсі мене попросила тебе потренувати з приводу перегонів. Ти дійсно цього хочеш? - Він майже не дивиться на мене.
- Так, я хочу, - він різко підвів на мене погляд. У його темних очах читалося невдоволення.
- Але я бачу, що тобі не потрібні вони, так що ні, і навряд чи в тебе щось вийде, - який гордовитий кретин.
- Та гаразд, подивимося, - пирхнула я. Який же він таки нестерпний.
  Я сіла на мотоцикл та поїхала додому.
Приїхавши додому, я піднялася до себе до кімнати. Спати зовсім не хотілося, та й час був дитячий, тож я вирішила подивитися фільми про перегони.