Розділ 18: Голови й секрети

— Гарна робота, хлопці, — пробурмотів Мілан, підходячи до тіла чудовиська. Він обвів поглядом Артура й Крахора, важко дихаючи, але з посмішкою. — Молодці, обидва.

Він вийняв свій довгий ніж і з глухим звуком уперся чоботом у груди тварюки. Мить — і голова відкотилася вбік.

— Оце і буде нашим квитком за заслужене золото, — сказав він, витираючи лезо об траву. — Замовнику покажемо, доказ буде. І з нами не посперечаєшся.

Крахор насупив брови й підпер боки.

— Мілане, а як ти взагалі попався? Ти ж старий вовк у цих справах. Нащо тобі було в таку пастку лізти?

Мілан зітхнув і трохи посміхнувся криво.

— Та вже давно я не мав діла з лісними відьмами... А тут, схоже, Альфа попалася. Оце мене й збило з пантелику.

Артур зморщив лоба.

— Альфа? Тобто це не просто якась там потвора?

— Ні, хлопче, — Мілан підняв голову і з серйозним виразом глянув на обох. — Звичайні відьми тримаються своїх зграй по шість-сім особин. Але як тільки народжується Альфа — вона йде шукати собі новий ліс. Набирається сили, росте... І вже тоді з нею краще не жартувати.

Крахор почухав потилицю.

— То вона з сусіднього лісу припхалася?

— Думаю, що так, — Мілан кивнув. — На півночі я бачив таких раніше. Там вони й водяться здебільшого. Самі по собі не агресивні, пакостять дрібно. Але от Альфи... Вони небезпечні. Вони не просто полюють — вони створюють нове гніздо. І розширюють територію.

Крахор нахилився до Мілана ближче.

— То що, ми лишимо їх? Дамо їм розростись тут?

Мілан підняв брову й хмикнув.

— Ні, Крахор, ні. Вони харчуються всім, що знайдуть у лісі. А з часом почнуть нападати і на людей. Та й знаєш... — він потер підборіддя, усміхнувшись лукаво. — У їхніх печерах завжди повно всякої всячини. І кісток, і срібла, і побрякушок із розбитих караванів.

Він зиркнув на Артура й Крахора.

— Тож я думаю, замовнику ми скажемо тільки про вбиту тварюку. А самі підемо зачистимо гніздо. І гарно так... залутаємось.

Артур із Крахором переглянулися. Орк першим кивнув, хрустнувши пальцями.

— Я за.

Артур усміхнувся й злегка знизав плечима.

— Раз вже почали — то доведемо до кінця.

— Оце по-нашому, — задоволено підсумував Мілан, підіймаючи голову чудовиська за волосся. — Ну що, хлопці, вирушаймо до селища. Доведемо, що робота зроблена, а потім — за справжнім скарбом.

І вони рушили назад до стежки, кожен із своїми думками, але з єдиною метою — зачистити ліс і забрати все, що зможуть.