Розділ 15: Тінь серед дерев

В лісі стояла тиша така густа, що кожен крок луною котився поміж деревами. Артур стиснув руків’я меча й озирнувся на Крахора.

— Ну, ти ж казав, що воно велике. А я щось нічого не бачу, — пробурмотів він.

— Воно бачить нас, — сухо відповів орк, нахиляючись і вдивляючись у зламані кущі. — І воно розумне. Дивись, як обійшло стороною мох, щоб не лишити слідів.

Раптом щось гупнуло попереду, і величезне дерево з тріском впало, загородивши дорогу. З-за нього виринуло чудовисько — велике, м’язисте, з блискучими очима й пащею, що розтягнулась у посмішці.

— Розбігатись! — крикнув Крахор.

Звір рвонув уперед. Удар лапи — і Міллан з криком полетів у кущі, зникаючи з поля зору.

— Міллан! — вигукнув Артур, але Крахор вхопив його за плече.

— Ні! Ти зі мною! Зараз нас воно розділяє. Це не звір — це мисливець.

Чудовисько завило і кинулось за Мілланом, а Артур і Крахор лишилися самі серед тріскотіння зламаних гілок.

— Ми його знайдемо, — пробурмотів орк. — Але треба думати головою, а не мечем махати.

Вони стояли хвилину в тиші. Потім Артур глибоко вдихнув.

— Гаразд. Що перше?

Крахор усміхнувся куточком губ.

— Дивись. Гілка. Зламана нещодавно. Сік ще блищить. Тут воно пройшло.

Артур нахилився й втупився в місце, куди показав орк.

— Чесно? Я бачу просто гілку.

— А от навчишся — побачиш не просто гілку, а дорогу. Іди за мною, хлопче. Сьогодні ти не герой з мечем. Сьогодні ти мисливець.

Артур зітхнув і рушив за Крахором.

— Знаєш, — буркнув Артур, — усе дитинство читав про героїв, що зразу кидаються на чудовиськ і перемагають. А ти мені зараз усе ламаєш.

— І добре, — хмикнув орк. — Бо ті герої — казки для дітей. А ми з тобою в лісі, і звір хоче з нас вечерю зробити. Так що слухай і дивись. І може виживеш.

Артур посміхнувся куточком губ.

— А ти не такий вже й дурний для орка.

Крахор пирснув.

— А ти не такий вже й безтолковий для героя з блискучим мечем.

Вони рушили далі, слід за слідом, туди, де в гущавині лишилася тінь і загублений товариш.