Розділ 11.1: Кабан, олень і дурні суперечки

Коли вони повернулися до табору, Міллан вже сидів біля вогню, неквапливо помішуючи казанок. Побачивши, як Крахор несе на плечі добрячий шмат оленятини, а Артур іде слідом, натужно пихкаючи, він підняв брову.

— Ну нарешті. Я вже думав, що вас кабан там до свого племені забрав.

— Ага, — буркнув Крахор, кидаючи м’ясо поруч. — Може б і взяв, якби Артур не злякав його своїм "зв'язком".

— Я просто гуманіст, — кинув Артур, сідаючи біля вогню і витираючи чоло. — І взагалі, мій план спрацював — ми все одно м’ясо принесли.

— Ваш "план" — це як мій двоюрідний брат — великий, дурний і смердить, — хмикнув орк, опускаючись поруч.

Міллан пирснув у бороду, розвеселений цією сценою.

— Ну, що ж, хлопці. Сьогодні їмо ситно. — Він зачерпнув трохи юшки і сьорбнув. — А завтра…

Крахор підняв голову.

— Завтра що? Ще полювання? Чи дамо м’ясу настоятися в шлунках?

Міллан на мить замовк. Його усмішка зникла, обличчя посерйозніло. Він кинув у багаття суху гілку, і полум’я спалахнуло яскравіше.

— Завтра вирушаємо на нове завдання.

Орк нахилився вперед, втупившись у нього.

— Так швидко?

Міллан поглянув на нього, а потім важко зітхнув.

— Нам потрібні гроші.

Тиша зависла над табором. Лише вогонь потріскував, і десь далеко в лісі завив вітер. Артур відвів очі, ковтаючи клубок у горлі. Крахор тільки мовчки кивнув.

А потім знову зашуміло полум’я, і знову запахло вареним м’ясом, ніби нічого й не було.

Хочеш, можу одразу і наступний розділ почати — той самий ранок, коли вони вже збираються вирушати в нову пригоду? З невеликим натяком на те, що завдання буде серйозніше, ніж зазвичай?