Глава 9. Еталон

Відновлення почалося без запиту.

Нелла спершу відчула це в очах: світ навколо став надто різким, контури каменю виступили так, ніби хтось обвів їх чорним. Потім змінилося дихання. Серце сповільнилося на два удари, різко прискорилося і знову провалилося вниз.

Сорель посадила її просто на підлогу перед блоком.

— На мене дивіться.

— Я дивлюся.

— Не на цифру.

Нелла все одно бачила її краєм ока.

2%.

Еда стояла ліворуч. Її долоня лежала на Неллиному плечі, тепла й звичайна. Праворуч Арден лишався біля дверей; дев’ята лінія між ними вже не тягнула, але Нелла все ще відчувала, де він. Брам і Дорн не заходили після газу. Мерет була в кімнаті, ректорка — у коридорі.

— Леоне.

— Шукаю.

— Швидше.

— Так.

У відповідь він не додав нічого зайвого.

Третій відсоток з’явився саме тоді, коли по Неллиній руці знову проступила темна пластинка.

Сорель помітила.

— Не рухайтеся.

— Я й не…

— Нелло.

Вона замовкла.

Леон нарешті сказав:

— Є можливість змінити активний референс.

— Другий?

— Так.

— Він же пошкоджений.

— Не сам профіль. Пошкоджений ланцюг довіри.

Сорель глянула на Неллу.

— Перекладай.

Нелла зробила вдих.

— Другий еталон не є копією мене-немовляти. Він описує, як мені дозволено змінюватися, коли я росту. Його мали регулярно підтверджувати.

Брам із коридору сказав:

— Але токен сімнадцять років був від’єднаний.

— Саме.

— Тому система не довіряє запису.

— Так.

Еда стиснула плече сильніше.

— А первинному довіряє.

— Бо той старший і повний.

— Дурна система, — сказала вона.

Ніхто не сперечався.

3%.

Сорель торкнулася пальцями шиї Нелли.

— Що треба зробити?

Леон відповів:

— Повернути індивідуальний референс у довірений стан через повний поточний скан. Якщо вузол прийме його, нинішня Нелла стане новою активною точкою відновлення.

Нелла повторила.

Мерет підійшла до центрального блока.

— Як?

— Токен.

Еда опустила погляд на коробку.

Цього разу не сказала «ні».

Нелла простягнула руку.

Мати не віддала одразу.

— Я мушу знати все.

— Знаю.

— Не тільки хорошу частину.

Нелла подивилася на Леона, хоча побачити його не могла.

— Погана частина?

Він відповів після короткої затримки.

— Щоб перебудувати службову частину carrier reference, система перезапише пошкоджені метадані. Я можу втратити фрагменти інформації про того, хто створив запис сімнадцять років тому.

Нелла не відразу зрозуміла.

— Ім’я?

— Можливо.

— Рівень доступу?

— Можливо.

— Все?

— Можливо.

Цього слова вона чекала найменше.

На екрані стало чотири.

Еда поставила коробку собі на коліна.

— Що він сказав?

Нелла пояснила.

У кімнаті стало дуже тихо.

Десь у коридорі хтось пересунув металевий стілець. Брам кашлянув. З лікарні далеко нагорі, напевно, хтось уже шукав Сорель. Усе це було реальніше за напис перед очима.

— Мамо.

Еда дивилася на коробку.

— Я не знаю.

Нелла завмерла.

— Що?

— Не знаю, що тобі вибрати.

— Але якщо…

— Ні.

Еда підняла голову.

— Я сімнадцять років вирішувала, коли тобі можна знати правду. Один раз цього достатньо. Це твоє тіло, Нелло. І твоя відповідь.

Нелла раптом розсердилася.

Несправедливо.

Бо хотіла, щоб Еда сказала «роби». Або «не роби». Щоб у разі помилки рішення мало чужий голос.

Еда не дала.