Глава 8. Рефлекс — не присяга

Двері біологічного сектора зачинялися повільно, і саме це дало всім кілька зайвих секунд, щоб зробити неправильні речі.

Мерет першою відступила до коридору. Сорель штовхнула Еду за нею, наказала Дорну вивести Брама й сама залишилася на порозі. Центральний блок уже погас, але з підлоги продовжував виходити тонкий солодкуватий дим. Він не був схожий на пару. Стелився низько, чіплявся за чорний камінь і поступово заповнював кімнату.

— Браме, сюди, — сказав Дорн.

Брам не зрушив.

Він дивився на білу прожилку, яка щойно обійшла подряпину в матеріалі й тепер перебудовувала маршрут до відкритого шва.

— Вона знову змінила напрямок.

— Браме.

— Батьку, подивись.

Дорн подивився. Це й затримало його на секунду.

Брам вдихнув.

Потім кашлянув.

Сорель змінилася в обличчі.

— Не вдихати! Назовні!

Леон заговорив майже одночасно:

— Стерилізуючий агент. Нелло, виходь із зони.

— Він там.

— Бачу.

— Тоді не кажи мені виходити.

Нелла рушила назад.

Сорель упіймала її за плече так різко, що тканина сукні натягнулася.

— Ні.

— Брам не дійде.

— Дорн його витягне.

Дорн уже тягнув сина за рукав, але кашляв і сам. Брам зробив два кроки й зупинився, ніби не зрозумів, чому підлога раптом стала м’якою.

Еда за спиною сказала:

— Нелло.

Не наказ.

Не прохання.

Просто ім’я.

Нелла озирнулася. Мати знала її достатньо, щоб не вимагати обіцянки, яку та все одно не виконає.

Нелла повернулася в кімнату.

Перший вдих обпік горло. Вона одразу затримала дихання, але було пізно: металевий присмак розтікся по язику, груди стиснуло. Усередині живота почалося дивне тепло, не схоже ні на вогонь, ні на гарячку. Воно підіймалося під ребра й далі до шиї.

— Сьома, — сказав Леон.

Перед очима спалахнув короткий напис.

7/9.

— Тільки цього бракувало.

Брам почув.

— Що?

— Ходи.

Вона закинула його руку собі на плечі. Він виявився важчим, ніж виглядав, а ноги слухалися погано.

— Я сам.

— Тоді йди.

Брам спробував. Нелла відчула, як його коліно підломлюється, і вчепилася сильніше.

— Добре, — сказав він. — Не сам.

Дорн підійшов з іншого боку. Разом вони потягли його до дверей.

У коридорі Сорель кричала щось про повітря, але Нелла чула тільки половину. Серце билося рівно. Надто рівно. Тіло ніби вже вирішило, що отруту можна пережити, й тепер займалося цим без її участі.

Брам опинився за порогом.

Дорн теж.

Нелла зробила останній крок — і світло в кімнаті змінилося.

Сіре згасло. Зі стелі вдарив білий промінь, жорсткий і холодний. Очі заболілі відразу. Нелла підняла руку до обличчя.

— Не дивись угору, — сказав Леон. — Деконтамінаційне поле.

— Що воно робить?

— Руйнує біологічні забруднення.

— Я біологічне забруднення?

— Зараз система не робить різниці.

Шкіру на руках защипало. Не поверхнево — ніби тисячі дрібних голок увійшли під неї одночасно. Нелла відчула, як руки стають темнішими, шкіра ущільнюється, а по передпліччях піднімаються матові пластинки, густіші за ту луску, яку вона вже бачила на собі раніше.

8/9.

— О ні.

Двері лишали прохід завширшки з долоню.

Арден просунув руку.

— Сюди.

Нелла намацала його пальці.

— Не рви.

— Я не рву.

— Ти дракон. У вас інше поняття.

— Нелло.

Він потягнув рівно настільки, щоб допомогти. Нелла протиснула плече, потім стегно. Чорні стулки зійшлися за спиною без гуркоту.

Сорель посадила її просто на підлогу.

— Руки.

Нелла простягнула.

Шкіра від зап’ястків до ліктів потемніла. Пластинки були нерівні, місцями під ними проступала червона шкіра.

— Біль?

— Пече.

— Очі?

— Бачу.

— Нудота?

Нелла не встигла відповісти.

Її знудило на камінь.