Глава 7. Те, що відновлюється

Після цього Сорель зробила те, чого Нелла не очікувала. Вона дістала крейду. І намалювала на дошці дев’ять порожніх кружків.

— Що це?

— Не лінії.

— А схоже.

— Саме тому уточнюю.

Сорель підписала перший:

ТЕПЛО.

Другий:

КРОВ.

Третій:

МАТЕРІАЛ.

Потім зупинилася.

— Решту ми не називатимемо, поки не впевнені.

Нелла дивилася.

— А вода?

— Не «вода». Це вже інтерпретація. Ми бачили реакцію на занурення й нестачу кисню.

Тея додала:

— І зміну кровообігу.

— Саме.

Сорель не підписала.

— Зір?

— Окремо не знаю.

— Але Леон казав…

— Леон не лікар.

У голові Нелла почула:

— Це правда.

Вона мало не усміхнулася. Сорель побачила.

— Що?

— Він погодився.

— Розумний.

«Вона сказала, що ти розумний».

— Це передчасно.

Нелла не передала.

— Отже, — сказала Сорель, — від сьогодні ми не полюємо за дев’ятьма.

— Я й не…

Тея подивилася. Нелла замовкла. Сорель провела риску під кружками.

— Ми фіксуємо лише те, що вже сталося. Не провокуємо. Не перевіряємо. Не закриваємо порожні місця здогадками.

Еда кивнула.

— Оце мені подобається.

— Чому? — запитала Нелла.

— Бо хоча б хтось тут не хоче відкрити тебе викруткою.

Брам саме зайшов у кімнату. Зупинився.

— Що?

Усі подивилися.

— Нічого, — сказала Еда.

Він помовчав.

— Добре.

Нелла прикрила очі.

Брам приніс новину. Насправді дві. Перша була про черевики. Їх вдалося врятувати. Він повідомив це серйозно. Еда привітала. Тея не прокоментувала. Друга була гірша.

— У нижньому медичному секторі відкрилися двері.

Сорель повільно поклала крейду.

— Які?

— Яких раніше не було.

Нелла подивилася на нього.

— Чорні?

Брам кивнув. Еда одразу:

— Ніхто туди не йде.

Брам сказав:

— Уже пішли.

Усі заговорили одночасно. Сорель перекрила:

— Хто?

— Мерет. Ректорка. Майстер Дорн.

Нелла здивувалася.

— Твій батько?

— Так.

— Чому?

— Матеріал.

Звичайно. Брам додав:

— І двоє охоронців.

Еда була незадоволена кількістю дорослих, яких усе одно не контролювала.

— Навіщо ти тут?

— Мене не пустили.

Нелла подивилася.

— І ти послухався?

Брам образився.

— Це ректорка.

— Мене це ніколи не зупиняло.

— Я знаю.

Сорель глянула на Неллу.

— І це не похвала.

— Я теж знаю.

Брам дістав із кишені складений клаптик паперу.

— Мерет просила передати.

Нелла взяла. Три слова.

НЕ ВИХОДЬТЕ З ЛІКАРНІ.

Під ними іншим чорнилом:

ОСОБЛИВО ВЕНН.

Нелла подивилася на Брама.

— Це вона?

— Другий рядок — так.

— А перший?

— Ректорка.

— Видно.

Сорель забрала записку.

— Виконуємо.

Еда сказала:

— Я навіть не сперечатимуся.

Усі повернулися.

— Що?

— Я сказала — не сперечатимуся.

Нелла відчула справжню тривогу.

До обіду нічого не сталося. І саме тому всі стали нервовіші. Сорель працювала. Тея допомагала. Ісса спала. Брам розібрав свої черевики вдруге, хоча вони вже висохли. Еда знайшла на кухні нитку міцнішу за попередню й перешила шов на спідниці. Нелла читала одну сторінку підручника п’ять разів і не запам’ятала жодного слова. Леон мовчав. Не зникав. Вона відчувала це. Просто не говорив. Близько полудня Брам раптом сказав: