Глава 6. Те, що дракони записали інакше

Повернувшись до лікарні, Нелла чекала, що її покладуть. Сорель зробила гірше. Посадила за стіл.

— Навіщо?

— Хочу подивитися, що з вами буде, коли ви просто сидите.

— Я й раніше сиділа.

— Не після того, як серце двічі вирішило працювати в різних режимах.

Нелла подивилася на стілець. Він був дерев’яний, із низькою спинкою й трохи хитався.

— Це точно медичне обладнання?

Сорель уже розкладала перед собою папери.

— Не падаєте?

— Поки ні.

— Значить, підходить.

На цьому розмова закінчилася. Нелла сіла. Еда — поруч, але не надто близько. Після коридору з водою вона стала мовчазнішою. Зняла мокрі черевики, поставила їх під батарею й тепер сиділа в чужих вовняних шкарпетках, які їй дала Марна. Шкарпетки були червоні, одна коротша за другу. Еда кілька разів дивилася вниз, ніби особисто ображалася на їхню нерівність, але нічого не казала. Тея займалася Іссою.

Фейрі лежала на животі на сусідній кушетці, обличчям у складену ковдру. Праве крило Сорель розправила на темній тканині й наказала нікому не торкатися. На прозорій поверхні тяглася біла смуга — не тріщина, радше залом. Коли Ісса намагалася ворухнутися, крило дрібно тремтіло. Брам стояв поруч із нею й нічого не рахував. Це турбувало Неллу більше, ніж могло б. Арден зник. Не зовсім. Він сказав Сорель, що піде переодягнутися, бо з нього тече на підлогу, а вона відповіла, що це перша розумна думка, яку він висловив за вечір.

Нелла не знала, чи він повернеться. Їй хотілося, щоб повернувся. І це теж дратувало. Сорель сіла навпроти.

— Пульс.

— Знову?

— Так.

Нелла простягнула зап’ясток. Цього разу професорка рахувала довго; годинника не потребувала, лише тримала пальці й час від часу трохи змінювала тиск.

— Краще, — сказала нарешті.

Еда одразу:

— Наскільки?

Сорель глянула на неї.

— Достатньо, щоб я не робила нічого прямо зараз.

— Це називається «краще»?

— У медицині часто.

Еда не була задоволена. Але вже зрозуміла: від Сорель іншої форми заспокоєння не буде.

— Що саме сталося? — запитала вона.

Сорель не поспішала. Зняла пальці з Неллиного зап’ястка, потім підсунула собі чистий аркуш.

— За тим, що ми бачили, її організм змінив реакцію на занурення. Серце сповільнилося, кров менше йшла до кінцівок, дихання…

— Я не дихала, — сказала Нелла.

— Саме.

— І мені не хотілося.

Сорель зупинилася.

— Взагалі?

Нелла згадала воду. Спершу холод, потім дивну ясність. Іссине крило. Гак. Повільне серце.

— Ні. Тобто я знала, що повинна. Але тіло не просило.

Сорель записала. Тея підняла голову від Ісси.

— Скільки була під водою?

— Не знаю.

Брам озвався, не обертаючись:

— Тридцять сім секунд до того, як виринула Ісса. Нелла — сорок одна або сорок дві.

У кімнаті стало тихіше. Нелла подивилася на нього.

— Ти рахував?

Брам знизав плечима без звичного виразу «це очевидно».

— Так.

— Чому?

Він довго нічого не казав. Ісса ворухнула головою.

— Він думав, ти не виринеш.

Брам подивився на неї.

— Іссо.

— Що?

— Не треба.

Фейрі знову поклала щоку на ковдру. Нелла відвела очі.

— Сорок секунд — це не так довго.

— Для спокійного занурення, — сказала Сорель. — Але ви перед цим бігли, змерзли, були налякані, а під водою працювали руками. І найважливіше — після виходу ваш організм не повернувся в нормальний режим одразу.

Еда сиділа дуже рівно.

— Воно може повторитися?

— Так.

Сорель сказала це без паузи. Нелла навіть була вдячна.

— Коли?

— Не знаю.

— Це дуже широке поле.

— Так.

— Можна хоча б приблизно?

— Якщо знову активуються дві несумісні реакції.

Нелла сперлася ліктями на стіл.

— Тобто я можу втратити свідомість, якщо одночасно злякаюся й опинюся у воді?

— Можете й без води.

Нелла підняла голову. Еда тихо сказала:

— Сорель.

— Ви просили правду.

— Я просила не робити з цього змагання.

Сорель трохи відхилилася на стільці. Погляд у неї змінився. Не образився. Скоріше визнав удар.