Глава 2. Те, чого немає в журналі

До ректорки вони не дійшли. На другому поверсі їх зупинила вечеря. Не їхня. Хтось із Дев’ятого залу вирішив, що ведмежого перевертня, який заснув під столом, не варто будити, і поніс його до кімнати разом зі скатертиною. На сходах скатертина зачепилася за різьблений виступ. Перевертень прокинувся вже в повітрі, не зрозумів, де він, і вхопився за найближче. Найближчим виявився світильник. Тепер світильник лежав на сходах, перевертень сидів на підлозі, а двоє старшокурсників сперечалися, хто за це платитиме.

— Я його не ніс, — сказав один.

— Ти тримав ноги.

— Ноги не важать стільки, скільки решта.

— Вони його ноги.

Мерет зупинилася. Нелла теж. Брам обійшов уламки світильника з боку й присів.

— Не чіпай, — сказала Мерет, не повертаючись.

Він уже підняв бронзове кільце. Поклав назад. Тея дивилася на перевертня.

— Ти головою вдарився?

— Не знаю.

— Це не відповідь.

Хлопець помацав потилицю.

— Тоді, мабуть, ні.

Тея підійшла. Нелла залишилася біля стіни. Розрізана долоня почала свербіти. Не боліти — саме свербіти. Вона затиснула її пальцями другої руки, щоб не чесати. Арден помітив. Нічого не сказав. Мерет сказала старшокурсникам:

— Приберете.

— Пані Мерет, він…

— Уранці принесете записку майстру Герну.

— Але…

— Обидва.

Вони замовкли. Мерет рушила далі. За кілька кроків озирнулася.

— Венн.

Нелла стояла там само.

— Тея ще…

— Вона знайде дорогу.

Тея, не піднімаючи голови, сказала:

— Іди.

Вона вже світила перевертню в очі маленьким кристалом.

— Якщо знудить — на бік, — сказала комусь.

— Мене не знудить.

— Я не з тобою говорила.

Нелла пішла. Брам затримався на секунду біля розбитого світильника. Потім догнав.

— Кільце тріснуло ще до падіння.

Мерет не сповільнилася.

— Мені це навіщо?

— Якщо майстер Герн виставить їм повну вартість, це неправильно.

— Орд.

— Я просто кажу.

— Не кажи.

Брам замовк. Через пів коридору тихо додав:

— Але тріснуло.

Нелла почула. Мерет, мабуть, теж. Вона не відреагувала.

Ректорка жила не в ректорському кабінеті. Нелла цього раніше не знала. Мерет повела їх повз знайомі двері з мідним гербом, далі вузьким коридором, яким студенти зазвичай не ходили, і постукала в маленькі темно-зелені двері. Зсередини сказали:

— Якщо знову кухня, до ранку.

Мерет відчинила.

— Не кухня.

Ректорка сиділа за круглим столом у домашньому халаті й читала три аркуші одночасно. Нелла зупинилася на порозі. Волосся ректорки було розпущене. Це виглядало неправильно. Не негарно. Просто Нелла досі була впевнена, що ректорки народжуються з високою зачіскою, ключами від Академії й готовим розкладом дисциплінарних стягнень. На столі стояла тарілка. На ній — половина яблука й сир. Ніж лежав просто на якомусь офіційному листі.

— Що сталося? — запитала ректорка.

Мерет зачинила двері.

— Нижній північний сектор відповів.

Ректорка перестала читати; очі застигли на одному місці. Брам, який уже зайшов, мало не врізався в Ардена. Нелла залишилася біля дверей. Ректорка повільно поклала аркуш на стіл.

— Кому?

Мерет подивилася на Неллу. Ректорка теж.

— А.

Неллі це «а» не сподобалося.

— Ви дуже швидко зрозуміли.

Ректорка зняла окуляри.

— Мерет не приводить студентів до мене о пів на одинадцяту, якщо вони просто розбили щось дороге.

Брам подивився на Неллу. Вона не відповіла.

— Сідайте, — сказала ректорка.

Стільців було три. Їх прийшло п’ятеро. Мерет залишилася стояти. Арден теж. Брам сів відразу. Нелла подивилася на нього.

— Що?

— Нічого.

Вона сіла навпроти ректорки. Потім пошкодувала: стілець був надто низький. Тепер ректорка дивилася трохи згори. Можливо, навмисно.

— Розповідайте, — сказала вона.

Нелла глянула на Мерет.

— Все?

— Те, що сталося.

— Це різні обсяги.

Мерет потерла перенісся. Ректорка взяла яблуко.

— Почніть із того, чому ви були нижче складу.

Нелла почала. Не з Леона. З коробок. Це здавалося безглуздим, але інакше не виходило. Північний склад. Облік. Металевий край. Кров. Стіна, якої не мало бути. Сходи. Брам двічі хотів щось вставити. Обидва рази Мерет дивилася на нього. Другого разу він дістав із кишені маленький записник і почав писати. Ректорка не перебивала. Яблуко з’їла до половини. Коли Нелла дійшла до дверей із чорним кругом і дев’ятьма лініями, ніж ректорки торкнувся тарілки й залишився там.