Доповідь

  Довгі стіни гілчастих тополів, перемінних з порожніми полями, та їдкий запах бензину в старенькому автобусі, який підстрибував ледь не на кожній ямі.

  Такою була моя поїздка до Чемерівців, куди направили мене Ви.

  В цьому малому містечку був коледж медичний, та не до нього треба мені в цю зимову пору. Приїхав сюди, щоб дослідити загадку про яку я розпитував в одного місцевого студента.

  Хлопець трохи лякливим був та все ж розповів:

  - На краю міста, на пагорбі, в тій стороні...  Будинок в лісі кривому похилившись на бік у тіні живе. Батьки цим літом поселили мене там на час навчання. Правив там усім старий дідо, який постійно вночі щось шарудів на подвір’ї.

  Розповідь була наче звична байка студентська, діди всілякі бувають та юнаки всіляке вигадують. Але дещо мені в його розповіді дійсно згодилось та привело туди куди треба.

  Хлопчина лякався того розповідати простими словами й натяками я його зрозумів. Мова була про якихось древніх чортів, що по ночах приходили в ліжко до нього  й після танців над тим та сміхів бралися кусати його. Звісно він не витримав і якомога скоріше переселився до свого колеги, що лиш сміявся з тієї "дитячої казки".

 - Зрозуміло — відповів по завершенню я. - Ти хлопче, не бійся, це те що я шукав і з чим маю розібратись.

  Він аж здригнувся.

  - А хто ви такий? - тільки зараз вирішив він про це запитати.

  Звісно я йому нічого не відповів, ніхто не має знати що я Дослідник й працюю в секретній організації. Тому надягнувши свої рукавички я піднявся й пішов шляхом своїм щезнувши в люді.

  Під морозний вечір, коли запалили ліхтарі я дістався туди. До тої хати на пагорбі, що в лісі кривому похилена. Ба навіть побачив я там господаря — діда старого, що й дійсно шарудить на подвір’ї.

  Старий наче був вже дурним — навколо мороз та він у простенькій сорочці закидував вилами сіно на купу.

  Він побачив мене та щось бурмотавши підійшов до хвіртки.

  - Ну, чого притяглись в таку пору сюди? Я вже кімнату не здаю, сезон закінчився.

  Оглянувши діда з голови до ніг я вирішив що найкраще буде витягти й показати йому Знак. І це дійсно спрацювало, старий нахилив в мою сторону вила та у лиці різко змінився.

  - От кого так це Вас мені тут не треба! Йдіть звідси геть, поки не викликав поліцію! - дід сплюнув, стромив вила у землю гостряками до мене й пішов до своєї похиленої хати.

  Коли він гримнув дверима наче вітер завив і тоді, в темряві вечора я розгледів химерні дерева, що вростали й росли одне крізь одного. Я побачив, що місяць росте й підіймається над будинком. Диму та світла не було та й що там казати — у відчинених вікнах ніхто не ходив й хатина наче пішла в часів забуття.

  Але я відчув. Відчув як хтось з тих дерев спостерігав, а коли місяць піднявся повище то здалося як з тої копиці сіна за мною тягнеться кігтиста  рука.

  В цей момент відчув на серці своєму я страх, хоч це і звичайно для нашої справи. Коли тільки но обернувся то ледь не помер з переляку — весь час позаду мене стояла старенька, згорблена бабця.

  - А ну-но, відкрий бабці хвіртку. - сказала вона.

  Не знаю чому, але я підкорився й відкрив. Вона увійшла на подвір’я прихопивши із собою дідові вила й так само зникла в цьому заклятому домі.

  Звісно я втік до тої квартири про яку Ви мені написали й розмістившись там я прийнявся писати про допомогу, адже якщо тієї бабці я не відчув — значить там коїться щось з чим я сам-один навряд зможу боротись.

  Кілька днів я очікував на колег із Хмельницька та був радий кого Ви мені надіслали — справжніх професіоналів й майстрів нашої справи, не то що я — звичайний Дослідник. Схоже Агенство більше ніж я знає про справу з тим домом, якщо їх надіслали, еге ж?

  Декілька днів, згідно з планом, я спостерігав за тим стареньким будинком. Та помітив, що після того, як я вперше там був - ніхто із будинку не виходив, а купа сіна того наче більшою стала. Звісно спостерігав я не сам, мене прикривав Майстер у справах Чуттів, щоб до нас ніхто потай не підкрався й не помітив.

  Як на мене, спостереження були хоч і необхідними та залишались марними, до початку Дій 13 січня, хата лишала вигляд забутої в часі.

  А тепер про події 13 січня.

  План ми давно вже обговорили й знали що хто робитиме та чого нам очікувати, звісно вперед мав йти я — як Дослідника така моя праця.

  Прийшли ми глибокої ночі на 13 січня, місяць був у повній тому в нас і в нашого ворога Сил було повно. Зимовий вітер погойдував криве гіляччя дерев, копиця сіна, накрита вже снігом, стояла поряд з вилами, та хата лишалась віддана чорноті й місячне світло не могло освітити її.

  Оглянувшись та обшукав все подвір’я ми не знайшли жодних знаків призову чи явлення чортів, про яких розповідав мені той хлопчина. Та що там казати — навіть на дверях ніякого захисту чи прокльону.

  Тому ми легко втрьох увійшли, оглядаючись по сторонах й слідкуючи за тим, аби хвіртка позаду нас не зачинилась. Її власне погойдував вітер, але закрити не міг бой Майстер з Креслень щось на ній намалював.