19

Кірін

— І обов’язково було кликати цю… — крізь зуби прошипіла Луїза, не відводячи погляду від Ясмін, яка жваво щось обговорювала з Кармен, широко жестикулюючи та раз у раз торкаючись її руки. — Цю?!

Я хмикнув, хитнувши головою, і зробив кілька неквапливих ковтків віскі. Напій розлив приємне тепло в грудях, але відчуття напруги між мною та Луїзою нікуди не зникло. Сьогодні день народження Вікторії, і Камілло мав привезти її сюди з хвилини на хвилину, щоб влаштувати їй справжній сюрприз.

— І що ти хочеш почути від мене? — спокійно запитав я, знизавши плечима, перш ніж відставити склянку на барну стійку.

Луїза скривилася, її губи натягнулися в роздратовану посмішку.

— Принаймні підтримати мене, — промовила вона, схрестивши руки на грудях.

— Лу, вона подруга багатьох із нас. Подобається це тобі чи ні…

Я не встиг договорити, як вона вистрілила в мене злісним поглядом, у якому, крім роздратування, читалося ще й розчарування. Не сказавши більше ні слова, вона круто розвернулася на підборах і пішла до столу, гортаючи щось у телефоні.

Я важко зітхнув і знову потягнувся до склянки.

— Де Бореллі так довго? — несподівано запитав Ніно, так само як і з’явився поруч, немов привид.. — Я вже втомився чекати.

— Ти знаєш, у нього сьогодні змагання були, — відповів я, обертаючи склянку в пальцях. — Дорога займає час.

— Ну, міг би й пропустити якийсь там етап заради такого свята дружини, — спокійно промовив Ніно, недбало посміхнувшись.

— А ти б пропустив?

Я підняв брову, уважно вдивляючись у його обличчя.

— Так, — не вагаючись відповів він. — Я схожий на того, хто сказав би «ні»?

Я ледь помітно посміхнувся, похитавши головою.

— Гадаю, ти схожий на того, хто сказав би «так», навіть якби я тебе й не питав.

— І я про це, Раймондо, — він поплескав мене по плечу, зухвало всміхаючись. А потім його очі раптом загорілися. — О! Здається, вони вже прийшли. Ходімо.

Я кивнув і попрямував до входу разом із ним.

І ось, як тільки Вікторія ступила на терасу, простір вибухнув оплесками та радісними вигуками. Її здивоване обличчя треба було бачити! А Камілло, цей хитрун, стояв поруч із нею з такою ж безневинною посмішкою, наче це не він до останнього моменту удавав, що «нічого не знає».

— Сюрприз! — закричали ми всі разом.

— Що?.. Як?.. — Вікторія розгублено переводила погляд із нас на Камілло, її очі блищали від щирих емоцій.

— Ти думала, що я не знав? — він підморгнув їй, ніжно обіймаючи.

Брехун. Та ще і який актор!

— Не міг цього допустити, — додав він, стискаючи її в обіймах.

Я закотив очі, утім мовчки усміхнувся, спостерігаючи за цією сценою.

І поки ледь не всі танцювали, я сидів за столиком, розмовляючи з П’єром про нещодавній матч нашої збірної. На щастя, бодай він, з усієї цієї компанії, також обожнює футбол, як і я. А не як Камілло — теніс, а Ніно — бокс.

— Взагалі, я вважаю, що суддю підкупили! — обурено вигукнув П’єр, майже розмахуючи руками, ніби показуючи траєкторію м’яча. — Там точно не було офсайду! А він всюди його шукав. Всюди!

— Та-ак! Я теж помітив це! — підхопив я, тягнучись до своєї склянки. — Не найкращий матч, але добре, що наші виграли.

— Бодай щось, — він важко зітхнув, схрестивши руки на грудях. — Я відійду на хвилинку.

Я лише кивнув, переводячи погляд на друзів, які весело танцювали під одну з латинських пісень. Ніно, здається, вирішив стати місцевою зіркою — рухався так, ніби це була фінальна сцена його власного мюзиклу. Його азарт, пластика, ця невимушена енергія… Він завжди був таким. Король вечірок.

— Сумуєш?

Я повільно перевів погляд на Ясмін, яка несподівано опинилася поруч. Її губи ледь помітно розтяглися в усмішці, а в погляді виблискувало щось… знайоме. Вона явно була трохи напідпитку.

— Можливо, — відповів я, роблячи ковток віскі. — У тебе є ідеї, як мене розвеселити?

Ясмін широко усміхнулася, знизавши плечима.

І, можливо, колись ця усмішка викликала б в мені спалах почуттів. Проте зараз… зараз я не відчув нічого.

— Вирішила запитати, як у тебе справи? Ми давненько не бачились з тобою.

— Вирішила поцікавитися, як у мене справи? Ти ж відпочивала на Сицилії, тому й не бачились, — я натягнув усмішку, ковзнувши поглядом танцмайданчика.. і чомусь мої очі швидко знайшли Луїзу.

Вона танцювала разом із Вікторією, сміючись так щиро, що здавалося, час навколо неї йшов повільніше. Її рухи були легкими, невимушеними. Вона світилася. Як ніколи.

— Та-ак.. там було так весело! Ти навіть не уявляєш, кого я зустріла….

І чесно кажучи, я майже не чув, що Ясмін мені розповіла, кого вона там бачила, чи зустріла, чи ще щось.. Причиною була гучна музика, а можливо, й моє «небажання» її слухати. Я мовчки кивав щось, удаючи зацікавленість. А сам спостерігав за Луїзою… її танцями.. рухами… її посмішкою.