16

Луїза

Мій будильник тихо задзвенів, і я крізь дрімоту простягнула руку, намацуючи його десь поруч. Тільки-но натиснула кнопку, щоб вимкнути звук, як відчула легке поколювання в скронях. О, ні… схоже, дегустація віскі Кіріна була не найкращою ідеєю. Я потерла пальцями лоба, намагаючись остаточно прокинутись. І власне…

— Кірін! — я різко піднялась у сидяче положення, розплющуючи очі й швидко озираючись навколо.

Кімната була незнайомою. Ну принаймні не тією, в якій я заснула. Я точно пам’ятаю, що задрімала у вітальні, розмовляючи з ним, і…

Я провела рукою по ковдрі, наче це могло допомогти згадати, що сталося після. Чорт забирай, Раймондо, ти що, приніс мене сюди на руках?

Зітхнувши, я піднялась із ліжка, швидко привела себе та кімнату до ладу й вийшла у коридор. Запах свіжої випічки та кави вже наповнював простір, а знизу доносились неголосні голоси. Очевидно, я не була єдиною, хто прокинувся.

Спустившись на кухню, я помітила, що біля стільниці стояла мама Кіріна, нарізаючи фрукти на блюдце. Вона зосереджено працювала ножем, не звертаючи уваги на мою появу.

— Добрий ранок, — я привіталася досить гучно, щоб привернути її увагу. Жінка різко обернулася, і в її очах на мить з’явилося щире здивування, змішане з чимось… майже невимовним.

— Добрий… — протягнула вона, уважно оглядаючи мене, ніби намагаючись переконатися, що я справді тут. — Кірін не попереджав, що в нього хтось залишився на ночівлю… Вибач.

— О… Все гаразд, — я натягнуто посміхнулася, раптово відчувши, що починаю нервувати. Чому я взагалі так реагую? І чому її тон такий… недовірливий? — А де Кірін?

— Ох, — вона зітхнула, повертаючись до своєї справи. — Здається, все ще спить. Але ти можеш його розбуд…

Проте я вже не слухала її. Авжеж, я збиралась розбудити Раймондо навіть без прохання, чи пропозиції його мами.

Я обережно відчинила двері до його кімнати й одразу ж зрозуміла, що він навіть не думав прокидатися.

Кірін лежав на животі, обличчям повернутий до вікна, а руки були закинуті за голову. Штори щільно прикривали світло, але я все одно змогла розгледіти рельєфні м’язи його спини, які чітко окреслювалися під тонкою тканиною простирадла.

Я нервово видихнула. Гаразд. Він сам винен, що вирішив проспати.

Я підійшла ближче до ліжка, схопила найближчу подушку й доволі сильно вдарила ним Кіріна по плечу. Він різко здригнувся, повертаючись до мене з розпатланим волоссям і абсолютно сонним, і водночас розгубленим поглядом.

— Ти щойно вдарила мене подушкою? — його голос був хрипким після сну, а одна брова піднялася вгору.

Я широко посміхнулася, махаючи йому пальчиками.

— Добрий ранок, Раймондо.

Кірін кліпнув, ніби намагаючись зрозуміти, що відбувається, а потім, не знайшовши достатньо сил сперечатися, знову впав головою на подушку.

— Можливо, ти думав, що я маю бодай якусь совість і не зможу тебе розбудити, проте… — я хитро нахилилася ближче. — На жаль, ти помилився.

— Луїза… — простогнав він, навіть не піднімаючи голови.

— Що?

— Котра година взагалі?

— Майже восьма.

Він тихо видихнув, сховавши обличчя в подушку.

— Я зазвичай тільки о восьмій встаю.

— Зазвичай, ти й гостей не кличеш на ночівлі, слонику, — я насмішкувато посміхнулася, схрестивши руки на грудях.

— Ти що, серйозно зараз? — Кірін ледве підняв голову, перевівши на мене ледачий, трохи роздратований, утім все ще сонний погляд.

— Авжеж, — я підняла подушку, ніби збиралася вдарити його ще раз, проте він швидко схопив мене за зап’ястя, не дозволяючи цього зробити. — Ой, який швидкий, — я хмикнула.

— Лу, — він зітхнув, все ще не відпускаючи мою руку. — Дай мені хоча б ще п’ять хвилин.

— Ні, — цілком твердо відповіла я.

— Чому?

— Бо ти вчора обіцяв мені каву.

Кірін закотив очі, але, здається, здався, бо нарешті сів на ліжку, розтріпуючи рукою волосся.

— Тільки ти могла підняти таку драму через каву.

— Я просто знаю свою ціну, Раймондо, — я зухвало підморгнула, а він посміхнувся, дивлячись на мене довше, ніж… потрібно. А потім, не кажучи більше ні слова, нарешті піднявся з ліжка й потягнувся, від чого його плечі ледь не хруснули. Я тільки хмикнула, схрестивши руки на грудях. — Давай, слонику. Час варити мені каву.

Кірін глибоко зітхнув, провівши долонями по обличчю, ніби намагаючись остаточно прокинутися. Його волосся було розтріпане, а легка ранкова неголеність додавала йому ще більш неохайного, однак чомусь… до біса привабливого вигляду.

Я збиралася додати ще якийсь саркастичний коментар про його небажання вставати, але слова буквально застрягли в горлі, коли я випадково опустила очі на його оголений торс...

Ого.

Я різко відвернулася, зробивши вигляд, що мене страшенно зацікавиd інтер'єр в його кімнаті. Ось, наприклад, на полиці стоїть цікава книга. Яку я навіть не можу прочитати, бо не бачу назви.