Епілог

                                          Епілог

П'ять років потому...

-котики мої, обід готовий,- кричу з кухні, і вже за мить в кімнату влітають два біляві вихори.
-мамо, а сцо ти плиготувала?- на мене дивляться одразу чотири  пари улюблених допитливих оченят.
-сьогодні у меню овочевий супчик і курочка, будете їсти?- з ентузіазмом киваючі голови стали мені відповіддю.
Цим янголятками всього по чотири роки. Макарчик і Катя народилися рівно через рік після весілля. Пам'ятаю той погляд Ореста повний радості і страху, коли ми почули плач наших малюків. Тоді я вже вдруге побачила його сльози: вперше - на нашому весіллі.  В той момент він був такий вразливий. Не заспокоївся поки не обцілував моє обличчя повністю.
Про дітей ми почали думати ще до весілля. Ділилися своїми думками, порівнювали наші погляди на виховання. Одразу дійшли спільної думки, що у вихованні дітей будемо враховувати думку одне одного, а не грати у гру "добрий і злий поліцейський". До самого зачаття ретельно підготувалися: здали всі потрібні аналізи, і коли лікар дав зелене світло почали плідно працювати, а вже через місяць я вручала коханому коробочку з тестом і бодік з написом: "Тату,  скоро зустрінемося". Для нас обох це було приємною несподіванкою, бо ми і подумати не могли, що все вийде так швидко та й одразу двоє. Пам'ятаю, після першого УЗД скринінгу Орест цілий день ходив з посмішкою від вуха до вуха, не забуваючи затискати мене в обіймах при нагоді.  Тоді ми думали, що це вже межа щастя, але як ми помилялися. Коли з'явилися двійнята, ми зрозуміли, що щасливішими ніколи й не були. Так, спочатку було важко вставати вночі, але ми стали підтримкою одне одному і вставали по черзі. Орест навіть на роботу не ходив перший місяць, перетворившись на суцільну підтримку для мене та на турботливу квочку для дітей.  Я навіть жартувала, що в нього материнський інстинкт працює краще ніж у мене. 
Батьки Ореста раділи онукам не менше за нас. Вони навіть пропонували переїхати до них не перший час, але ми відмовилися. Хотілося переживати всі приємні клопоти разом і в нашому домі.
-кохана, я вдома,- з коридору почувся голос Ореста і Макар з Катею наввипередки побігли зустрічати тата.
- привіт,- цілую колючу щоку і обіймаю одразу всіх трьох, бо діти вже повилазили на руки, як мавпочки.
-тату, тату, мама такий сюпцик смачний плиготувала, хочеш їсти з нами?- налітає з питаннями Катя, поки Макар лише обіймає чоловіка за шию.
Хоча вони народилися разом, але характери в них різні, як і зовнішність. Катя татова донечка, як характером, так і зовнішньо, а Макарчик схожий на мене. Він спокійний,  тим часом як Катруся справжня непосида. Але вдвох вони ще той гримучий коктейль.
-ну якщо супчик, тоді звісно,- посміхається і міцніше обіймає дітей.
Хто ж знав, що пішовши в клініку полікувати зуб, я не тільки позбудуся свого страху, а й знайду своє щастя.

 

Ну що, дорогі читачі, на такій ноті закінчується історія Ореста і Поліни. Бажаю вам всім знайти своє щастя. Миру всім нам і до нових зустрічей 🤍