Розділ 29

Розділ 29
Минули два місяці...
 

Орест
 

-ну не хвилюйся ти так. Ти ж не до піраній в гості їдеш. Все буде добре, мої батьки нормальні люди, ніхто на тебе не образить і не скаже кривого слова,- пробую заспокоїти кохану жінку, яка від переживань тремтить як осиновий лист. Якщо завжди мої обійми давали найкращий ефект спокою, то сьогодні діють лише в пів сили,- не думав я, що ти така боягузка:спочатку мене боялася, в кабінет треба було затягувати, а тепер від перспективи знайомства з батьками шарахаєшся.
-по-перше,- супить свого милого носика і тицяє пальцем мені у груди,-боялася я не тебе, а стоматологів в цілому, а, по-друге, міг би і швидше повідомити, що ми запрошені на вечерю, а не збивати мене з пантелику заявою, що ми за пів години виїжджаємо,- складає руки на грудях і прямує до шафи з речами.
- ну і що б це дало? Можливість здимидіти куди подалі? Е ні, дякую. Я вже жалію, що не сказав тобі ще пізніше, тоді твоїх нервів пішло б у рази менше. До речі, якщо ти боїшся, що матір на порозі нас зустріне з бор-машинкою, а тато - з уколами, то можу тебе запевнити, що такого в нас вдома точно немає,- ледве ухилявся від імпровізованої кулі, скрученої з футболки,- промахнулася,- дражню свою скалку.
-міг би з мене і не знущатися,-здається дотепники з мене ніякий, бо в очах моєї дівчинки вже збираються сльози. Треба рятувати ситуацію.
-маленька, ну ти чого. Вибач, я більше так не буду,- пригортаю її до себе,- як тобі домогти?
-я не знаю що мені вдягнути і в мене вже не вистачає часу на макіяж, а треба ще волосся вирівняти,- довірливо тулиться до мене і повідомляє про глобальну проблему. Ну що ж, сьогодні побуду феєю краси. Чого ж не зробиш для коханої?
-так, зараз ми все швиденько будемо виправляти,- бігаю очима по вмісту шафи і знаходжу потрібну мені річ.- Я знаю, що тобі одягнути,-тягнуся до ніжно- блакитної сукні,- ось, в ній ти виглядатимеш неперевершено. Хоча я б твою фігуру нічим не прикривав, але в такому випадку нам доведеться залишитися вдома,- пустотливо підморгую дівчині і притискаю тісніше до паху, в якому вже все у вогні. Полінка густо червоніє і за компліменти я отримую штурхан під ребра, потім мене ще  й за двері виставляє, ніби я там чогось не бачив. Дивна вона якась.
Після запрошення заходжу назад і мені вручають гарячу праску для волосся. Сьогодні доведеться побути ще й перукарем.
Отримавши настанови не спалити волосся, приступаю до роботи, знаючи, що за промах мене чекає жорстоке покарання - бита дупа.

 

Поліна

Колись я точно приб'ю цього хлопця. Ну скажіть ви мені як можна сказати мені про вечерю з батьками за пів години до виходу з дому?! Ну як, як я маю постати перед батьками Ореста? В образі домовичка з мультфільмів?  Поки я літаю  по хаті, мов всраний віник, коханий намагається мене переконати, що я гарна завжди. Я йому вірю, та й із самооцінкою в мене все добре, але хотілося б справити гарне враження на його батьків. Знаю, що вони хороші, бо виховати такого сина могли лише найкращі.  Я знайома з цими людьми лише заочно: якогось вечора Орест говорив з ними по відеочату, а я зайшла в кімнату взяти необхідний одяг. Добре хоч не в рушнику, а в халаті, але і той прикривав небагато. Було соромно до печервонілих вух, але я мужньо підійшла привітатися. Правда привіталася і зникла з виду, бо якщо мами хлопця я соромилася менше, бо та здавалася доброю жінкою, навіть мала якусь схожість із самим Орестом, попри нерідну кров, то тато на вигляд був суворим чоловіком, який, здавалося, не оцінить таку мою поведінку. Відтоді при кожній розмові мені передавали привіт і цікавилися як у мене справи. Мама Ореста навіть їжу нам передавала декілька разів, за час, що ми живемо разом.
Так, я погодилася на пропозицію коханого жити разом і ми вже офіційно живемо разом цілий місяць. Спочатку я вагалася, бо життя разом - це певні обов'язки і відповідальність, боялася, що без цих трепетних моментів очікування зустрічі, наші хиткі почуття зазнають краху під тиском постійної рутини. Але хлопцеві вдалося мене потрохи переконати. Спочатку я залишалася лише на ніч, а згодом привезла деякі баночки. А ще пізніше незчулася, як позитивна  відповідь на питання переїзду стала просто формальністю,  бо, по факту, майже всі мої речі були вже в квартирі Ореста.

-кохана моя, скажи мені, чого саме ти боїшся? ,- запитав Орест, коли вкотре вловив моє нервове тремтіння.
-я не знаю, мені просто хочеться показати себе з кращої сторони. Я вже опозорилася раз,- вкотре згадую про невдале перше знайомство.
-я вже тобі казав, ніхто не сприйняв це так гостро, як тобі здалося. Мама, напевно, навіть не помітила, бо була зацікавлена, хто ж там вкрав серце її сина, а батько, якщо і звернув увагу, то точно нічого поганого не подумав.
Його слова мене трохи заспокоїли, але рівно до того моменту, коли ми під'їхали до будинку батьків Ореста.
Хлопець, як справжній джентльмен, відкрив мені двері і взяв мою тремтячу долоньку у свою. Ми навіть до воріт не дійшли:
-так більше продовжуватися не може,- я миттю опинилася притиснутою до міцного чоловічого тіла, а мої вуста були накриті вимогливим поцілунком. Я навіть пискнути на встигла,- запам'ятай раз і назавжди, я кохаю тебе, тому жодне враження батьків не вплине на наші стосунки. Та я впевнений на всі тисячу відсотків, що батьки приймуть тебе як рідну доньку. Прошу, не бійся, я завжди поруч, тримаю тебе за руку. Викинь ці страхи з голови, домовилися?-мене вистачило лише на кивок головою, але цього йому було достатньо.

 

Добрий вечір, дорогі читачі! Я знаю, що немає мені ніякого виправдання, бо з продовженнями до цієї історії  біда, але скажу чесно, що на це були свої причини. Рада, що ви не видаляєте книгу з бібліотеки і чекаєте на нові розділи, мені дуже приємно❤️. Хочу вкотре вибачитися за нерегулярні проди, знаю, що сюжет книги призабувається за час відсутності нових глав, але викласти хоч щось раніше не могла, бо просто не мала готових чернеток, а для їх написання потрібен час. Буду старатися працювати над наступними розділами, а поки ловіть хвилюючий момент у житті нашої новоспеченої пари.