Розділ 25

Розділ 25

Стертих зубів і сталевої витримки - ось чого коштувало мені зупинити свої пальці на її стегні, коли я майже відчув на дотик тканину її білизни. Це було надзвичайно важко, вгамувати своє збудження. В голові я згадував усіх беззубих дідусів і бабусь, аби перестати думати про тканину Поліниних трусиків. Її близькість зводить мене з розуму, здається, що за час нашого спілкування я підсів на неї, як на найсильніший наркотик, але цієї залежності позбуватися я не хочу. 
Благо, хоч їжа допомогла відволіктися і думати про щось інше. За легкими розмовами про дитячі захоплення і хобі ми просиділи годинки дві. 
Переважно мені важко відкритися людям, але з Поліною слова самі виходять назовні. Ми якраз вмостилися в альтанці і закуталися в плед, який я також притягнув із собою на дні кошика. Наостанок вирішили помилуватися природою.
-а ти ніколи не мріяла стати психологом?-запитав те, що цікавило на даний момент. Мене досі дивувала її здатність розташовувати до себе людей.Я почав чекати на відповідь, трохи сильніше стиснувши дівчину в обіймах.
-та ні, я навіть і не думала пов'язати своє життя з медициною,- почала свою розповідь відкинувшись корпусом на мої груди,- а психологія теж відноситься до медицини. Якось так з дитинства сталося, що я часто хворіла, занадто часто. Постійні крапельниці, уколи, сиропи і пігулки набридли як гірка редька, навіть страх білих халатів з'явився, тому і думки про це не було. Лікарня для мене була швидше дитячим страхом, але точно не мрією. Та все ж таки і тут були суперечності. Десь років із шести я всім казала, що знайду собі чоловіка не принца , про якого всі дівчатка мріяли, а лікаря, який мене полікує і я більше ніколи хворіти не буду. Це, звичайно, було лише дитяче белькотіння, але щось в цьому є. А ти, ти завжди мріяв стати стоматологом чи кимось в цьому плані?- ставить запитання у відповідь, зазираючи на мене через плече, тим самим роблячи відстань між нашими устами мінімальною. Цьомаю солодкі губки, не втримавшись.
-ну про те, що я з дитячого будинку ти вже знаєш, отже, із самого раннього дитинства мене оточували білі халати, яких ти так боїшся, різні лікарські інструменти, тому медична справа була зі мною завжди і цікавився я нею також постійно. Спочатку це була банальна дитяча " чомучка",а потім це переросло в мою мрію, а ще згодом - у пристрасть. Ніколи не уявляв себе кимось іншим, завжди лікарем. Так, з навчанням бувало важко, а якщо ти хочеш поєднувати ще й гульки, то взагалі треш, але я старався і впорався. В цьому також є і заслуга батьків: вони спочатку допомагали мені фінансово, згодом я знайшов підробіток і від грошей відмовився. Протягом усього навчання, та й життя загалом, батьки підтримують мене у всьому. Я це дуже ціную. Вони моя опора. На початку своєї кар'єри стоматолога, я постійно йшов радитися до них. В мене наймовірно люблячі прийомні батьки.
Отак просто легка розмова переросла в час одкровень. Поліна нічого не сказала у відповідь на мою розповідь. Вона просто обережно обернулася обличчям до мене і міцно-міцно обійняла, я зробив це у відповідь. У її обіймах було затишно. Ніколи не вірив у ці всі фрази, що дім-це не обов'язково будинок, що домом може стати і людина. Для мене це завжди були лише вислови, та зараз я змінив свою думку. В її обіймах я відчуваю себе, як вдома. 
-нам час збиратися і повертатися до будиночку,- майже прошепотів у її пасма.
-а можна залишитися тут назавжди? Тут так тихо, спокійно, не хочу повертатися до шумного міста.
-я теж не хочу, але так потрібно,- я також не хотів повертатися, я б залишився тут ще на тиждень, але ми не могли,-зі свого боку можу обіцяти, що ми ще сюди повернемося.
-так? Ну тоді добре,- вона як маленька дитина, миттю підвелася і почала збирати наші речі.
Дорогою назад ми йшли, тримаючись  за руки і милувалися неповторними краєвидами. Весна господарювала повним ходом, тому всюди було зелено. В голові промайнула думка, що ми ціле літо бачимо цю зелень, але вже не милуємося нею так, як робимо це навесні.
Вже в нашому тимчасовому домі ми по черзі прийняли ванну і, приготувавшись до сну, вляглися на ліжко. Поліна лягла на моє плече і це відчувалося таким правильним, ніби ми так засинали вже не один рік. 
-Поліно?
-що?
-хотів спитати тебе ще вчора: коли я бронював будиночок, то хотів забронювати два сусідні, щоб тобі не було незручно спати зі мною в одному ліжку, але мені сказали, що є лише один, тому в мене не було вибору і я забронював один на двох. Коли ми сюди їхали, я хвилювався, що мені доведеться спати на підлозі, бо ти мене просто виженеш, через мою самодіяльність. Але ти мені і слова не сказала про те, що не маєш бажання спати зі мною в одному ліжку. Тут є якийсь підвох чи тобі справді всеодно на це?
-sos, мене розкрили,- вона хіхікнула,- ти мене розкрив, а це був такий прекрасний план, ех ти. Я цілу дорогу вигадувала план дій, як затягнути тебе в ліжко і обезчестити, але ти сам  організував нам спільне ложе.
-скажу тобі, що я не проти частини твого хитрого плану,- притиснув її трохи сильніше до себе.
-а якщо серйозно, то я тобі довіряю і не боюся спати в одному ліжку. Якби це був хтось інший, якийсь незнайомий мені чоловік, повір, я б і в одній кімнаті з ним спати не наважилася. А з тобою я почуваюся в безпеці,-і навіть потерлася носом у моє плече.
-а в якому ми статусі?- несподівано запитав дівчину, яка ошелешено завмерла після почутого. Я запитав її думку, тому, що хотів знати, як саме вона називає наші взаємини у своїй голівоньці. Я вже давно вирішив, що хочу вивести наше спілкування на новий рівень: хочу, щоб ця чарівна пані, стала моєю дівчиною, я хочу будувати з нею стосунки.
-не знаю...можливо, друзі? Але хіба друзі отак сплять разом?- у напів темряві я бачив як її розгублений погляд знайшов мене. Вона справді чекала  моєї відповіді.
-здається, ні,- я усміхнувся,-хочеш дізнатися, що я думаю про наш статус?-для чогось уточнив і після кількох кивків головою продовжив,-за весь час спілкування з тобою, я зрозумів, що зовсім не хочу з тобою дружити,- її брова поповзла вгору від здивування,-а знаєш чому? Бо я постійно хочу тебе цілувати і обіймати. Кожного разу, коли дивлюся на твоє миле личко, мені хочеться накинутися на твої губи і замучити їх поцілунками. Погодься, що друзі так не роблять. Тому я зараз роблю тобі пропозицію стати моєю дівчиною. Ти згодна?-сам не помітив, як перевернувся на бік, щоб бачити її оченята в цей момент. В її очах був цілий спектр різних емоції, а врешті вона просто схлипнула і розплакалася. Я впевнений, що тепер і в моїх очах читалося здивування, я не розумів причини її сліз, але одразу почав її заспокоювати.
-ну ти чого, я щось не те сказав?- я продумував різні варіанти. На цей вона замотала головою в знак незгоди. Причин для сліз я не бачив, тому вирішив просто закутати її в теплі обійми і шепотіти заспокійливі слова на вушко.
-я згодна,- коли сльози висохли, вона підняла на мене погляд і промовила ледь не самими губами. Я не дав їй ще щось сказати, двох слів мені було достатньо, щоб накрити її вуста своїми у ніжному поцілунку.