Розділ 24

Розділ 24

Було так приємно відчувати хватку його руки на моїй. На серці було тепло-тепло, ніби там гріло сонечко. Я поки що не розуміла, хто ми одне для одного зараз, але відчувала, що між нами вже точно не ті стосунки лікар-пацієнтка. Ну принаймні я ніколи не бачила, аби лікарі так пристрасно цілували своїх пацієнток. 
Чомусь мені хотілося стати його дівчиною і в думках я переконувала себе, що треба спитати про наш теперішній статус, але моя хоробрість десь ховалася. Ніколи не вважали себе боягузкою, але саме в цей момент я нею і була. От що він зі мною зробив і навіть не здогадується про це.
Від нашого будиночку вела вузенька стежечка до лісу, яка була засаджена різними квітами. Ідучи цією стежкою, я паралельно милувалася горами і вдихала запах хвої та квітів. 
Орест напевно вже  тут бував, бо безпомилково привів мене до  зеленої галявинки серед лісу. Тут було декілька альтанок і навіть мангал, чому я неймовірно зраділа.
-от ми і на місці,- порушив тишу Орест, поки я з відкритим ротом розглядала все навколо. Ну така неймовірна краса погляду не відірвеш, я б тут жила.
-тут так класно,- із зачудуванням вкотре промовила, а Орест лише хіхікнув. Ну і добре, більше з ним нічим не поділюся, якщо він, бяка така, сміється з моїх щирих емоцій.
Напевно хлопець побачив, як я закотила очі, бо тут же смикнув за руку в свої обійми, я встигла лише зойкнути від несподіванки.
-ну ти чого, бурундук, я ж беззлобно хіхікаю,- тихенько виправдовується, вводячи носом по моїй вилиці,- просто ти така смішна і мила одночасно,- м-так, від такого прізвиська мої брови спочатку стали хатинкою, а потім я вже й сама сміялася. 
Так ми простояли недовго, бо мій живіт перервав нам романтику. Орест знову засміявся і несподівано схопив мене на руки під мій вереск.
-що ти твориш? Відпусти мене, я сама можу іти,-пробувала обурюватися я, але хто ж то мене слухав, точно не цей неандерталець.
-ану сиди там тихо і не смикайся, а то зараз спущу на землю і відходжу по дупі, мало не покажеться,- теж мені погрози.
-це погроза чи твоє щире бажання?- замуркотіла на вухо. Ну а що, я теж не промах, нехай і його мурашки збудження полоскочуть.
-а ти нариваєшся, я бачу,-зупинився і змістив моє тіло так, щоб я могла дивитися в його пронизливі очі, в яких розповзалася чорнота збудження.
-ну що ти, тобі треба сходити до окуліста, бо в двадцять сім втрата зору це біда,-невинно кліпаю нафарбованими віями.
З якоюсь дивною усмішкою хлопець доволі легко відпускає мене, але я вже вчуваю тут якусь каверзу і не дарма. Як тільки я збираюся відійти від нього, щоб не стояти впритул, він миттю стискає мене в кільці рук і починає лоскотати. А я ж до гикавки боюся лоскоту. Ледве вирвавшись з його рук, тікаю. Ми бігали  по галявині як діти, поки не зад`ихалися.
-все, я здаюся,- піднімаю руки вгору, коли вже не можу сміятися, а легені готові вивалитися на траву від швидкого бігу.
-хух, ти мене в могилу зведеш,- хлопець також переводить дух, спираючись руками на коліна.
Виддихавшись, ми прямуємо до альтанки, де  залишили наші речі. Орест бере м'ясо і йде, а я ще риюся в речах. Надворі  південь, сонце високо в небі, але воно тут не так гріє, як біля будиночків, тому дістаю із сумки довгий светр і одягаю його поверх сукні.
Порожній шлунок нагадує про себе гучним бурчанням, тому іду до Ореста, який вже порається біля мангалу. Запах стоїть нереальний і моєму шлункові це не до вподоби. 
-о, ось ти де, а  то я вже хвилюватися почав,- приємно, що про тебе хтось хвилюється, це гріє душу і створює ілюзію важливості.
-я ще одягалася, тут холодніше,- обіймаю себе руками, що не ховається від Ореста.
-так, у лісі так завжди. Ходи сюди,- розводить руки в сторони, запрошуючи в свої тепленькі обійми. А я і не пручаюся,  слухняно обертаю руками його талію, відчуваючи тепло, яке відходить від його тіла. Зараз між нами якийсь особливий момент, який не хочеться порушувати розмовами. Зараз хочеться просто продовжувати цей обмін теплом, яке зігріває не лише тіло, а  й душу. 
Ну але це була б не я, якби не напакостила. Причаївшись в його обіймах і задурманивши голову погладжуваннями спини через футболку, обережно просовую свої холодні рученята вже під футболку і чую лише шипіння над вухом, коли таки притулюю їх до гарячого живота.
- шшш, Поліно, зараз я тобі покажу, шкідливе дівчисько,- різко притискає мене до себе спиною, зробивши захват на моїй талії однією рукою, іншою ж починає капостити.
Легенько веде рукою по нозі через виріз сукні, який доходить трохи вище ніж до середини стегна. Від дотику руки я також здригаюся, бо його руки такі ж холодні. Та цей дотик викликає не лише дрож, але й легке збудження, яке заважає нормально мислити. Відкидаю голову на чоловіче плече і просто насолоджуюся погладжуваннями холодних пальців. Він веде повільно, торкаючись розпеченої шкіри майже невагомо. Дражнить. Та всередині все одно роздмухується вогонь збудження, який я ще не готова погасити сьогодні. Не варто квапитися і переводити наші недовзаємини у горизонтальне положення. Це ми завжди встигнемо, тому навіть попри мозок-калюжку ловлю руку Ореста, яка вже майже  торкається трусиків. У волоссі губиться його тяжке зітхання, а тоді його голова лягає мені на плече. Він все ще погладжує ногу, але тепер це просто ніжні дотики, які не так будуражать кров. 
Стоїмо так ще трошки, а потім Орест повертає мене обличчям до себе і невагомо цілує мої губи.
-посидь трохи ось тут,- вказує на імпровізоване крісло-пеньочок, яких тут аж три і такий самий столик на додачу,- мангал вже готовий, тому я зараз покладу м'ясо і будемо їсти,-цілує ще раз у губи і переключає свою увагу на м'ясо.
Вже за хвилин двадцять ми всідаємося на ці самі імпровізовані стільці за накритий столик. Крім шашлика на столі ще весняний салатик з помідорів і огірків і ці самі овочі, але вже нарізані на тарілці. Все це було вже готове і нарізане в кошику, який готував Орест. Аромати від м'яса розносяться напевно на цілий ліс. В мене ледь слиньки не потекли, поки я чекала, щоб воно приготувалося. Тому вже дочекавшись його на столі, миттю накидаюся, забуваючи про манери і те, як я виглядаю в цей момент. Та я б і далі не згадувала, але голосний сміх збоку мене протверезив. Відірвалася від шашлика і перевела погляд на хлопця, який все ще потішався.
-вибач,-крізь сміх видавлює, намагаючись перевести подих,-хух, не ображайся, просто ти така кумедна. Смачно?- киває на м'ясо до якого навіть не торкнувся.
-це божественно,- навіть замружуюся від задоволення. Я ні разу не кривою душею, бо це дійсно смачно. М'ясо м'якеньке, соковите, відчуваються спеції. Я готова їсти цей шедевр  хоч три рази на день.
-я радий, що тобі сподобалося. Смачного,- нарешті сам береться за їжу.