Розділ 21

Розділ 21

Я так відтягувала час пробудження, що тепер літаю, як сраний віник, по квартирі в пошуках потрібних для подорожі речей. 
Скомканий одяг ледь не ногою запихаю до спортивної сумки. 
Так як ми їдемо на природу, то кидаю переважно спортивні речі, щоб було зручно. Беру одну легеньку весняну секню, бо весна цьогоріч надзвичайно тепла. А може нас на романтику потягне, а я буду, як районний гопнік. Ні, так не піде.
З косметики беру лише догляд для обличчя, кидаю ще туш і  рожеву помаду:нехай і шкіра відпочине від всілякої хімії.
Маю ще десять хвилин до приїзду Ореста, тому стрімголов мчу на кухню, аби зробити бутерброди в дорогу. До бутербродів беру ще кекси, які були заморожені і морозилці і які я миттю розморозила в мікрохвильовці.
Рівно у сказаний Орестом час, лунає дзвінок у двері. Я саме прийшла, тому одразу відчиняю і тут же потрапляю в приємні обійми.  
А це несподівано. Спочатку ціпенію від шоку, але потім також обіймаю його у відповідь, поки він торкається губами моєї скроні. Не знаю, що між нами змінилося за ніч, але я не проти таких змін.
-привіт,- заглядає в очі,- ти вже зібрала речі?-заглядає за моє плече, не розмикаючи обіймів. 
-привіт, якраз закінчила збори і у мене є дещо для перекусу,-підіймаю вгору пакетик з  контейнерами,- я страшенно голодна, навіть кави  ще не пила.
-ну,  я як знав, тому  в машині є два стаканчики ароматної кавуськи. Я теж не встиг випити зранку.,-  посміхається.
-ох, і ти до тепер мовчав? Пішли скоріше. Зовсім в тебе серця нема, маринуєш бідну дівчину на порозі,- бурчу, поки він допомагає вдягнути пальто.
Одягнений хлопець сьогодні у звичайний спортивний костюм темно-синього кольору, а зверху  чорна жилетка. Йому пасує, я аж задивилася на нього.
Ділимо з Орестом мої речі і йдемо до машини. В багажнику, крім моєї спортивної сумки, є ще сумка Ореста і сумка-холодильник, в якій, за його словами, шашлик. Маринований він за його особливим рецептом, тому купити той самий шашлик вже на місці чи по дорозі ми не могли.
Всідаємося в машину і я одразу накидаюся на запропонований стаканчик із кавою. Мммм, блаженство. 
Від бутербродів хлопець відмовився, бо якраз поснідав перед тим, як заїхав по мене. Нічого,  мені більше буде. Запропонувала кекси на десерт, від них не відмовився, але приголомшив мене:
-але ти мене погодуєш, бо я за кермом їсти не зможу, сама розумієш,-і так безневинно дивиться, кліпає тими гарними очима, а я бентежуся.
Погоджуюся кивком голови, бо впевнена, що голос мене підведе. Вибираю десерт з паперової обгортки і підношу до його рота, підкладаючи знизу долоньку, щоб крихти не посипалися на одяг.
-ням-ням, смачно. Хоча з твоїх рук готовий їсти все,- торкається губами моїх пальчиків, коли забирає залишки кекса. Від його таких дій аж мурашки ходять за коміром. Але приємно, дуже.
Витираю руки, які вмить спітніли, у серветку і переводжу погляд на дорогу. Ми вже виїхали за місто, тому тут відкриваються зовсім інші краєвиди. На дворі ще повністю день, немає навіть натяку на вечір, тому можна по бачити, як природа оживає після зими. Все стає зеленим, живим. Обожнюю спостерігати за змінами природи в цю пору.
Ще двадцять хвилин дороги ми їхали в тиші, але це була не гнітюча тиша, зовсім ні, навпаки, слова тут були зайвими. 
Коли ми заїхали на територію цього комплексу, моя щелепа покинула чат. Тут було неймовірно. Коли я їхала сюди, то уявляла тут якісь звичайні дерев'яні будинки ,але  тут я побачила такі, ніби куполи, схожі на іглу в ескімосів, будиночки. Їх тут було сім, таке невеличке поселення. Трохи далі був вже звичайний будинок, в якому, як ми потім дізналися, жили два охоронці. 
Я мало не пищала від захвату. Вже потираю руки в очікуванні цього відпочинку. 
Розміститися ми в іглу, яке було ближче до лісу і далі від людей. Всередині було ще гарніше: половина стіни в будиночку була засклена вікнами до підлоги, тому нам відкривався чудовий краєвид прямо з ліжка.
Тут була окрема ванна і маленька кухня, обладнана всією технікою. У основній, найбільшій, кімнаті був ще маленький камін, від якого ще йшло тепло. Я вже знаю, де можна поніжитися в ковдрі зранку. До речі про ковдру. Найбільше місця  в кімнаті займало величезне ліжко, на якому можна було поміститися не двом людям, я п'ятьом.
Воно тут було одне, тому я враз замислилася як ми будемо спати, разом? Якраз хотіла запитати про це в Ореста, але мій живіт-зрадник нагадав про себе голодним бурчанням. Орест також це помітив, бо беззаперечним тоном сказав, що треба мене нагодувати. Взявши з холодильника, набитого продуктами, молоко, яйця, зелень і овочі заходився готувати нам перекус. Мене ж всадовив за стіл, вручивши пучок зелені і дощечку для нарізання. 
На перекус у нас був смачний і ситний омлет. Посуд помити мені також не дали, аргументуючи  це тим, що я приїхала на відпочинок. І жодні мої слова про те, що він теж, не дали позитивного результату.
Таке враження, що зі скелею розмовляю. З дуже впертою скелею. 
Ух, нервів на нього немає.

Дорогі читачі, дякую за те, що читаєте! Прошу вибачення за затримки, завтра постараюся написати ще один розділ і завантажити вам.