Розділ 19

Розділ 19

Таксі зупиняється біля самої клініки, тому розрахувавшись з водієм за виклик і накинувши чайових за простойку, впевненим кроком рушаю до дверей.
Сьогодні я також вирішила одягнутися так, щоб було і зручно і гарно. Довгі широкі штани чорного кольору і білу сорочку з великими гудзиками. Сорочку залишила розстебнуту на два верхні гудзики, так щоб було жіночно і не вульгарно. Але з моїм першим розміром можна було сміливо  і на три  розстібати - нічого видно не було б все одно.
Відображення в дзеркалі мене повністю задовільнило, тому все залишила так як і було.
Коли заходжу до клініки, мелодія з дзвіночків сповіщає про мій прихід дівчинку на рецепції і вона одразу посилає мені привітну посмішку.
-добрий день, у мене запис на третю до Ореста Степановича,- посилаю їй таку ж посмішку у відповідь.
-на видалення зуба під седацією?-уточнює, коли пальчики, які бігали клавіатурою комп'ютера, зупиняються.
-так-так,- одразу відповідаю.
-так, такий запис є. До призначеного часу залишилося ще п'ятнадцять хвилин. Можете почекати на диванчиках, у Ореста Степановича пацієнтка. 
-добре, дякую.
П'ятнадцять хвилин відсиджуюся на вже знайомих диванчиках. Від пропозиції кави відмовилася, бо десь читала, що пити її перед процедурою небажано. 
Те, що п'ятнадцять хвилин вже минуло, я зрозуміла тоді, коли з кабінету Ореста вийшла пишногруда блонда, а за нею роздратований Орест. Вона на ходу намагалася закадрити хлопця. Це я зрозуміла по її спробах спіймати його за руку. Але стоматолог не розділяв її бажань - відірвав її руки від себе, щось кажучи дівчині, після чого вона, підібгавши губи, пішла на вихід.
Зізнаюся, дивитися на це було нестерпно. Хотілося власними руками випхати її за двері і негайно, а ще хотілося прокричати їй у слід, щоб більше навіть не пробувала наближатися до МОГО Ореста. Це були ревнощі. Сама не помітила, коли зірвалася на ноги і фурією помчала  до рецепції. 
Орест якраз розмовляв із адміністратором. Вони говорили про мене, бо коли  опинилася у хлопця за плечима, то дівчина вказала на мене головою.
-а ось і Ваша пацієнтка.
Тут Орест робить найнеочікуваніший для мене вчинок - обернувшись, схиляється і коротко цілує мене у відкриті від подиву губи.
-привіт, як добре, що ти вже тут, радий тебе бачити,- від грізного і роздратованого парубка не залишилося і сліду. Переді мною стояв усміхнений блондин, очі якого просто сяяли. 
-привіт,- лише і змогла видавити із себе, все ще шокована. Напевно зрозумівши мій стан заціпеніння, мене взяли за руку і ,під не менш  здивований погляд адміністраторки, повели до вже знайомого кабінету.
-слухай, якщо я перегинаю чи поспішаю, ти так і скажи. Можливо я не так зрозумів вчорашній по...-не можу слухати його схвильовану тираду, тому просто запечатую його уста поцілунком. Спочатку хлопець просто стоїть, не подаючи ознак життя, напевно також здивований. Тут вже я починаю сумніватися в правильності свого пориву, та вже за секунду Орест відповідає на поцілунок з таким натиском, що ноги підгинаються.
Ми цілувалися як божевільні. Навіть сама не зрозуміла, коли опинилася притиснута спиною до стіни. Несподівану пристрасть між нами перервали. Чоловіче покашлювання стало для мене ледь не каталізатором інфаркту, тому я від несподіванки вкусила Ореста за губу. Укус вийшов зовсім не зухвалим чи звабливим, а справді болючим, бо хлопець тут же зашипів не зовсім пристойні слова у бік несподіваного гостя.
Та цей обламщик кайфу навіть виду не подав, що йому стало страшно чи соромно, навпаки, він ледь придушував у собі пориви сміху. 
-от хто так вламується в чужий особистий простір? А якби я тут голий сидів? Слухай, може тобі дзвоник як у приймальні начепити, щоб ти не з'являвся як смерть?
-по-перше, дзвоник буде зайвим, по-друге, я не вривався, а стукав, просто ти нічого не чув, а, по-третє, ну був би ти тут голий, ну і що? В мене все таке ж саме, нічого нового я б не побачив,- від блазнювання цього чоловіка мені і самій смішно стало, тому я хіхікнула, привернувши увагу двох молодиків.
-я, до речі, Сашко,- простягає мені руку вже знайомий чоловік.
-Поліна, дуже приємно,-стискаю його масивну долоню, під його  уважним поглядом.
-агов, може мені вийти? Обмінюються тут поглядами при мені. Безсоромні,- ну подивіться ви на нього, який грізний аррр.
-друже, ну ти чого, я просто знайомлюся з пацієнткою, чи ти забув вже про седацію від її краси?
-нічого я не забув. Поліно, Сашко - анестезіолог, тому буде присутній на операції,- звертається вже до мене, на що я  розуміюче киваю.
-ну що, Поліно, як Ваш настрій, бойовий?- запитує з ентузіазмом анестезіолог,- давайте Ви сядете в це надзручне крісло і ми ще трохи поговоримо. Нехай цей Ромео трохи поревнує, а то вже надто спокійне в нього життя,- останнє речення було сказано майже шепотом. На таку заявку я лише усміхаюся.
-давайте перейдемо на ти? Між нами не така вже й велика різниця у віці,-після короткого кивка, всідаюся у стоматологічне крісло вже без колишнього страху.- ти запитував як настрій. Не скажу, що зовсім не страшно, бо якийсь острах є, але вже не так все критично як було.
Бічним зором спостерігаю за Орестом, який сортує там якісь інструменти, безупину ними брязкаючи. Згодом він також приєднався до нас і ми вже втрьох обговорювали сам процес операції і різні її аспекти.
-ну що, Поліно, давай розпочнемо нашу процедуру?-звернувся до мене Саша, який якраз одягав рукавички. 
-так, не будемо ж ми тут до завтра сидіти,-погодилася, бо на годиннику вже давно було опів на четверту.
-сонечко, ти головне не бійся. Все буде більш ніж добре і ти нічого не відчуєш,- взявся заспокоювати мене Орест, коли побачив мої тремтячі пальчики. Звідкись він взяв плед, яким і накрив мене, щоб мені було тепло, як сам пояснив,- ти ж мені віриш, правда?- ну і як тут не вірити, якщо ці сірі очі просто змушують вірити їхньому власнику.
-вірю. Можна мені попросити тебе про щось?
-звичайно,-закивав головою.
-поцілуй мене,- довго чекати на бажаний поцілунок не довелося: Орест миттю накрив мої губи своїми в ніжному поцілунку. Тепер не було пристрасті чи бажання володіти, у цьому поцілунку була лише ніжність і підтримка.
-ну все, голубки, а то я і заздрити почну,- цей хлопець просто створений для облапування нашого кайфу. Орест останній раз притиснувся до моїх губ і відхилився.
Далі я почула запевнення, що все буде добре вже від Олександра, а потім до мого обличчя приклали спеціальну маску і після двох глибоких вдихів, я провалилася в сон.