Розділ 17

Розділ 17

Прокинулася я в машині, а що дивно, то у вже знайомій машині Ореста. За склом мерехтіли вечірні вогні міста, які зливалися в єдину масу різних кольорів, через швидкість авто.
Орест, здається, навіть і не помітив, що його пасажирка вже прокинулася, бо перебував у глибокій задумі. Це мені сказали його нахмурені брови. Хлопець собі спокійно вів авто, поки я безсоромно милувалася його гарним профілем. Руки, які розслаблено лежали на кермі, приваблювати до себе довгими пальцями. А обличчя в темноті здавалося ще гарнішим. Ще з нашої першої зустрічі мені сподобалося його приємна зовнішність. Ні, там не було чогось нереального, він був хлопцем звичайної зовнішності, але мене і привабила його простота. Із самого початку я до нього якось довірливо ставилася. Та навіть зараз я їду з ним в машині навіть не знаючи куди, але якимось шостим чуттям відчуваю, що він для мене не загроза. 
Мені загрожують лише думки про його красу, бо в них чітко відчувається погроза безповоротно закохатися.
-о, ти вже прокинулася і безсоромно мене розглядаєш? -мене було спіймано на гарячому,- це добре. Як твоя голова, не болить?-мазнув стурбованим поглядом по мені. А й справді, голова не боліла зовсім, лише відчувалася втома у всьому тілі.
-ні,вже все добре, дякую тобі,-ні, ну сьогодні точно в мене з головою якісь глюки, бо я в знак вдячності поклала свою руку йому на ногу. Усвідомлення прийшло миттєво, але коли я вже хотіла відсмикнути руку, залившись багрянцем, Орест накрив її своєю, та ще й погладив для кращого ефекту.
-немає за що, я все ж таки лікар,- поблажливо усміхнувся мені. Далі ми їхали мовчки. Моя рука так і лежала на його нозі, поки я згорала від сорому. 
Приїхали ми до вже знайомої мені новобудови. Я ще по дорозі зрозуміла, що прямуємо саме до Ореста, але заперечувати не стала.
-знаю, що питати вже ,мабуть, пізно, але ти не проти, щоб сьогодні годував тебе я?-запитав мене, коли машина зупинилася на паркомісці. Я загалом була не проти, а навіть дуже за, тому одразу погодилася скромним "не проти" на що отримала посмішку. Щось забагато він своїх милих посмішок мені посилає, так я і закохатися можу.
Вже у квартирі мене посадили за стіл на кухні і наказали не рипатися.
-ммм...так смачно пахне. Що це?-питаю з повним ротом слюни, яка зібралася від апетитного вигляду страви, якою мене зібралися годувати.
-це печеня, ну м'ясо приготоване зі спеціями на сковорідці, якщо простими словами.
-і ти це сам готував?-дивуюся, бо думала, що він вміє готувати щось звичайне і елементарне.
-ні, готувала це Лілія Іванівна і моя мама в одній людині. Я якраз вчора був у батьків, тому мій холодильник забитий різними наїдками. Я виріс, але для мами я так і залишився криворуким хлопчиком, який ледь не спалив кухню,- хіхікаю, бо в моїй уяві це виглядає смішно.
-ну от зовсім не смішно. Мені тоді було лише десять і я хотів стати кухарем.
-ага, а потім щось пішло не по плану і ти став стоматологом? 
-у Вас два ні, Поліно. Я захотів стати лікарем вже потім. Моя  мрія про кухню і кулінарію залишилися ще з інтернату. Вона зі мною й до сьогодні, але це вже не мрія, а любов до готування.
-якіїсь дівчині пощастить з тобою. Ти чистий скарб: готувати вмієш та ще і стоматолог. Правда я б тебе ревнувала, бо надто вже симпатичні пацієнтки до тебе ходять.
-ну я хлопець порядний, тому до  пацієнток не заграю, так що ревнувати мене немає потреби.
-хто ж вас ,хлопців, знає,- хмикнула, і ми приступили до трапези.
Сьогодні я залишатися в нього на ніч бажання не мала, тому, коли чмихнула про таксі, Орест зголосився відвезти мене.
Поки їхали, обговорювали майбутню процедуру з видалення зуба. Як він вже мені потім розповів, то в мене і аналізи взяли, поки я спала.
-за результатами аналізів протипоказань до седації в тебе немає, тому можемо провести її вже завтра, якщо ти не проти,- проти я не була, бо якраз через цю операцію і працювала понаднормово, через що і тиск піднявся. Про це і заявила Оресту.- от і чудово, тоді завтра на третю. Сама операція з видалення буде опів на четверту, але  прийди швидше, щоб ти встигла познайомитися з анестезіологом і просто, щоб ти трохи розслабилася перед седацією.
Дорога до мого дому по часу збіглася із настановами Ореста,  тому машина якраз паркувалася під моїм під'їздом.
-добре, завтра о третій буду солдатиком стояти у тебе під дверима кабінету,- навіть честь віддала, як годиться.
-і ще одне. Постарайся сьогодні виспатися і не хвилюватися. Все буде добре, просто довірся мені,- нахиляється ближче і міцно обіймає мене, до хрускоту.
Та ці обійми не шкодять мені, а навпаки, допомагають мені прогнати з голови всі хвилювання, які здаються дурістю, коли його руки так міцно притискають мене до  теплого тіла.
-добре, я вірю тобі,-відхиляюся, щоб бачити його обличчя. Здається, що ці сірі очі дивляться прямо в душу, але бешкетний погляд опускається на губи і це стає точкою невідвороту- його губи накривають мої, відключивши здоровий глузд.
 

________

А ось і перший поцілунок цієї парочки.

Як вам такий метод підтримати дівчину, яка давно запала в душу?

До речі, зі святом Вас, дівчатка 💗