Розділ 15

Розділ 15

Тиждень не задався із самого стражденного понеділка.
На роботі повний завал, дедлайни горять. Сьогодні вже середа, а легше зовсім не стає. Таке враження, що саме цього тижня всім знадобилися переклади вже і негайно. Добре, що хоч бос відпустив мене на четвер і  п'ятницю, але за однієї умови: я маю виконати всю свою роботу, щоб не залишати хвостів на наступний тиждень.
З самого ранку моїм вірним супутником став головний біль. Я вже випила знеболювальні, але ефекту нуль. Та що вже казати, якщо навіть улюблена кава не допомагає. 
До закінчення робочого дня залишилася година, тому я маю швиденько закінчити переклад останнього документу. Очі вже нестерпно печуть, ще б пак я ж цілий день від монітора не відлипала. 
Вношу останні правки і безвольною ляльком валюся головою на стіл. Нарешті готово. "Тепер можна додому", -подумала я, але тут же видала стражденний стогін, бо мені ж сьогодні ще до Ореста в клініку через пів міста пертися. А в мене ,як на зло, ще й машина зламалася, тому тепер я катаюся автобусом.
Уууу ну чому я така невезуча?
Ще й телефон почав дзвонити. Кому я вже знадобилася?
-так,-гаркаю в трубку, навіть попереднього не подивившись хто  дзвонить. Голова просто розколюється.
-ні привіт, ні що робиш, одразу гарчиш. Де ти виховувалася?- по той бік звучить глузливе відчитування, але на жарти в мене сьогодні нема настрою.
-ти мене і виховував, так що всі питання до тебе. Ти щось хотів?-пом'якшую тон, все ж таки це моя найрідніша людина. Він не винен у тому, що в мене день поганий.
-хотів тебе запросити на вечерю, оскільки залишився сам удома. Злата поїхала до батьків, бо у неї мама захворіла, а я мусів залишитися вдома, бо завтра в мене  важлива конференція. Але я бачу, що хтось сьогодні не в дусі. Поділишся?-в нас  ніколи не було секретів одне від одного. Ми завжди ділилися найпотаємнішим. Брат знав про все:хлопців, перше кохання, та навіть про місячні. Коли в мене почалися жіночі дні я прибігла в першу чергу до нього. Пам'ятаю як він мужньо тримався і навіть не соромився, коли пояснював що та як, засоби гігієни купував теж він. Я дуже вдячна йому за те, що замінив мені маму і тата.
-поділюся звичайно. А ти де?-пожвавлююся, бо є надія, що зможу поїхати додому машиною.
-на роботі ще, якраз збираюся додому. А що?
- у мене стався форс-мажор і я тепер без транспорту. Ти б не міг забрати мене з роботи? У мене така смачна лазанья є. Мммм пальчики оближеш,-ну а що, на війні всі методи хороші. І він також в плюсі залишиться.
-впізнаю свою скалку. Так уже й бути, заберу тебе. За десять хвилин чекаю біля входу,- і відключився. На радості схопилася з крісла, але вертольотики в голові остудили мій запал. Клятий головний біль.
Вже за десять хвилин я сиділа в зручному салоні братового автомобіля.
-що з тобою? Тобі погано?-занепокоїно запитав, коли я вкотре прикрила рот рукою. Мене ще й нудити почало.
-голова болить і нудить, напевно перевтомилася,- ловлю на собі його задумливий погляд. Бачу, що хоче щось сказати, але не наважується,- та кажи вже.
-може ти вагітна? У Злати теж...ой,- миттю ховає погляд.
-від кого? Від святого духа? Не мели...стоп. А шо там у Злати кажеш було?- здається хтось проговорився і цьому комусь зараз влетить не по сестринськи.
-а що було? Я нічого не знаю. Ти там про лазанью говорила, ти мою улюблену приготувала?-вмить переводить тему і паркується біля мого під'їзду. Засранець.
-ану зуби мені не заговорюй. Якщо кажеш А, говори і Б. Шо там у Злати було?- шиплю злою кішкою, бо ненавиджу, коли мені брешуть у вічі. А він зараз робить саме це.
-давай зайдемо у квартиру спочатку,- важко зітхає, знає, що отримає зараз по перше число. Більше ні слова не кажу дорогою до дверей, в квартирі також мовчу, бо чекаю що він почне розмову першим.
Як ні в чому не бувало знімаю верхній одяг і йду вглиб квартири. Спочатку мию руки, а вже потім крокую на кухню, щоб розігріти страву. У ванній я випила  ще одну таблетку від головного болю, тому сподіваюся, що вона все-таки подіє. 
Вадим повторює всі мої дії і всідається за стіл.
-тепер Злата точно мене вб'є і в дитини не буде батька,- бурмотить собі під ніс, але я чую,- ми хотіли сказати про це на весіллі,- це вже сказано голосніше,-але ти дізнаєшся швидше. Злата вагітна, але прошу, не здавай мене,- складає руки в благальному жесті. Це виглядає так смішно, що я мимоволі пускаю смішок.
-і скільки місяців?
-чотири,-відповідає тихим голосом.
-ну ви й конспіратори. Знаєш, а я ще того разу помітила якість дивні переглядання між вами. Ну що я можу сказати, нехай дитинка народиться здоровою.
-і ти навіть сварити мене не будеш?- хитаю головою,- не вірю,-жартівливо притуляжться губами до чола, перевіряючи температуру.
-все зі мною добре,-відмахуюся від нього,-так, я трохи образилася, але однієї послуги буде достатньо, щоб я не ображалася. А якщо серйозно, то я рада за вас, за тебе. Ти будеш прекрасним батьком, а Злата-чудовою мамою,-міцно обіймаю його, а на очі навертаються сльози щастя. Я стану тіткою, аж не віриться. Батьки хотіли б побачити цей момент, почути про онука, але не судилося.
-ну все, досить вогкість розводити. Ти взагалі платити за таксі збираєшся чи я дарма слюньки пускав цілу дорогу, думаючи про їжу?-хіхікаю
-сідай за стіл, мученик. І як то ти вижив до цього часу? Можливо ти й на роботі за їжу працюєш?
-ні, на роботі я беру грошима. То лише для тебе така поблажка.
-дякую вам, що змилосердилися ніді мною,-саркастично кидаю. 
Я все ж таки годую цього голодуючого. А потім іду переодягалися, бо у мене ще ж аналізи сьогодні.
-а ти куди збираєшся? На побачення?-глузливо вигинає брову в запитанні, бо і сам розуміє, що у спортивному костюмі на побачення не ходять.
-ага, і ти їдеш зі мною, так що підіймай свою дупу з табурети, бо ми поспішаємо.
-а мене там навіщо, я третім лишнім бути не хочу,- тут же дає задню. А ще брат називається.
-просто підкинь мене до клініки, а далі я сама. Ну не дивись на мене так. Мені потрібно здати аналізи. Я тобі забула сказати,  мені треба витягнути зуб і Орест запропонував седацію. Там потрібно здати аналізи, щоб знати чи немає протипоказань,-розказую взуваючись.
-Орест значить,- хмикає і дивиться на мене, допоки до мене не доходить, що я назвала Ореста лише  по імені.
-Орест Степанович,-виправляюся. Після його "ну-ну" ми пішли на вихід.