Розділ 13

Розділ 13

Стоїмо так ще з хвилину, не перериваючи наші дивоглядки. Я першою відводжу погляд, червоніючи і здаючись  під його магнетизмом. 
-ми там піцу їсти збиралися, давай іди мий руки, а я розігрію нашу вечерю,-обережно вивільняюся з кільця його рук і вказавши напрямок чимчикую на кухню.
Дістаю страву з холодильника і кладу в духовку, щоб розігріти. Вже за мить чую за плечима кроки, і у проході з'являється постать Ореста. 
Сьогодні він одягнений в темні джинси та білу сорочку. Виглядає просто ідеально.
-у тебе доволі затишно. Це твоя квартира?-обводить поглядом кухню.
-ця квартира - це подарунок брата на моє повноліття. Але коли вона дісталася мені, то була без будь-якого ремонту, тому дизайн і меблі обирала я сама. Чомусь хотілося створити затишний куточок,-тут згадалися батьки, і наш  сімейний будинок. Від цієї згадки настрій стрімко пішов вниз, що не сховалося від уважного погляду Ореста.
-Поліно, що сталося? Ти якось враз спохмурніла,-легенько торкнувся своєю теплою рукою мого плеча.
-не зважай, просто згадала про батьків. Колись у нас також було затишне гніздечко, але воно, нажаль, швидко зруйнувалося.
-ти втратила батьків?-чую тихенький голос біля самого вуха. Навіть не помітила коли він притиснувся ззаду.
-так, батьки загинули в аварії: якийсь п'яний покидьок наїхав врізався в них, коли вони їхали на роботу,-випускаю гучний схлип, і відчуваю струмочки сліз на обличчі.
-чшшш, не плач. Ти така сильна. Я впевнений, що батьки пишаються тобою з хмаринок,- сам сідає на крісло і вмощує мене на своїх колінах, погладжуючи по спині,- якщо тобі стане легше, то я також  частково ріс без батьків. До  шести років жив в інтернаті,- почав свою історію хитаючи мене у себе на руках,-а потім мене усиновили. Чужі люди забрали мене до себе і ставилися як до найдорожчого скарбу, а власна матір залишила у спеціальному віконечку. Казали, що вона була п'яницею. Я її ніколи не бачив...тай не хочу. В мене найкращі прийомні батьки,-пальцями витираю слози, які зібралися в куточках Орестових очей. І відчуваю як він міцніше стискає мене в обіймах і кладе свою голову на моє плече. Це боляче. Боляче знати, що тебе просто залишили як цуценя. Але він не здався, не впав духом, не виріс хуліганом. Кажуть, що в поганих батьків виростають погані діти...не завжди так, Орест цьому доказ. 
-ми обоє багато пережили, але це нас не зламало, а зробило сильнішими. Бог не дає нам таких випробувань, які б ми не пережили,-вже сама міцно обплітаю його шию своїми руками. 
Ми б іще так сиділи, але духовка таймером сповіщає, що можна приступати до трапези. Чомусь неохоче злізаюлізаю з колін Ореста і витяюю  ароматну піцу. 
Мммм...як же смачно пахне. Обожнюю піцу за маминим рецептом.
-давай вип'ємо вина, я вважаю, що нам сьогодні можна,-після ствердного кивка дістаю з холодильника пляшечку червоного.
-смакота, та ти кухар від Бога, а ще мої млинці нахвалювала,- закочує очі від задоволення, допоки хвалить мої кулінарні здібності.
-ну млинці справді були смачні, я душею не кривила. Я рада, що тобі смакує. Смачного.
Спочатку ми їли мовчки, насолоджуючись їжею, а потім пішли розмови ні про що. Так непомітно на годиннику вже було близько до опівночі, але спати не хотілося. Хотілося просидіти в компанії Ореста аж до ранку.
-напевно мені вже пора, ми з тобою втратили лік часу за розмовами,- подивився на свій годинник на руці.
-ти можеш переночувати у вітальні, щоб не їхати вночі через ціле місто,- запропонувала, але він лише похитав головою.
-дякую, але я все-таки поїду. Не хочу тебе турбувати, та й до батьків збирався. Дякую за смачну вечерю. Сподіваюся побачимося найближчим часом,- каже вже біля дверей і закутує мене в теплі обійми,-до зустрічі, Поліно,- цьомкає в щоку і зникає за дверима.

-бувай,- кажу вже швидше сама собі.

Дорогі читачі, як вам розділ? Діліться враженнями❤️