Розділ 9

Розділ 9

Ну от хто сказав, що отримувати інфаркт зранку сприяє здоров'ю? Ніхто? Ага, от і я про це. Але до Ореста, щоб його чорти побрали, Степановича така інформація не доходила, тому він вирішив мене зранку довести. А тепер все по порядку. 
Зранку ,відкривши очі, я зрозуміла, що не на своєму ліжку, і не у своїй спальні. Першою відмінністю була стеля, яку я побачила відразу - вона тут була натяжна. Другим фактором стала надто тверда подушка, від якої в мене затекла шия. Але не це стало моїм сигналом SOS. Ним стало те, що подушка під мною ворухнулася, а чиїсь руки, що зімкнулися на талії, нахабно наблизили мене до себе, . Тоді я і схопилася на ноги, але у щось боляче вдарилася головою, а це "щось" зашипіло від болю. Те, що я в одній лише футболці зрозуміла лише тоді, коли стояла серед кімнати. Тоді-то прийшло усвідомлення, що це "щось" був Орест, а вдарила я його по носі, з якого зараз текла цівка  крові.
-привіт,-все, що я змогла із себе видавити, коли вийшла із заціпеніння. Хотілося себе по лобі долонею стукнути за таку дурість.Він просто дивився на мене очима, повними болю, бо людина, у якої з носа іде кров, не може дивитися з обожнюванням на свого кривдника. Він певно і сам ще після сну не роздуплився, а я вже зацідила по носі. 
Я ще трохи подивилася на Ореста, який старався тримати пошкоджений ніс рукою, а потім додумалася, що йому, напевно, потрібно допомогти раз я вже його потравмувала. Ойкнувши, метнулася до нього, геть забувши про свій вигляд. Але його, як і мене, це не бентежило в той момент.
-де в тебе аптечка?-спитала, оцінивши масштаби лиха.
- у ванній, он ті двері,- махнув рукою у визначеному напрямку і я прожогом рушила туди. По дорозі захопила рушник, який змочила у холодній воді. 
-ти мене лікував, тепер моя черга,- зовсім по-дитячому висловилася, і легенько забрала його руку від носа. Тоді промокнула вологим рушником, щоб забрати залишки крові, яка вже встигла затромбуватися. Коли рану було видно, то я побачила, що я непогано так приклалася. Зробила всі наступні маніпуляції під поглядом аж занадто пильних очей. Здавалося, що я під мікроскопом. Він не пропустив жодного мого руху, ніби боявся, що заподію йому шкоди. Коли він шипів від болю, а я легенько дмухала, то його очі на мить прикривалися. Сірі очі перемитнулися з очей на губи, але швидко повернулися назад. Я бачила як його зрячки збільшилися до максимальних розмірів, заполонивши собою сірий обідок.
-дякую,-тихенько прошепотів подяку і почав скорочувати відстань між нашими обличчями, мізерну відстань. Його магнетичний погляд діяв на мене заворожуюче, тому я була зовсім не проти піддатися його чарам. В той момент я сама хотіла спробувати його губи на смак. Але в останній момент його звабливі пухкі губи змінили свою траєкторію руху і я відчула лише легенький дотик до щоки, але і той обпалював шкіру. 
Мій розчарований видих був почутий, бо його обличчя осяяла посмішка чеширського кота.
Лише зараз я усвідомила, що сиджу перед ним в одній футболці, та ще й так близько.Але також я знала, що було надто пізно безглуздо прикривати те, що він вже  бачив. Ну хтось же перевдягнув мене вчора і це явно була не чарівна фея, бо в такому разі його обличчя не сяяло б яскравіше вранішнього сонця, коли він побачив мої порожевілі щоки.

Ми могли б сидіти так ще довго, але мій шлунок зіпсував цей романтичний момент, між зовсім не романтичними нами. 

-бачу, що нам не завадить поснідати,-і на підтвердження його слів живіт знову подав клич.
У відповідь Орест лише пустив смішок і швиденько підвівся з ліжка. Добре, що він був у піжамі, а то я не мала бажання оцінити всі його гарні сторони.
-а чи не підкажете ви, Оресте Степановичу, де я можу знайти свій одяг? Ваша футболка дуже зручна, чесно, забрала б собі, але все ж таки мій одяг мені миліший,-в жартівливій манері запитала, щоб припинити ці загальні споглядання. Для надійності ще й ковдрою прикрилася.
-звичайно підкажу, Поліно батьківно, ба більше навіть принесу сюди, щоб ви не розсікали з голою дупою у мене перед очима. Одну хвилинку,- і вийшов за двері. Ну нічого собі "розсікали з голою дупою", а хто ж мені цю дупу голою зробив. От нахаба. 
Поки я пихтіла, від швиденько приніс мені мій одяг. Чистий причому, бо костюм пахнув не моїм гелем для прання.
-дякую, я можу скористатися ванною?
-кімнати у вашому розпорядженні, а я піду на кухню, від гріха подалі,-на його смішок я не стрималася, і зовсім втративши субординацію запустила в нього верхньою його піжами, яка лежала на ліжку. Але ,якщо сказати чесно, то не жалію от зовсім.
Швидко одягнувшись, пішла шукати Ореста в його квартирі. Як виявилося, квартира була не повністю обжита, бо у коридорі навіть стіни були чорнові.
Знайшла я хлопця по звуку падаючої кастрюлі. 
-хоч кухню не трощи, а то тобі взагалі в спальні доведеться поселитися.
-я нічого не трощу, вона сама впала. Ти млинці їж?-одразу перевів тему.
-я їм все, але млинці то моя окрема любов,- аж слиньки потекли, коли згадала про їжу.
-о, то тобі пощастило, бо перед тобою найкращий спеціаліст зі смаження млинців,- і знову він блазнює.
- ну якщо так, то я візьмуся оцінювати твої млинчики,- ну а що, я, між іншим, строгий дегустатор.
Млинці у Ореста і справді вийшли смачними, а тому від них нічого не залишилося, хіба що брудний посуд, який я зголосилася помити.
За сніданком ми розмовляли про якісь буденні речі, не зачіпаючи теми мого зуба. 
-скажи мені свою адресу, хочу викликати таксі, бо мені вже час.,-сказала, коли ми допивали каву. Моя киця, напевно, нявкає на цілий під'їзд.
-адресу я тобі скажу, але ж буде не чесно, якщо ти будеш знати мою, а я твою ні, згодна?-я кивнула, вже відчуваючи підвох в його словах.-Якщо ти згодна зі мною, то я пропоную виправити цю страшну несправедливість і відвезу тебе сам. В мене сьогодні вихідний, тому персональне таксі до ваших послуг.І поки ти не встигла обуритися,  я відмови не приймаю,- і просто вийшов з кухні, а за мить повернувся з ключами.
Вирішила з вдячності не псувати йому нерви із самого ранку, тому просто вдягнула куртку і ми вийшли з квартири.
В машині я вирішила запитати те, що хвилювало мене із самого ранку.
-можна питання?-запитала, коли наважилася відірвати погляд від краєвидів за вікном.
-звичайно
-як так вийшло, що ми прокинулися в одному ліжку?-і втупилася в нього цікавим поглядом.
-а ти не пам'ятаєш нічого з вчорашнього вечора?
-памятаю лише як розплакалася, а потім темрява,-ну і ще пам'ятаю той поцілунок у волосся, але йому про це знати не обов'язково.
-ну це не дивно, вчора в тебе був стрес, тому ти просто забулася в рятівному сні. Коли ти заснула, я згадав, що не встиг дізнатися твою адресу, тому ,щоб тебе не будити, відвіз до себе додому,-кинув на мене швидкоплинний погляд.
-дякую, і вибач, якщо я вночі дозволяла собі зайвого,- соромливо посміхнулася. По його хитрій посмішці, зрозуміла, що таки дозволяла, але випитувати, що саме я робила, сміливості не вистачило.
Далі ми мовчали аж до мого дому.
Я жила в іншому кінці від Ореста, тому їхали ми десь пів години.
-ну що, дякую тобі ще раз,-подякувала, коли його авто припаркувалося  біля мого під'їзду.
-немає за що,- взяв мене за руку і посміхнувся.-як ти ставишся до того, щоб зустрітися у вівторок і випити кави, як друзі,- я була здивована його запрошенням, але відмовлятися не збиралася.
-можна, тільки я працюю до п'ятої,-вирішила одразу попередити.
-то  нічого, я також працюю, тому можемо зустрітися десь о шостій, це вже вийде вечірня кава,- і знову посміхнувся. Я відчувала себе дівчинкою підліткового віку, яку хлопчик запрошує на побачення, а вона соромиться.
-добре,- також посміхнулася у відповідь.
-ну тоді до вівторка, я по тебе заїду,- на цьому і розпрощалися.