Розділ 7

Розділ 7

Я склала мокрі від нервів  руки в замок і почала:
-коли мені було шістнадцять, у мене заболів зуб, тоді я ще не боялася людей твоєї професії, навіть сама записалася на прийом. У кабінеті мене зустрів звичайний лікар у білому халаті, чоловік сорока років. Ну, я всілася на крісло, розказала, що мене турбує, він подивився і сказав, що лікувати його марно, тому будемо витягувати. Я знала, що є така штука як анестезія, тому попросила зробити мені укол, на мою просьбу він лише махнув рукою. Сказав, що тут немає потреби і я зможу потерпіти. Вже тоді жижки почали труситися, бо я знала, що у мене низький больовий поріг, і я можу знепритомніти про що я йому і повідомила. Але моя заява була некультурно проігнорована,- від згадки тих моментів мої руки почали труситися, що помітив і Орест(тепер я ж можу його так називати, раз ми перейшли на ти?). 
-не хвилюйся так, це лише погані спогади і негативний досвід, зараз тобі нічого не загрожує. Мені до сорок ще далеко, та й добрий я, дівчаток не ображаю,-на останні слова я напружено посміхнулася, але помітно заспокоїлася, та і його руки на моїх відчувалися гармонійно, і діяли заспокійливо.

 Я бачила, що він старається мене заспокоїти.
-ну а потім все сталося як я і думала: коли відчула сильний біль - знепритомніла, і пам'ятаю лише як, медсестра приводила мене до тями. Зуба тоді я позбулася, але замість нього отримала панічний страх стоматологів,-закінчила свою розповідь важко видихнувши, і перевела погляд на замислене обличчя чоловіка.

Це було зовсім не легко. Звичайно , що розповідь про смерть моїх батьків і поряд не стоїть з поганим досвідом в стоматолога. Але згадувати про це і проживати ці емоції заново мені складно.

-не думав, що ще залишилися такі спеціалісти. В голові не вкладається. Невже не можна було просто зробити укол і не мучити пацієнтку?!-він так мило обурюється, що я і забула, що лежу на "найстрашнішому" дивайсі стоматології.

На такі слова я знищала плечима, бо відповіді не знала. Я вже звикла до того, що лежу, але я б не сказала, що це неймовірне відчуття. Не знаю скільки я так пролежала, але шия вже починала мене проклинати. 
-на сьогодні все?-запитала я, коли подивилася на годинник. Там була четверта година.
-ні, Поліно, не все. Я дуже добре пам'ятаю ті зловісні погрози про відкачування моїх золотих рук,-він зігнув пальці обох рук в химерному жесті, демонструючи всю страховинність моїх погроз.-Але, як ти вже помітила, я не з полохливих, тому так і бути, пожертвую своїми рученятами для твого блага,-поки Орест блазнював, я помітила, що не відчуваю того панічного страху, який відчувала з приходом сюди. 
-і як саме ти зібрався приносити в жертву свої руки?-вирішила йому підіграти, не відчуваючи каверзи у його жартах.
-ну я ж запропонував тобі методику, за якою ми будемо слідувати?-я кивнула,бо це і справді було так,-так от, давай так: я показую тобі інструмент, розказую, що я буду  робити з його допомогою, і показую на практиці, в нашому випадку використовую на тобі,- я знову кивнула, але вже не так впевнено, і головне не бійся. Тебе ніхто не тримає силою, і ти в будь-який час можеш це зупинити. Я не хочу завдати тобі моральної шкоди своїми діями. Ми будемо поступово позбуватися твого страху, без шкоди для здоров'я. У мене є ще одна умова:коли ти захочеш зупинитися, то можеш стиснути мою руку чи вщипнути, але все-таки краще стиснути,-з хлопчачою посмішкою зауважив.
Він все це так спокійно пояснював, моментами жартував, що я погодилася, та й, як він сам сказав, я можу зупинити це будь-якої хвилини.
-ну, якщо криків і обурення на мою пропозицію не буде, то сприйму це як згоду. Отже, це є дзеркальце його використовують для первинного огляду зубів,- витягнув із шухляди штуку і справді схожу на дзеркальце.  Я ж в свою чергу кивнула головою з розумним виразом обличчя. За цією маскою ховалася боязлива я, яка боялася елементарного дзеркальця, яке не може принести мені шкоди,- а тепер практична частина, і перший ризик залишитися без кисті. Відкрий, будь ласка ротик боляче не буде от зовсім,-боязко відкрила рот,- так, молодець, а тепер трохи ширше...супер. Можеш показати який зуб тебе болів?- як завжди нерозумна я спочатку закивала головою, а потім мугикнула щось схоже на згоду і вказала язиком на зуб. 
Поки я почувалася більш-менш впевнено, і страх як такий зник. Я просто лежала з відкритим ротом і роздивлялася профіль Ореста, який щось там бубонів собі під носа і морщив лоба в задумі. 

-не хочу тебе засмучувати чи лякати, але цей зуб доведеться витягувати. На жаль я його полікувати не зможу, бо він геть почорнів від кар'єсу. Знаю, що тобі страшно, але я обіцяю, що такого досвіду як того разу в тебе не буде. Ми спочатку підготуємо тебе морально і все буде добре- виніс вердикт коли все там роздививя.

Якщо я думала, що вже позбулася страху, то я скажу вам, що я дуже наївна особа. Бо почувши про видалення зуба мене пройняло тремтіння і я вже не чула про що він говорив далі.-Поліно, ти геть зблідла, тільки не треба мені тут непритомніти. Чорт, де ж той нашатир і вода?-чула лише уривки фраз Ореста, коли почала провалюватися у темряву.
 

________________

Ось такий перший крок до примирення зі страхом зробила Поліна. Але це лише крапля в морі. У неї буде тернистий шлях, який вона пройде разом з Орестом. Але про це в наступних розділах.

Як вам історія, дорогі читачі? Діліться враженнями в коментарях.