Розділ 2

Розділ 2

Поки  я займалася розгляданням інтер'єру кабінету мій стоматолог встиг кудись зникнути, але я ,чомусь, його зникнення помітила лише зараз. О, а ось і він, та ще й з двома стаканчиками рідини, яка за своїм неймовірним запахом нагадує каву. 
-ось, тримайте,- стаканчик приземляється на столі з могу боку,- я не знаю яку ви п'єте, тому взяв на свій смак, цукор також захопив із собою,- тут же демонструє аж десять пакетиків. Така кількість завелика навіть для мене, при тому, що я п'ю дуже солодку каву. Тому беру лише п'ять пакетиків і мовчки додаю до божественного напою. Коли піднімаю голову від стаканчика, щоб зробити ковток, спостерігаю на собі чіпкий здивований погляд. 
-дякую, це якраз те, що треба,- кажу, закотивши від насолоди очі до неба, після ковтка напою.
- що скажете, як вам інтер'єр мого робочого лігва?
-мені все подобається, але я б прибрала цей девайс для тортур,- вказую головою у бік стоматологічного крісла. На мою таку заяву чоловік весело хмикнув, а потім з посмішкою відповів:
-на жаль це неможливо, без нього я як без рук. Це мій найкращий друг, а друзів я ціную,- в жартівливій формі відповів.- А давайте я вас познайомлю? Не скажу, що на ньому супер зручно, але поспати можна, я сам перевіряв.
Не знаю що йому відповісти, бо я не маю бажання знайомитися з його "другом", тому вирішую віджартуватися:
-ми з вами не наскільки близькі, щоб ви знайомили мене з друзями,- дарую милу посмішку для замилювання його сірих очей, поки голова генерує ідею втечі,- я кабінет глянула, інтер'єр оцінила, тому, напевно, я вже піду,-чи то питаю чи стверджую, миттю розвертаючись до дверей.
-ану стояти,- бархатистий голос позаду набуває загрозливих ноток,- я ще вас не відпускав, Поліно,- від таких заявок, обурення витісняє страх і я різко розвертаюся до нього обличчям. 
Але цей домінант недороблений  підібрався надто близько, тому моє обурення загубилося десь на його сильний грудях. Лише зараз помітила яка в нас колосальна різниця в зрості. На його фоні я, зі своїми сто шістдесятьма п'ятьма сантиметрами, виглядаю маленькою дитиною. 
Поки я  розмірковувала про нашу різницю в зрості, мене нахабно схопили під сідниці і посадили в страховинне крісло, встигла лише обплести його шию руками.
-можете вже відпускати мою шию,- зі смішком каже він, а я відсахуюся від нього як ошпарена. Теж мені кумедний знайшовся. Смішно йому, а я вся заціпеніла. Ви скажете, що я перебільшую, і що неможливо так боятися звичайного крісла, але я не можу інакше. Тіло якось саме так гостро реагує, а серце вискакує з грудей. Крізь пульс у вухах чую лише невиразне бурмотіння:
-ну що ж ви так боїтеся, я ж допомогти вам хочу,- вам якби витягали зуби без анестезії, ви б також не пройнялися іншими почуттями до всього, що зв'язано з стоматологією.
За мить в мої руки всунули стакан води і якусь таблеточку, яку я випила на автоматі. Я в такому стані, напевно, і отруту б випила, не переймаючись що і для чого. Але це була точно не отрута, мабуть заспокійливе, бо вже за деякий час тремтіння почало проходити, а до голови прийшов свіжий розум. Лише зараз я помітила, що Орест Степанович підкотився на кріслі ближче до мене і тепер тримає  за холодні руки.
- не думав, що хтось може аж так боятися моєї професії, але тепер побачив на власні очі. Вам вже краще?,- турботливо запитав цей представник чоловічої статі.
-я ж вам казала, а ви що, думали я просто так тряслася біля входу?-пропускаю його турботу, не вистачало, щоб я ще йому дякувала за черговий напад страху, який він спровокував своїми діями.
-ні не думав, вибачте. Добре, на сьогодні я вас більше мучити не буду,- тиба який турботливий, ну просто бусінка.-Пропоную, в знак вибачення, підвести вас додому. Ага, звичайно, я всіма руками за. 
-ні, дякую, я на машині,- кажу і на хитких ногах підводжуся з крісла.
-ну добре, але давайте домовимося,- він підійшов до столу, і почав шукати щось у зошиті,- що в наступний понеділок, о п'ятій, наприклад, ви прийдете до мене на прийом, і ми все-таки полікуємо ваші зуби. Ну, якщо не полікуємо, то хоча б глянемо на них. Домовилися?-простягає руку, щоб скріпити наш умовний договір.
Я трохи подумала, і таки потиснула теплу долоню. Не знаю, чи прийду, але мені потрібно якось полікувати зуби. До іншого стоматолога я б не наважилася піти, а цьому я вже якось довіряю, на підсвідомому рівні, напевно. Тому потрібно поглянути страху в очі, двадцять п'ять років це вам не маленька дівчинка.
-в мене буде ще одне прохання до вас, Поліно. Можете на прийом приїхати на таксі, а не власною машиною?- ну а це йому навіщо?- він ніби прочитав моє питання в погляді, бо додав,- після прийому ви будете не в тому стані, щоб кермувати.
-побачимо,-кидаю замість згоди, хоча і не збиралася їхати своєю Жужкою. Сама розумію, що стан у мене буде не щ найкращих, а година пізня. Тим більше зараз зима, і швидко темніє.
Коли доходжу до своєї чорної машини марки "Skoda" дихання вирівнюється, а ноги перестають тремтіти. Ще трохи просто сиджу на сидінні, поки машинка прогрівається, а потім плавно рушаю вуличками Львова. 
На своє місце в паркінгу заїжджаю, коли годинник показує четверту годину вечора. Непогано так посиділи. Ліфтом піднімаюся на свій поверх, відмикаю квартиру, яка зустрічає мявканням Мії. Знімаю кросівки і пальто в передпокої і на автоматі йду годувати свою улюбленицю.
Ця кішечка приблудилася до нашого під'їзду. Коли я приходила з роботи, вона бігла тертися  об мої ноги, а я підгодовувала її кормом, який купувала заздалегідь. У неї навіть мисочка своя була. Одного разу, після важкого робочого дня, я як завжди, зайшла у під'їзд вже із заздалегідь підготовленою пачечкою корму, але мене ніхто не зустрів. Я ще тоді здивувалася, чому це вона не прийшла. Але раптом почула жалібне нявкання під сходами, а потім звідти вибіг чорний кіт. Я обережно підійшла туди і побачила скручений білий клубочок, який тремтів від страху. Я тоді ,не роздумуючи, взяла її до себе. Так як квартира була моя, а не орендована, то я вирішила залишити бідолаху в себе. Вона була знесилена і налякана, але сильна духом, тому і вижила. Відтоді ми і живемо з цим білим і пухнастим чудом душа в душу вже майже рік.
Нагодувавши кішечку, пішла в душ, щоб змити з себе стресовий день. Пружні струмені води розслабляли, тому гарненько відпарившисьарившись, вийшла з душу вже в кращому настрої. Неспішно змила з обличчя шар косметики і полегшено видихнула. Ненавиджу макіяж. Сьогодні зробила, бо думала, що заскочу ще на роботу, але в долі інші плани.
На вечерю підігріла вчорашній суп, і повечерявши, відправилася спати. Навіть телефон сьогодні не чіпала, він залишився в кишені пальта в передпокої. Як добре, що завтра субота. З такими думками поринула у світ сновидінь.