4

Мар’яна готувала на кухні каву та крихітні бутербродики з лососем і огірком, коли почула трохи сонний голос у дверях:

— Йду на запах!

— Доброго ранку! Сніданок вже готовий, прошу.

— Доброго! І чому ти не заміжня? — Підозріло прищурилася Ліда.

— І чому ти не чоловік? — У відповідь прищурилася подруга.

Вони неспішно смакували арабікою і обговорювали плани на день.

— Може залишишся погостювати ненадовго?

— Ні, вже сьогодні буду їхати. Денис надіслав мені повідомлення, хоче зустрітися у кав’ярні на прощання. Заскочу туди буквально хвилин на тридцять-сорок і буду збиратися.

— Добре. — Не стала відмовляти Мар’яна. — Тоді давай зроблю тобі укладку, легкий денний макіяж, щоб твій Ромео знав з ким має справу і не розслаблявся.

— Не буду сперечатися! — Погодилася подруга.

В невеличкій кав’ярні вона з’явилася у світлих легких брюках, бежевій шовковій блузі з коротким рукавом та босоніжках на танкетці. Лідія була доволі високою, зріст її складав 175 сантиметрів, і будь-який, навіть найменший, підйом взуття одразу робив її більш статною та стрункою. Обличчя виглядало свіжим і в міру нафарбованим. Світле волосся, до якого жінка ще не встигла остаточно звикнути, лежало легкими, ледь недбалими хвилями, що додавало їй чарівності. Доповнювали образ масивні браслети на зап’ясті та парфуми, що нагадували морський бриз. Так, від неї пахло морем, літом, теплим піском і передчуттям відпустки.

— Ти сьогодні ще більш прекрасніша! — З щирістю у погляді промовив Денис, поцілувавши її долоню і простягнувши букет величезних ромашок.

— Мої улюблені. — Подякувала Лідія.

Вони замовили тірамісу із кавою для нього та обліпиховий чай з медовиком для неї.

— Ти така затишна! — Захоплено промовив чоловік. — Така світла, тепла, в гарному сенсі цього слова – проста. Навіть страви обираєш домашні та затишні. Як і слова, теплі та затишні. Не кидаєшся професійною термінологією за потребою і без. Не корчиш із себе бізнес-леді та велике цабе.

Лідія виглядала трохи здивованою:

— Звичайно, це не про мене. Тут навіть обговорювати нічого. Невже знаючи мене стільки років, можна було вважати інакше?

— Люди змінюються.

— Так. І я цим дуже задоволена. — Промовила вона з посмішкою.

— Пробач, Лідо. Колись я вчинив з тобою зовсім не гідно. Це був вчинок не вартий справжнього чоловіка.

Його погляд зупинився, ніби покрився туманом, він дивився десь у далечінь, ніби повертаючись у минуле.

— Облиш. Ми були дітьми.

— Ні, ми були вже зовсім не дітьми.

— Не варто. Я вже забула про це. Давай не ворушити минуле. Навіщо?

— Добре. — Сказав він, накривши її руку своєю великою чоловічою долонею.

У відповідь вона стисла його пальці. Їй зовсім не хотілося зізнаватися що донедавна це минуле ще мало над нею та її настроєм повну владу. Сьогодні це було вже несуттєво. Їй не хотілося повертатися назад навіть подумки. Лише насолоджуватися тут і зараз. А також думати про майбутнє, яке, цілком можливо, буде пов’язане з цим сильним, сексуальним та мужнім чоловіком. Проте підганяти події Лідія не поспішала. Боялася все зіпсувати.

— У мене до тебе є серйозна, зовсім не романтична розмова. — Продовжив Денис. Я думав про це ще вчора, але вечір був настільки прекрасним, що мені не хотілося псувати його незручними питаннями.

— Я слухаю. _ Насторожилася жінка.

В її думках одразу проскочило припущення, що все може закінчитися, навіть зовсім не розпочавшись. Що насправді між ними не промайнуло жодної іскри притяжіння та взаємності. А все, що вона помилково сприймала за інтерес, було продиктовано лише ввічливістю та бажанням вирішити якісь особисті справи. Від цього стало так гірко, що вона навіть трохи зкривилася, не переймаючись про те, який вигляд має перед чоловіком.

— Лідочко, ти працюєш лікарем. — Почав Денис. — Моя мама останні роки скаржиться на біль у серці, в лікарні кажуть, що потрібна операція. Але ми ніяк не наважимося на це. Можливо, ти могла б подивитися та проконсультувати її? Вибач, що звертаюся з таким питанням.

З пліч Тернової ніби спав тягар. Він не просив грошей у борг, не пропонував інвестувати кошти у якусь провальну ідею, він просто хотів аби Лідія, як лікар, оглянула його тяжко хвору матусю. Від усвідомлення цього у неї навіть трохи защипало у очах, проте вона швидко прогнала непотрібний настрій і включила діловий режим.

— Денисе, я спеціалізуюся переважно на естетичній хірургії і моя клініка працює виключно у цьому напрямку. Але мій добрий знайомий Олег Добров працює кардіологом в одній із муніципальних лікарень Дніпра. Ви зможете з мамою приїхати до міста?

— Так, звичайно, звичайно! — Закивав чоловік. — Дуже дякую тобі, Лідочко.

— Поки що немає за що. Я зателефоную Олегові, домовлюся з ним про консультацію, а потім повідомлю тобі, коли краще їхати.

— Чекатиму з нетерпінням! Ще раз дякую тобі!

— Я сподіваюся, ти чекатимеш від мене не лише цих новин? — Сказала Лідія, в останній момент клюнучи себе за недоречність флірту.