19.

Маргарита

Минув ще тиждень. Темур попередив, що може пропасти на якийсь час, але кур’єр досі щодня привозив квіти й смачні десерти. За відчуттями це було досить дивно, але... в якийсь момент Маргарита зрозуміла, що, попри бажання проводити з цим чоловіком більше часу, іноді її навіть влаштовувала така ситуація. Бо, крім усього іншого, вона могла приділити час роботі, собі й дочці.

Вона раділа кожному отриманому від нього повідомленню, а спроби вгадати, що саме сьогодні привезе кур’єр, робили день набагато приємнішим навіть тоді, коли на роботі ставалися аврали. В якийсь момент Темур вибачився, що не може телефонувати частіше, а вона раптом усвідомила, що того дня й сама просто не мала більше вільного часу.

Це зовсім не означало, що їй не хотілося проводити з ним значно більше часу. Але й ображеною вона себе зовсім не почувалася.

Увечері він зателефонував їй уперше за кілька днів. Голос був абсолютно зморений, і після того, як Темур укотре втратив нитку розмови, Маргарита не витримала:

— Чи все точно гаразд? Ти надто заморений.

— Так, вибач. Справді вибач. Я просто хотів почути твій голос. Насправді єдине, на що я зараз здатен, — це обійняти тебе й упасти в ліжко. Без жодного підтексту, просто спати. Хоча, можливо, від іншого я б теж не відмовився, але... Я не спав майже дві доби, а зранку знову робота. Я навіть не знаю, коли зможу набрати тебе наступного разу.

— Тоді йди спати.

У слухавці запанувала тиша.

— Темуре? Ти ще тут? — здивовано запитала Маргарита.

— Так, так.

— Справді заснув?

— Ні... Насправді я просто подумав, що тобі, напевно, й справді мало приємного розмовляти з напівсонним мужиком, ще й коли ти сама заморена після роботи.

— Та ні ж! Ти вже від недосипу зовсім пливеш. Я ж переживаю! Господи, та я сама б зараз із тобою спати вклалася із радістю. Так я останнім часом висипаюся, а ти он і не спиш. І вже ж не хлопчик! Але... — вона зам’ялася, зробивши паузу.

— Але?

— Але я щаслива, що ти мені зателефонував. Справді радію, коли думаю, що ти знайшов на це час навіть при такому навантаженні. І мені подобається твій сонний голос. Від нього в мене мурашки по шкірі.

— Сподіваюся, приємні.

— Більш ніж.

Темур

Поклав слухавку й осоловілими очима подивився на екран. Потім перевірив будильник і завалився на ліжко, на якому сидів увесь цей час.

Лягати боявся, бо знав: якщо торкнеться подушки, то вже навряд прокинеться до ранку. А з Маргаритою поговорити дуже хотілося.

Через такі особливості роботи в нього зазвичай і не складалися стосунки. Хіба що з дівчатами, яких більше цікавили гроші, ніж він сам. І звинувачувати в цьому нікого, крім себе, не міг.

Навіть розуміючи, що знову опинився в подібній ситуації, Темур усе ж сподівався, що цього разу якось упорається.

Організм теж уже не витримував, тож варто було б берегти здоров’я й або змінити тип роботи, або передати всі подібні справи хлопцям.

З іншого боку, Маргарита подобалася йому настільки, що, якби вона зараз була поруч, не факт, що він зміг би просто заснути навіть у такому стані.

Хотів цю жінку.

Її форми привернули увагу ще з першого погляду. Знав, що після операції їй ще зарано, тому всерйоз майже не порушував цю тему. Вона теж мовчала.

Іноді вже задумувався, чи не збирається вона послати його куди подалі разом із його роботою.

Чортів Мірановський-старший. Та й молодший туди ж.

Він уже кілька днів по пів дня супроводжував Миколу в його справах, і це, на додачу до всього іншого, зовсім не залишало часу на нормальний сон.

Щоправда, Микола теж у цій ситуації опинився заручником і намагався якомога швидше завершити всі справи та обмежити свої пересування. Він також злився на ситуацію й на батька, через якого їх усіх у це втягнули.

Власне, сьогодні пообіцяв нікуди не їздити й залишитися працювати в тому самому заміському будинку, де Темур уже охороняв їх разом зі своїми хлопцями.

Хоча іноді він думав, що якби не кілька козирів у руках Мірановського-старшого, то, можливо, спробував би відмовитися або хоча б змінити умови співпраці.

Проте, згідно з документами, які надав Веніамін Аркадійович, саме той проблемний конкурент і був причетний до підпалу одного з небагатьох у країні тренувальних комплексів, де Темур ще дитиною навчався стрільби і де його дідусь колись працював після звільнення з армії.

Мірановський знав, як натиснути на емоції.

І знав, як нагадати, що без прикриття в Темура дуже швидко з’являться проблеми через стрілянину в місті.

До того ж контракт не мав чіткого обмеження в часі.

Єдине, що тішило: багато процесів уже вдалося налагодити, і найближчими днями мала з’явитися можливість нормально мінятися змінами з підлеглими хоча б заради відпочинку.

Узгодження всього з Гордієм місцями давалося не легше, ніж домовленості із самим Мірановським-старшим. Зате радувало те, що вони порозумілися з Миколою й змогли налагодити роботу так, щоб надалі той працював переважно з дому за містом і нікуди звідти не виїздив.

Дружину свою Микола відправив кудись далеко на відпочинок. До неї приставили іншу охорону, забезпечену її ж батьком.

Темур бачив її лише кілька разів, але вже щиро вважав, що так буде краще.

Неймовірно красива жінка, яка вміла вразити оточення, коли їй це було потрібно, насправді виявилася рідкісною егоїсткою в найгіршому значенні цього слова й досить неприємною особою.

На Темура вона теж дивилася зверхньо, але принаймні не так, як на домашній персонал.

Помічниця по дому була мовчазною, але навіть вона якось зронила, що щиро не розуміє, чим керуються батьки, зводячи разом людей із настільки несумісними характерами й поглядами на життя.

З одного боку, усе було зрозуміло — об’єднати статки.

Але навіщо так псувати дітям життя, Темур і справді не розумів.