17.  

Маргарита  

Минув ще тиждень. Темур знову мав багато роботи, тож вибратися на побачення не виходило, але квіти й смаколики доставляли майже щовечора. А в день, коли Маргариті знову довелося затриматися в офісі, він замовив їй вечерю просто на роботу. Тож навіть коли нормально поспілкуватися не вдавалося, його турбота все одно якимось чином знаходила її.

Але нервога напруга наростала все більше з наюближенням наступної зустрічі з лікарем. І от нарешті сьогодня після роботи був час іти до клініки на огляд. Молода лікарка уважно переглянула результати гістології, а потім нарешті м’яко усміхнулася:

— Загалом усе виглядає досить добре. Від інтимної близькості я все ж радила б утриматися ще кілька тижнів. Після контрольного огляду вже зможемо точніше сказати, наскільки добре відновилися тканини.

Маргарита кивнула, чекаючи продовження.

— А гістологія?

— Ви звернулися вчасно. Зміни вже були серйозними, передраковими, але інвазивного раку ми не виявили.

Кілька секунд Маргарита просто дивилася на неї.

Наче й почула хорошу новину. Насправді дуже хорошу. Але слово «передраковими» все одно застрягло десь усередині.

— Тобто... ми справді встигли?

— Так.

Вона повільно видихнула.

— Добре.

Лікарка ще раз глянула в її картку.

— І я б усе-таки повернулася до питання вакцинації проти ВПЛ, про яку ми говорили раніше.

— Пам’ятаю. Вона справді має сенс уже після всього цього?

— У вашому випадку це варто обговорити. Вакцина не лікує ту інфекцію чи зміни, які вже були, але захищає від нових заражень типами ВПЛ, що входять до її складу. Просто для дорослих усе трохи індивідуальніше, ніж для дітей.

Маргарита нахмурилася.

— А чому для дітей?

— Бо найкращий захист формується, якщо зробити щеплення ще до того, як людина взагалі зустрінеться з вірусом.

— А з якого віку її роблять?

— Починати можна приблизно з дев’яти років, але в нас зараз за календарем безоплатно вакцинують дівчат у дванадцять-тринадцять. Вашій доньці скільки?

— Одинадцять.

Маргарита аж випросталася.

— Тобто їй уже скоро можна буде?

— Так. Я б на вашому місці поговорила із сімейним лікарем і уточнила, коли саме вона підпадатиме під програму.

Маргарита ще кілька секунд мовчала.

— А хлопчикам її теж роблять?

— Так, ВПЛ стосується не лише жінок. Він пов’язаний і з деякими іншими видами раку. Просто державні програми в різних країнах і навіть для різних груп відрізняються.

— Господи... — Маргарита потерла пальцями скроню. — Чому я про це раніше майже нічого не знала?

Лікарка трохи знизала плечима.

— Більшість людей починають цікавитися такими речами, тільки коли вони торкаються їх особисто. Ви ж теж прийшли до мене не через ВПЛ.

Це прозвучало настільки буденно, що Маргарита навіть не знайшлася з відповіддю. І саме ця буденність лякала найбільше.

— А це справді настільки ефективно? — несміливо запитала після недовгої боротьби з собою.  

— Дуже. Особливо коли вакцинують до початку статевого життя. Є країни з високим охопленням вакцинацією й скринінгом, де захворюваність на рак шийки матки вже суттєво знижується. Австралія, наприклад, узагалі рухається до того, щоб фактично усунути його як масову проблему.

Маргарита повільно кивнула.

— Ясно.

— Але я не хочу, щоб ви зараз ухвалювали рішення тільки тому, що налякалися після операції, — додала лікарка. — Почитайте, поговоріть зі своїм сімейним лікарем, якщо хочете — запитайте ще когось. Я напишу назву вакцини, яку можна розглянути у вашому випадку, і окремо уточніть щодо доньки.

Вона взяла аркуш і щось швидко записала.  

Кивнувши, Маргарита взяла папірець до рук.

Вірити лікарці на слово вона не збиралася. Приватні клініки залишалися приватними клініками, і після всього пережитого хотілося перевіряти будь-яку важливу інформацію двічі. Варто було поговорити з іншими лікарями, почитати більше самій, розпитати сімейного. Раптом десь почує зовсім іншу думку?

Але ця розмова зачепила її за живе.

Зараз, після операції, їй безмежно хотілося захистити дочку від чогось подібного. Навіть сама думка, що Марійка колись може сидіти в такому ж кабінеті й чекати отак, як вона, на результати гістології, стискала все всередині. А якщо хворобу просто не встигнуть виявити вчасно?  

Краєм свідомості розуміла, що паніка ця, що так стрімко наростала всередині, є лиш результатом розхитаних від ситуації нервів. Але ж і правда, не на пустому місці...  

Якщо існувала можливість хоча б зменшити такий ризик, вона мала про неї дізнатися.

Не тому, що лікарка сказала. Не тому, що хтось щось радив. А тому, що тепер Маргарита дуже добре знала, як це — почути слово «передраковий» і ще якийсь час не розуміти, чи пощастило тобі, чи вже ні.

Надія непомітно прокралася всередину й почала пускати коріння.

Якщо вже вона не могла дати донечці більше власного часу, якщо постійно бігала між роботою, боргами і ще незрозуміло чим, то хоча б зробити все можливе для її майбутнього здоров’я була зобов’язана. Не залежно від правдивості слів лікарки.  

З клініки Маргарита вийшла зі стосом паперів і дивним змішаним відчуттям полегшення, обурення й тривоги в грудях.

Поки чекала на рецепції решту документів, встигла трохи почитати про ВПЛ і вакцинацію. Читала уривками, переходячи з одного матеріалу на інший, і що далі, то сильніше дивувалася.

Виявляється, десь із цим працювали вже багато років. Десь вакцинація дітей була звичайною частиною профілактики, про яку батькам навіть не доводилося випадково дізнаватися після власної операції.

І від цієї думки ставало прикро.

Не тому, що хтось був винен конкретно перед нею. Просто... як так вийшло, що вона сама про це майже нічого не знала?

Можна було думати безкінечно про освіту, приватну школу, майбутній університет, про гроші, які треба відкласти. Але що щодо здоров’я? Навіть якщо забути про вакцинацію. Що якби Маргарита не пішла перевірити здоров’я саме зараз? Андрій вижив, хоч його хвороба тепер перебувала в ремісії на невідомий час і майбутнє було невідомим. Вона впіймала вчасно те, що могло б стати страшним приговором у майбутньому. Якби і далі все це ігнорувала. І від того, що Марійка мала цю проблему в обох батьків ставало ще страшніше за її майбутнє.