14.

Маргарита  

Він відвіз її недалеко — до кафе з гарною терасою і видом на річку, біля великого парку. Від води тягнуло прохолодою, тому на кожному дивані й кріслі лежали пледи. Темур провів її до пари розкладних крісел-реклайнерів у кутку тераси, поруч із якими вже лежала стопка пледів і кілька подушок. 

— Я замовив нам місце тут. Відчуємо себе трохи пенсіонерами, але це досить зручно.  

Маргарита з долею недовіри подилася на них, але спробувавши сісти навіть здивувалася.  

— Ого! Воно справді зручне. 

— А ще його можна регулювати під себе, як тобі буде зручніше залежно від самопочуття. Я користувався такими, поки мав проблеми зі спиною.  

— Вау, я вражена, — усміхнулася вона. 

— У мене було ще кілька ідей, як тебе вразити, але вирішив, що поки почну з маленьких кроків. 

— Мені подобається, — схвально кивнула вона. 

— Тоді я схожу по меню. 

Маргарита кивнула ще раз і провела його поглядом, а потім вмостилася зручніше в кріслі, накинувши на себе плед. Місце справді було гарне, і це тішило. Потроху починало темніти, а на терасі вже увімкнули гірлянди. Їхнє тепле світло розсипалося маленькими вогниками над столиками й відбивалося у склі. 

Трохи посидівши, вона все ж підвелася й підійшла до перил. 

Тут майже не було чутно міського шуму. Річка була не надто широкою, тож на іншому березі можна було розгледіти дорогу й міську метушню десь за деревами. Але варто було перевести погляд трохи вбік — і вже здавалося, наче вони виїхали далеко за місто, кудись на природу. Вода тихо ворушилася внизу, дерева темніли вздовж берега, а вечірня прохолода приємно торкалася шкіри. 

— Подобається? — почула вона голос позаду. 

Тихі кроки Темура Маргарита помітила ще раніше, але обертатися не хотілося. 

— Так. Дякую. Я не знала, що тут є таке місце. 

— У гарному краї живемо. Я міг би відвезти тебе до моря, там знаю ще кілька хороших місць. Але сьогодні хочу, щоб тобі було просто комфортно і щоб ти не перенапружувалася. 

— Дякую. 

Він став поруч, і Маргарита повернула голову та усміхнулася йому. 

— Тут майже можна забути, що ми зараз у місті. І ці вогні... Думаю, коли ще трохи стемніє, стане зовсім красиво. Хоча я трохи переживаю за комарів. 

— Ну, тут їх і справді більше, але є кілька хитрощів, які відлякують їх від тераси. 

— Це радує. 

— Було б не дуже романтично, якби на першому побаченні довелося сидіти у рої москітів. 

— А як же романтика лісу й походів? — засміялася Маргарита. 

— Тобто тобі таке більше сподобалося б? — підняв брову чоловік. 

— Ну, я багато років не брала участі ні в чому подібному, тому не знаю. Але думаю, що для першого побачення це місце мені подобається більше. 

— Це радує. 

Вони ще трохи постояли мовчки, дивлячись на річку. Тиша між ними знову не здавалася незручною. Навпаки — в ній було щось дуже природне. Маргарита сперлася долонями на прохолодні перила й краєм ока бачила Темура поруч. Він теж нікуди не поспішав і не намагався будь-що підтримувати розмову. 

— Скажи, якщо тобі стане холодно. Від води тут усе ж сильно тягне прохолодою, а останні кілька днів, на диво, не дуже спекотні. 

— Поки нормально. Але, здається, тут чимало пледів саме для того, щоб зігрітися... Гарно продумано. 

— Так. А ще є я. 

Вона повернула до нього голову й побачила широку усмішку. 

— Моя пропозиція щодо обіймів досі лишається актуальною. Але плед я теж можу принести. 

— Ідея з обіймами мені подобається більше, — відповіла вона, спостерігаючи за ним. 

Його усмішка стала ще ширшою. Темур присунувся ближче, огортаючи її теплом свого тіла, й обережно поклав руку їй на талію, м’яко погладивши пальцями крізь тонкий літній одяг. 

Від такого простого дотику в неї аж трохи запаморочилося в голові. Попри все тіло відгукувалося на ласку чоловіка, який так їй подобався. Та й направду вона вже встигла забути, що це за відчуття. 

Можливо, тому, що після розлучення спеціально не шукала чоловіків, які ставилися б до неї серйозно, а останніми роками й зовсім нікого не мала. Кілька зустрічей зі старим знайомим заради сексу не рахувалися. Після них лише вкотре переконалася, що для задоволення тих самих потреб «для здоров’я» вже краще купити кілька девайсів у сексшопі. Принаймні після цього не почувалася настільки огидно. 

А тут поруч був чоловік, від самої присутності якого вона просто мліла. 

— Мені ця ідея теж подобається більше, — прошепотіла Маргарита й, ніби намагаючись розчинитися в теплі його тіла, притиснулася ще ближче, трохи відхилившись назад від перил. 

Вони якийсь час стояли мовчки, а потім біля самого вуха вона почула його тихий, трохи хриплуватий голос: 

— Разом із тобою це місце набуває особливої чарівності. Давно хотів запросити тебе на побачення, але не наважувався. 

— Мені теж цього хотілося, — тихо відповіла вона, усміхаючись. 

— А я думав, що ти мене ненавидиш. 

— Ні, це не так, — похитала вона головою. — Хоча спочатку ти мене справді дуже дратував. 

— Я це пам’ятаю, — почула тихий смішок. 

Легкий рух повітря торкнувся волосся, і від цього по шкірі побігли мурашки. 

— У перші тижні я думав, що ти зі мною щось зробиш. Або як мінімум чимось у мене кинеш — так ти на мене дивилася. 

— Ну, тоді й справді були такі думки, — вона повернула голову й подивилася йому в обличчя, а потім усміхнулася, не випадаючи зі стану розслабленої млості. — Тоді один твій вигляд викликав бажання щось у тебе пожбурити. Особливо спокусливим у цій ролі мені здавався степлер, але я стрималася, — голосним шепотом додала, наче ділилася страшною таємницею, і знову почула тихий сміх. — І як ти прочитав мої думки? 

— У тебе дуже виразний погляд. 

— І зараз? — вона зазирнула прямо в його очі, у яких тепер ніби з’явився особливий відблиск.