2.

Маргарита 

— О, Марго! Ти вже на моєму місці! — пролунало поруч.

Підняла голову. Перед нею стояла секретарка Альбіна Вікторівна. Або, як називав її шеф, Мусічка. Мила дівчина й далеко не дурна, хоча зайняла позицію коханки досить впевнено, тримаючи начальника за… гаманець.

Ставитися зверхньо не могла. Маргарита знала, що Альбіна самотужки виховує сина. Колись кривила б носа від таких «секретуток», а тепер лише зітхала. Тим паче, було видно, що дівчина справді симпатизує шефу.

— Так. Начальник на місці.

— А Темур Андрійович?

Маргарита не втрималася й скривилася:

— Пішов хвилин п’ятнадцять тому. Я вводила дані до квартального звіту.

— Уже все закінчила?

— Майже. Але перевіряти буду у себе.

Альбіна кивнула, поглянувши на годинник.

— Каву будеш?

— Давай.

Зітхнувши, Маргарита сіла біля кавомашини, звільнивши місце колезі.

— Ти хоч сьогодні спала? — співчутливо запитала та.

— Не пам’ятаю, скільки.

— Ох, Ритко… не доводь себе. Чула, що жінки, які працюють по ночах, більше схильні до онкології?

— Тяпун тобі на язик, Алько!

— Але ж правду кажу. Здоров’я псується. Гроші того не варті.

Маргарита стисла губи.

— Ще пів року протриматися. З цією зарплатою зможу виплатити кредит і тоді…

— Звільнишся?

— Ще не знаю. Але принаймні видихну.

— Може, розбила б на менші платежі?

— Ні, — хитнула головою. — Хочу якнайшвидше покінчити з цим. Марійка вже в середній школі. Не зчуєшся, як коледж і університет... а гроші будуть потрібні ще більше. І так тримаюсь на ногах лише завдяки цій роботі, мамі та подрузі.

— Це та подруга, що Мірановського причарувала?

— Та друзі вони, я ж казала. До того ж, зараз у неї, здається, нарешті зав’язалися стосунки з хорошим хлопцем.

— Так попросила б Мірановського допомогти. Може, знайшла б спокійнішу роботу. Знайомства треба використовувати.

Маргарита зітхнула й уперто хитнула головою, встаючи.

— Я впораюсь. Майже впоралась. Ще трохи. Піду дозаповню звіт.

Сівши за комп’ютер, вона поглянула на робочий календар і зайшла на сайт приватної клініки поруч. Кілька кліків — і запис до гінеколога готовий. Це вона більше не відкладатиме.

Кредит був майже виплачений. Але Маргарита хотіла встигнути відкласти більше грошей для доньки на навчання. Ще трохи. Ще пів року. Може, рік. І тоді Марійка зможе навчатися в приватній школі чи університеті, навіть якщо Маргарита піде на менш оплачувану роботу. Їй надзвичайно повезло, що завдяки зв’язкам колишнього чоловіка перші два роки за приватну школу їй майже не довелося платити. І навіть зараз вони все ще мали знижку. Але цей аукціон щедрості міг скоро завершитися, а забирати дочку до державної школи чи обмежувати вибір освіти у майбутньому вона не хотіла. Сама колись не мала таких можливостей. І хіба є сенс у цій важкій роботі, якщо вона не зможе дати найкраще своїй Марійці?

Темур

Здивувався, коли побачив її в офісі, який їхня фірма взяла під охорону через старе знайомство його партнера з власником. Гарна жінка з розкішною повнотою, де треба. Ще за день до того перебігала дорогу перед його машиною, майже не дивлячись по сторонах. Ледь устиг загальмувати. А потім побачив її в кав’ярні, де вона довго вагалася над вибором звичайної кави на виніс. Тоді й не втримався, кинувши в’їдливий коментар під ніс, виливаючи свій поганий настрій. Хто ж знав, що вона почує й запам’ятає.

І тепер увесь день вовком дивиться. А ще — це особиста помічниця того самого власника. Зазвичай займалися трохи іншим, але тут попросили по знайомству взяти офіс під охорону через проблеми з підрядниками й налагодити систему безпеки.

Коли вийшов із кабінету Митрона, або ж Митрофана Серафімовича, як його тут називали, розгубився. Вона сиділа, друкувала щось на ноутбуці, а по щоках котилися сльози. Темур запитав, чи все добре, і вона здивувалася, наче й не відчувала тієї вологи.

Питання про «неправильний день циклу» саме злетіло з вуст. Що поробиш, коли три зведені сестри в юності доводили його так, що військова академія здавалася прихистком. Але то — аби його батько був щасливий. А очі вже немолодого зараз чоловіка сяяли й досі, коли бачив свою вже посивілу дружину.

Темур мріяв про таку ж щирість у стосунках. Але... спершу робота, потім поранення й звільнення. Довгі стосунки так і не склалися. Спочатку було «не до того», а тепер усе здається несерйозним. Його в’їдливий характер і вік цьому лише сприяли.

Друзі вже бавлять по кілька дітей, а в нього — нічого. Хоча дітей любив. Племінників міг годинами носити на руках, і сестри сміялися, бачачи, як малюки хоч мички мич із нього.

Телефон завібрував, змусивши спинитися перед дверима до приймальні. Діанка, найстарша племінниця, надіслала фото свого малюнка, який отримав відзнаку й висить у школі на почесній стіні. Темур усміхнувся й швидко відписав.

Поки писав, почув жіночу розмову. За звичкою всотував інформацію й розкладав по полицях. Про Митронову секретарку знав достатньо. А от Маргарита... Мати-одиначка? Чи заміжня? Чому чоловік не допомагає? Хмикнув собі під ніс. Чомусь це зацікавлення здалося не просто професійним.