8. Екскурсія до Києва і приємне знайомство.

Тиждень тягнувся неймовірно довго. Я вирішила таки поїхати з татом у суботу в Київ. І відкинути усі переживання, наче нічого не сталося. Забути про все і насолодитися екскурсією, наскільки це можливо. Ми зібралися і вирушили у подорож на татовій машині. Нас повіз його особистий водій. Я раніше ніколи його не бачила. Це був хлопець на вигляд років 20, ідеал багатьох дівчат - блакитноокий блондин. Високий, стрункий, хлопець як хлопець. Тато нас познайомив
- Моя донька Ванеса.
-Дуже приємно, - відповів хлопець
- Мій водій Руслан. Він вчиться заочно і працює в мене.
- Взаємно, - відповіла я Русланові. 
- Все, можемо вирушати у подорож. 
Доки ми їхали, тато не раз намагався завести розмову, але не вдалося. Лише перекинулися кількома словами. 
Ми побували у Києво-Печерській Лаврі, Софійському соборі, на Майдані Незалежності, на Андріївському узвозі... Всюди фотографувалися, я навіть посміхалася для фото. Ми годували качок у парку. Вони плавали у ставочку. Зайшли у кафе, поїли. На десерт взяли морозиво. Нам було весело і цікаво утрьох, я справді відпочила. Виявилось, що Русланові 19 років. У нас різниця у віці всього три роки.
Обмінялися номерами. Додому їхали вже не мовчки. Говорили, жартували. Потім увімкнули музику, я танцювала, махала руками, висувала голову і руки з вікна. Було круто. Навіть не хотілося повертатися додому. Тато запитав, що я хочу на День народження. Я зовсім забула про своє 16-річчя, яке вже у середу, 22 квітня. Я зовсім не знала, що хочу на День народження. 
-Дякую, нічого не треба. Ти й так влаштував мені сьогодні свято. 
-Тоді буде сюрприз. Оберу на свій смак.
Тато з Русланом завезли нас додому. 
-Дякую за цей незабутній день. Мені сподобалося. 
-Радий це чути. Бувай. Мамі привіт.
- Бувайте. 
Вперше за ці майже два тижні я забула про те, що сталося і веселилася. А тепер відчуваю себе винною за те, що я сміялася з Русланових жартів, а Андрій вже ніколи не зможе сміятися, жартувати, веселитися, говорити, дихати. В мене схопило серце. Мама дала мені крапель. Відпустило. Я не повинна ставити на собі хрест тільки тому, що Андрія більше немає. Навпаки, заради нього маю жити далі, вчитися,  радіти життю. Він цього хотів. Я зроблю так, щоб він дивився на мене з неба і пишався своєю Нессі!
Незчулася як заснула.