7. Дзвінок слідчому і перші сльози

В мене вже немає сил ні на що. Може вже дізналися хто його вбив? Я знайшла візитівку слідчого і зателефонувала за номером.
-Ало, Максиме Дмитровичу.
-Так.
-Це Ванеса Незалежна
- Ти щось згадала?
-Ні. Тільки дізналася, що його друг насправді зрадник і тільки зрадів, що Андрія не стало, а ще в нього була потайки закохана його однокласниця Марина. Поняття не маю чим це може допомогти, але для вас же важлива кожна дрібниця.
- Саме так. Назви їхні прізвища і клас, де навчаються.
І я назвала.
-Дякую за інформацю. Це все?
-А ви ще не знайшли убивцю?
-Ні, але ми робимо все можливе для цього.
- А кого підозрюєте?
-Таємниця слідства.
-Розумію. Тоді до побачення. 
-До побачення. 
І я поклала слухавку. До кімнати постукала мама.
-Можна?
-Так, заходь. 
- Як ти?
- Тримаюсь.
-Молодець. До мене дзвонив твій батько. Він і тобі телефонував, ти не відповідала.
-Так. 
- Він хотів влаштувати тобі екскурсію в Київ. Ти ж завжди мріяла побувати у столиці, чи не так?
- Зараз не час. Я не хочу. 
-А мені здається, що це вдала ідея .Тобі треба розвіятися. 
- Я нікуди не поїду. 
- Тебе ніхто не змушує, але подумай про це, добре?
-Добре. 
- Ти не голодна?
-Зовсім ні. 
-Окей, то я мабуть піду.
-Давай. 
І мама вийшла з кімнати.  Отаннім часом ми з нею майже не розмовляли. Та я ні з ким майже не розмовляю. І не хочу. 
Як жити далі? Все наче залишилось як було, але водночас дуже змінилось. Бо його більше немає. Закопали в землю. І не буде більше на світі Луценка Андрія Вікторовича. Не буде і все. 
Я замучилась і дуже втомилась, але досі не заплакала жодного разу. Що зі мною не так? Невже я справді монстр? Егоїстка, як сказала Марина. Не хочу про це думати, бо стане ще гірше. Завтра ще один вихідний, але сидіти вдома нестерпно. 
Наступного дня я цілий день не вставала з ліжка. То спала, то знову лежала. А вночі мені наснився Андрій. Такий, яким я бачила його востаннє. А бачила я його у понеділок після уроків. Ми ходили на прогулянку, їли морозиво, бо була така гарна погода, тепло, майже спекотно. А ще до мене дійшло, що його вбили на Благовіщення. Нічого собі, блага вісточка. Не віриться, що звірство могло статися у таке велике релігійне  свято.
Ввечері мама запропонувала сходити до церкви і поставити свічку за Андрія. В понеділок після школи ми пішли. Я помолились. Стало легше. І біля ікони Божої матері мене пробило. І я заплакала. По щоці повільно стекла сльозинка, а потім сльози лилися струмками і я не могла зупинитися. Мабуть, вилилося все, що назбиралося за ці дні. Я випустила на волю емоції і біль. Нестерпний біль.